Салон анни павлівни шерер опис. Вечір у салоні анни шерер

"Війна і мир" визнаний класичним прикладом російської літератури. Цей твір поєднує глибину сенсу, елегантність розповіді, красу російської мови та величезну кількість персонажів. Книга описує соціальну тематику та риси суспільства 19 століття. У ній порушуються проблеми, актуальність яких не втрачається з часом. Персонажі твору допомагають відповісти питання з різних сфер, висвітлюючи думку представників тієї епохи.

Першою героїнею, яка супроводжує читача протягом розповіді, стає Ганна Павлівна Шерер, власниця салону, де збираються гості з вищого світу. Головними темами в салоні є ситуація в країні та дії.

Історія створення

«Війна і мир» – затребуваний роман, який здобув успіх відразу після видання. Уривок твору було опубліковано 1865 року у журналі «Російський вісник», а 1866 року читачі ознайомилися з трьома наступними частинами роману. Пізніше було опубліковано ще два епізоди.

Лев Толстой пише "Війну та мир"

Характеристика твору як роману-епопеї невипадкова. Задум автора воістину масштабний. У книзі описані біографії персонажів, серед яких зустрічаються реальні персоналії та вигадані образи. Толстой описував героїв із властивою йому психологічної достовірністю, і літературознавці завжди прагнули знайти прототипи, використані їм у створенні літературних портретів.

Дослідники «Війни та миру» стверджують, що, опрацьовуючи образи героїв, Толстой відштовхувався від описів ділових здібностей, поведінки в романтичних відносинахвід смаків. Надалі персонажі розподілялися за сімействами, стаючи Ростовими, Курагіними чи Болконськими. Характер кожного героя прописувався окремо, піддаючись коригуванню у співвідношенні з достовірністю щодо епохи, психологією тогочасного суспільства та історичною дійсністю.

Літературознавці спостерігають прив'язку деяких образів до реальним людям. Аристократка, власниця петербурзького салону Анна Шерер входить до таких героїв. У книзі її дітище є антипатріотичним твором. Тут на прийомах проявляється лицемірство її гостей. Анна Шерер постає взірцем брехливості та фальші, демонструючи манірність і риси характеру, що відповідають середовищу, яке вона формує в салоні.

Цікаво, що спочатку Толстой відводив героїні іншу роль. Проробляючи образ героїні, він хотів назвати її Аннета Д. і зробити привітною миловидною дамою з вищого суспільства. Сучасники знаходили у фінальному варіанті портрета Шерер подібність із фрейліною Олександрою Андріївною Толстою, родичкою письменника, яку він любив. Фінальний варіант персонажа зазнав серйозних змін і став повною протилежністю прототипу.

"Війна і мир"

Анна Павлівна Шерер, за версією Толстого, була фрейліною імператриці. Вона тримала салон для представників найвищого світу, де було прийнято обговорювати політичні та соціальні питання. Увечері в її закладі і починається оповідання. Вік Шерер близький до сорока років, зовнішність втратила колишню свіжість, натура відрізняється спритністю та тактом. Ганна Павлівна має вплив і не проти взяти участь у придворних інтригах. Стосунки з людьми вона вибудовує, з актуальних міркувань. Толстой зробив героїню близькою сім'ї Курагіних.

Жінкою постійно рухають жвавість та порив, який пояснювали її становищем у суспільстві. У салоні Шерер обговорювалися найактуальніші теми, а на десерт «підносилася» цікава особа. Відповідно до моди початку 19 століття, її гурток виконаний патріотизму, а обговорюваними темами є війна і Наполеон. Анна Павлівна підтримувала загальні настрої та починання імператора.

Нещирість героїні прозирала в її вчинках і словах, хоча вона вміло справлялася з лицемірством і фальшю, властивими світській левиці. Вона створювала комфортний для себе образ, постаючи перед гостями тієї, ким не була на ділі. Сенс життя Шерер полягав у існуванні та затребуваності її гуртка. Вона сприймала салон як роботу і впивалася своїм успіхом. Гострий розум, почуття гумору та ввічливість жінки робили свою справу, допомагаючи причарувати будь-якого гостя.

У салоні діяли негласні закони, з якими мирилися всі, хто хотів у ньому брати участь. Багато хто відвідував його, щоб бути в курсі останніх міських новин та на власні очі бачити, як будуються інтриги серед представників вищого світу. Тут не було місце справжнім почуттям та об'єктивній думці, а Ганна Павлівна стежила за тим, щоб ніхто не виступав за прийняті в салоні рамки дозволеного.

Явище в гуртку викликало невдоволення з боку господині, оскільки П'єр був світською людиною і відрізнявся природністю поведінки. Його поведінка була сприйнята гостями як поганий тон. Вечір був врятований відходом відвідувача.

Друга поява Анни Павлівни на сторінках роману відбувається під час Бородінської битви. Вона, як і раніше, керує салоном і підтримує лжепатріотичні настрої. Темою дня стало читання листа патріарха, а обговорювалося становище Росії та бій. Толстой спеціально двічі описує вечори у салоні Шерер, демонструючи, що, незважаючи на зміну політичного становища, у гуртку не відбувається змін. Світські промови не змінюються діями навіть під час реальної небезпеки Москві. Завдяки подібному викладу стає ясно, що перемога над французами здобута виключно силою простого народу.

Зважаючи на близькі відносини пані Шерер із сімейством Курагіних, очевидний висновок про те, чому Ганна Шерер і бездітні. Вибір жінок – самостійний та добровільний. Їх більше приваблювала активність у суспільстві, ніж виконання сімейного обов'язку. Обох цікавила перспектива сяяти у світлі, а не можливість уславитися зразковою дружиною і матір'ю сімейства. Антиподом Шерер у цьому сенсі була графиня Ростова.

Екранізація

Роман часто вибирають для екранізації радянські, російські та закордонні постановники, бачачи в ньому приклад нетлінної класики, плацдарм для візуалізації образів та розкриття багатогранних характерів.

Перші три фільми за сюжетом твору Толстого були німими: два з них належали режисерові Петру Чардинину. Через великий час режисер Кінг Відор зняв першу кольорову стрічку зі звуком. У фільмі «Війна та мир» грала . Образ Анни Шерер, як і в попередніх стрічках, не було розкрито повноцінно.

У стрічці 1959 року «Тож люди» режисера такого персонажа не було.

У стрічці «Війна та мир» вперше образ Анни Шерер отримав заслужену увагу завдяки Ганні Степановій, яка втілила героїню на екрані. Барбара Янг зіграла фрейліну імператриці в британському серіалі режисера Джона Дейвіса, який вийшов на екрани 1972 року.

Ангеліна Степанова та Джилліан Андерсон у ролі Анна Павлівни Шерер

У серіалі 2007 року, знятий Робертом Дорнхельмом і Бренданом Доннісоном, образ Анни Шерер був відсутній, і замість салону відповідна дія розгорталася в будинку Ростових.

Серіал Тома Харпера, який вийшов у 2016 році, в повній красі представив образ Анни Шерер у виконанні .

Анна Павлівна Шерер - перша героїня, яку ми зустрічаємо на сторінках роману "Війна і мир". У її салоні часто обговорюються політичні новини країни, а відвідувати цей салон вважається добрим тоном. Як і всі придворні дами, Анна Шерер любить інтриги, схильна до пліток, тому її суспільство багатьом подобається, адже у неї можна дізнатися про всі новини та добре відпочити. Вона дуже мила і тактовна, сенс життя полягає тільки в існуванні салону, в якому його поважають за гостинність, хоча багато хто з її гостей не здогадувався про її справжнє обличчя або не хотів про це думати.

Ганні Шерер сорок років, вона має гарну освіту, досконало володіє французькою мовою, але не відрізняється блискучим розумом і в її розмовах ніколи немає щирості та участі у житті друзів. Під час війни у ​​Анни Павлівни збиралися лише патріоти, але вона всі новини битв представляла у такому вигляді, щоб гості обговоривши лиха країни більше не замислювалися про наслідки.

Лицемірство і цинічність героїні призвели до того, що про неї склалося враження, як про даму зацікавленої життям суспільства і переживала за майбутнє країни, хоча якби у війні перемогли французи, її салон продовжив приймати гостей, аби змінився патріотичний настрій.

Салон Анни Павлівни Шерер нагадує собою стягнуті пристойністю маски. Ми бачимо прекрасних дам та блискучих кавалерів, яскраві свічки – це своєрідний театр, у якому герої, подібно до акторів, виконують свої ролі. При цьому кожен виконує не ту роль, що йому подобається, а ту, в якій бажають його бачити оточуючі. Навіть фрази їх абсолютно порожні, нічого не значущі, оскільки всі вони заготовлені і йдуть не від душі, а говорять за неписаним сценарієм. Головними акторами та керівниками цієї вистави є Ганна Павлівна та Василь Курагін.

Однак при цьому, опис салону Шерер - важлива сценау романі, причому не тільки тому, що допомагає нам зрозуміти всю сутність світського суспільстватого часу, а й тому, що знайомить нас із одними з головних героїв твору.

Саме тут ми зустрічаємося з П'єром Безуховим та Андрієм Болконським та розуміємо, наскільки вони відрізняються від інших героїв. Принцип антитези, використовуваний у цій сцені автором, змушує нас звернути увагу до цих персонажів, придивитися до них уважніше.

Світське суспільство в салоні нагадує прядильну машину, а люди – веретена, які, не замовкаючи, шумлять із різних боків. Найслухняніша і найкрасивіша маріонетка – Елен. Навіть вираз її обличчя повністю повторює емоції на обличчі Анни Павлівни. Елен не вимовляє жодної фрази за цілий вечір. Вона лише виправляє своє намисто. За зовнішньою красою цієї героїні не ховається зовсім нічого, маска на ній тримається ще міцніше, ніж на інших героях: це "посмішка, що незмінюється", і холодні діаманти.

Серед усіх жінок, які представлені в салоні фрейліни, симпатична лише дружина князя Андрія - Ліза, яка чекає на дитину. Ми навіть переймаємося повагою, коли вона усувається від Іполита. Однак і Ліза теж має маску, яка настільки до неї приросла, що навіть удома з чоловіком вона розмовляє таким же грайливим та примхливим тоном, що і з гостями у салоні.

Чужим серед запрошених є Андрій Болконський. Коли він, примружившись, окинув поглядом суспільство, то виявив, що перед ним не обличчя, а маски, серця та думки яких зовсім порожні. Це відкриття змушує Андрія замружитися та відвернутися. Лише одна людина в цьому суспільстві гідна посмішки Болконського. І цю ж людину Ганна Павлівна ледь удостоює уваги, зустрічаючи привітанням, яке відноситься до людей найнижчого стану. Це П'єр Безухов, «російський ведмідь», який, на думку Анни Павлівни, потребує «освіти», а нашого розуміння - позбавлення щирого інтересу до життя. Будучи незаконнонародженим сином катерининського вельможі, він був позбавлений світського виховання, в результаті чого різко вибивався із загальної маси гостей салону, зате його природність відразу має в своєму розпорядженні його по відношенню до читача і викликає симпатію. П'єр має свою думку, але вона в цьому суспільстві нікого не цікавить. Тут взагалі ні в кого немає своєї думки, та її й не може бути, адже всі представники цього суспільства незмінні та самозадоволені.

Сам автор та його улюблені герої негативно ставляться до світського суспільства. Л.Толстой зриває маски з акторів салону Шерер. За допомогою методів розмаїття та зіставлення автор розкриває справжню сутність персонажів. Князя Василя Курагіна він порівнює з актором, а його манеру висловлюватися – із заведеним годинником. Нові гості салону виступають у Толстого у ролі страв, які подають до столу. Спочатку Ганна Павлівна «сервірує стіл» віконтом, потім абатом. Автор свідомо використовує прийом зниження образів, підкреслюючи переважання у членах світського суспільства фізіологічних потреб над найважливішими – духовними. Автор дає нам зрозуміти, що сам він на боці природності та щирості, яким точно не було місця в салоні фрейліни.

Цей епізод виконує важливу функцію у романі. Саме тут беруть початок головні сюжетні лінії. П'єр уперше бачить свою майбутню дружину Елен, князь Василь приймає рішення одружити Анатоля на князівні Мар'ї, а також влаштувати Бориса Друбецького, а Андрій Болконський вирішує вирушити на війну.

Початок роману має багато з епілогом. Наприкінці епопеї ми зустрічаємося з юним сином Андрія Болконського, який незримо був присутнім ще в першій сцені твору. І знову починаються суперечки про війну, як би в продовження теми абата Моріо про вічність світу. Саме цю тему розкриває Л. Толстой протягом свого роману.

Перші сторінки роману-епопеї «Війна і мир» знайомлять нас із мальовничою фігурою та одним із жіночих образів- Анною Павлівною Шерер - фрейліною та наближеною імператриці Марії Федорівни. Ганна Павлівна є господаркою модного великосвітського салону, в якому зустрічаються представники вищого суспільства, обговорюють придворні плітки та політичні питання. Господиня салону – сорокарічна жінка, з «віджилими рисами обличчя», сповнена «пожвавлення та пориву», «бути ентузіасткою стало її громадським становищем». При згадці імені імператриці її обличчя висловлює щось, що поєднує смуток, відданість та повагу. Ця характеристикапредставляє Ганну Павлівну як найвідданішу з підданих. Вона всім своїм виглядом хотіла показати, «що вона, ніхто інший не можуть судити про те, що завгодно ... імператриці». Під час обговорення політичних дій Росії щодо перемог Наполеона, героїня теж висловлювалася як справжня патріотка: «Росія має бути рятівницею Європи… Я вірю в одного бога та у високу долю нашого милого імператора.

Він урятує Європу!..»

Проте за політичними бесідами, пройнятими патріотичними нотками, ховаються придворні плітки, розмови про кар'єру та гроші, інтриги. Всі гості салону зображені Толстим сатирично, Ганна Павлівна дружна з родиною Курагіних, і вже цей факт, як ми дізнаємося пізніше, говорить не на її користь.

Героїня вправно керує салоном, немов заведеним механізмом, де гості є механічними ляльками, яких вона смикає за мотузки. Сенс її життя – це успішне існування її салону. А салон для неї – це і улюблене заняттяі робота, і мета існування. Життя салону Шерер підкорялося певним законам, які були негласно прийняті всіма членами. Представники петербурзької знаті приходили сюди, бажаючи почути останні новини, як щодо політики, так і неполітичні, з перших вуст дізнатися про останні плітки, якщо пощастить, взяти участь в інтригах або подивитися на їхню дію з боку, а також послухати нового гостя, який за традицією подавався в салоні «на десерт».

Тут не йшлося про щирі почуття, не висловлювалися власні думки та думки, живі захоплюючі бесіди тут теж не велися, характер усіх розмов був штучним та напускним. Ставлення будь-якій людині чи події було продиктовано виключно політичними, світськими чи придворними міркуваннями, актуальними на даний момент. Роль Анни Павлівни зводилася до того, щоб стежити, щоб ці закони неухильно дотримувалися, і «повноцінний відпочинок» гостей не порушувався ніякими непередбаченими ситуаціями. Всі гості салону говорять «за звичкою, як заведений годинник», вона заздалегідь обирає для себе роль і виконує її навіть проти власного бажання. Природності тут не тільки немає, але вкрай небажана. Так, Ганна Павлівна стривожена поведінкою безпосереднього П'єра, коли той починає сперечатися з одним із гостей. Для гостей салону не існує істини, є лише особистий інтерес та вигода. «Вплив у світі є капітал, який треба берегти, щоб він не зник», - так вважає князь Василь Курагін, і майже кожен гість готовий його підтримати, за винятком Андрія Болконського та П'єра Безухова, які прагнуть вирватися з цього хибного кола. Таким ми бачимо вищий світПетербурга, обличчям якого є у романі Анна Павлівна Шерер.

Оновлено: 2012-03-16

Увага!
Якщо Ви помітили помилку або друкарську помилку, виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.
Тим самим надасте неоціненну користь проекту та іншим читачам.

Дякую за увагу.

Ціль:познайомити учнів із принципами зображення Л.М. Товстим великосвітського суспільства.

Завдання:розпочати знайомство з романом-епопеєю "Війна і мир"; поміркувати про значення французької мови у романі; вчити працювати з художньою деталлю, за допомогою якої автор характеризує героя; усвідомити суть методу "зривання всіх і всіляких масок"; розвивати творчі здібності учнів; підготовка до твору - аналізу епізоду.

Обладнання:ілюстрація А. Ворошилін (вчаться класу) до перших глав роману (ілюстрація зображує гостей у вигляді веретен, нитки від яких тримає в руках Ганна Павлівна). Стіл, вкритий скатертиною. Стілець, на який “одягнена” шаль. Речі: лорнет, пенсне, рідікюль, портрет Наполеона, “зірки” (нагороди), намисто, хустку, чорно-білу маску. Магнітофон. Аудіозапис початку роману французькою мовою. Зашторена дошка, до якої прикріплена маскарадна маска. Запис, поки прихований від учнів: Метод "зривання всіх і всіляких масок".

Контраст

П'єр каже природно. Отже, салону властива неприродність. П'єр подобається князю Андрію як “жива” людина. Отже, решта неживих…

Порівняння

Князь Василь – актор.

Салон – прядильна машина.

Салон – сервірований стіл.

План:

а) роль французької мови у романі;

б) найвища знать Петербурга;

в) суть методу "зривання всіх і всіляких масок";

г) значення дії в салоні для подальшого розвитку сюжету.

ХІД УРОКУ:

Вечір Анни Павлівни було запущено.
Веретена з різних боків рівномірно і не
замовкаючи шуміли.

Л. Толстой

Пристойно стягнуті маски.

М. Лермонтов

Слово вчителя.

Оголошуються мета та завдання уроку, записуються тема, епіграф та план.

"Салон вже почався!" (На стіл, вкритий скатертиною, ставиться свічник, запалюються свічки).

Звучить аудіозапис початку роману (французькою). Розмова із класом.

Спочатку ми героїв бачимо чи чуємо?

Ми чуємо героїв, причому кажуть вони французькою.

Вас не бентежить, що йде війна з Наполеоном, а в Петербурзі найвища знати говорить французькою?

Тут поділяють Францію та Наполеона.

Індивідуальне повідомлення про Наполеона за книгою Н.Г. Долініною "Сторінками "Війни та миру" (глава "Від поручика до імператора").

Навіщо Л. Толстой запроваджує французьку мову?

Так було заведено. Знання французької було обов'язковим для дворянина.

Отже, маємо освічені люди. Можна припустити, що французькою мовою ми почуємо філософські думкипро життя, дотепні зауваження, цікаві бесіди… Ось одна з них.

Прослуховування аудіозапису діалогу Іполита та Віконт, який ведеться французькою мовою.

Красиві милозвучні фрази. Я не знаю французької мови, а так хочеться зрозуміти, про що йдеться. Про що?

Рольове читання діалогу (російською мовою).

Це народження плітки про Іполита-ловеласа, про його зв'язок з княгинею Болконською, про незавидне становище "офіцерика" князя Андрія.

Доведіть, що це плітка (брехня).

Князь Андрій пізніше характеризує дружину як рідкісну жінку, з якою можна спокійно за свою честь.

Вона відсторонилася, коли Іполит "забув" прибрати руки, подаючи шаль.

Вона сідає в карету, не надаючи значення вигукам Іполита.

Що ж, освіта, знання іноземних мов не завжди є ознакою інтелігентності, порядності, внутрішньої культури. Можливо, Л. Толстой запроваджує французьку мову, щоб показати, що за зовнішнім блиском деяких героїв прихована внутрішня порожнеча.

Навіщо, на вашу думку, Іполит розповідає анекдот російською?

Виразне читання тексту.

Це не російська мова! Усвідомлення себе російською, французом, англійцем приходить через мову.

Чому, обпалюючи горло,

Розбираю годинами поспіль

Поєднання "оро" і "оло" -

"Вран" і "ворон", "молодий" і "молодий"?

Я прислухаюся до слів.

Відкривається в них Росія.

(С. Крижанівський)

Л. Толстой запроваджує французьку мову, щоб показати, яка прірва між іполитами та Росією. Звичайно, не всі аристократи так перекручували рідну мову. І князь Андрій, і навіть П'єр, який десять років прожив за кордоном, чудово розмовляють російською.

Портрети героїв.

Ви ніколи не були у салоні? Л.М. Толстой запрошує нас. Спробуємо впізнати героїв.

Опитування-вікторина “Че це обличчя?”

"Вона піднялася з тією ж незмінною посмішкою.., з якою вона увійшла до вітальні".

"Обличчя було отуманено ідіотизмом і незмінно виражало самовпевнену буркотливість".

"З гримасою, що псувала його красиве обличчя, він відвернувся ..."

(князь Андрій)

"...Світле вираз плоского обличчя".

(князь Василь)

“Стримана посмішка, яка постійно грала на обличчі…”

(Анна Павлівна)

Перед нами обличчя чи маски? Доведіть.

Перед нами маски, оскільки протягом вечора їхній вираз не змінюється. Л. Толстой передає це з допомогою епітетів “незмінна”, “незмінно”, “постійно”.

Нехай маска стане символом нашого сьогоднішнього уроку, раз у салоні Ганни Павлівни прийнято не мати обличчя. Літературознавці говорять про метод зривання Л. Толстим "всіх і всіляких масок". Давайте до кінця уроку спробуємо зрозуміти, що це за метод.

Робота у групах із художньою деталлю.

Якщо ми в салоні Анни Павлівни, то давайте одягнемо свої маски. Уявіть, що я Ганна Павлівна, стілець – моя тітонька, а кожен із вас отримав записочку… Якого змісту?

У кожної "четвірки" буде свій герой, якого вам доведеться представити через 2 хвилини. Крім того, ви повинні відповісти на запитання: як пов'язаний отриманий вами предмет з героєм, якою є мета приїзду вашого героя до Анни Павлівни, манера дійової особи говорити?

Лунають таблички з іменами героїв та предмети.

Князь Василь – зірки

Елен - "діамантове" намисто

Іполит – лорнет

Віконт – портрет Наполеона

Княгиня Болконська – ридикюль із гаптуванням

Княгиня Друбецька – хустка

Князь Андрій – маска

П'єр – пенсне

Можливі відповіді учнів. Наприкінці кожної відповіді предмет, що символізує героя, кладеться на стіл, вкритий скатертиною.

Важливий і чиновний князь Василь має вплив при дворі, що говорять його “зірки”. Він приїхав дізнатися, чи вирішено питання про призначення барона Функе першим секретарем у Відень, тому що піклувався про це місце для свого сина Іполита. У салоні Анни Павлівни у нього з'являється ще одна мета – одружити іншого сина Анатоля на багатій нареченій князівні Марії Болконській.

Елен – красуня. Її краса засліплює (блискуче намисто). Дочка князя Василя не вимовила в салоні жодного слова, тільки посміхалася і повторювала вираз обличчя Ганни Павлівни. Вона вчилася правильно реагувати на оповідання віконту. Елен заїхала за батьком, щоб вирушити на бал до англійського посланця.

Іполит справляє враження ненормальної людини. Приїхав з метою притягнутися за гарненькою жінкою. Лорнет дозволяє краще бачити переваги та недоліки слабкої статі. Згадаймо Онєгіна:

Подвійний лорнет, скоса, наводить

На ложі незнайомих жінок.

Лорнет - ознака гульвіси, ловеласа, франта.

Говорить не до місця, але настільки самовпевнено, що ніхто не може зрозуміти, розумно чи безглуздо сказане.

Віконт – гість, яким Ганна Павлівна “сервірувала” салон. Він вважає себе знаменитістю, бо… говорить про Наполеона. Усі його промови пов'язані з французьким імператором, тому портрет Наполеона. Щоправда, нічого особливого з життя Бонапарта Віконт не розповідає: гості чують лише розхожий анекдот про Наполеона і герцога. Віконт дозволяє Ганні Павлівні користуватися собою як знаменитістю. Говорить так, як на сцені: з огляду на реакцію дам, на публіку.

Княгиня Болконська почувається в салоні, як удома, тож привезла ридикюль із роботою. Вона приїхала побачити друзів. Каже вередливо-грайливим тоном.

Князь Андрій має "дві особи" (то гримасу, то несподівано добру і приємну посмішку), "два голоси" (говорить то неприємно, то ласкаво та ніжно), тому його образ пов'язаний з маскою. Він приїхав за дружиною. Цілі немає: нудний, як у Онєгіна, погляд. Князю Андрію тут усе набридло. Він вирішив йти на війну і пізніше скаже П'єру: "Я йду тому, що це життя, яке я веду тут, це життя - не по мені!"

Княгиня Друбецька, почесна, але збідніла. Вона приїхала виклопотати місце для Бориса. У неї "виплакане обличчя". Коли звертається до князя Василя, то намагається посміхатися, “як у її очах були сльози”, тому - хустку.

П'єр – новачок у салоні Анни Павлівни, та й взагалі у салоні. Він багато років провів за кордоном, тож усе йому цікаво. Він дивиться світ наївно захоплено, тому - окуляри. Сюди молодик приїхав, сподіваючись почути щось розумне. Говорить він жваво та природно.

Стіл сервірований.

П'єр чекає від салону чогось видатного, князеві Андрію все це вже давно не подобається. А як ставиться до салону Анни Павлівни Л. Толстої? Чому за тітоньку був стілець?

Тітонька тільки… місце. Вона нікому не цікава. Кожен гість повторює перед нею ті самі слова.

Чому П'єру був відважений недбалий уклін?

У салоні є своя ієрархія. П'єр незаконнонароджений.

Чому княгиня Друбецька сидить поруч із нікому не потрібною тітонькою?

Вона прохачка. Їй надано милість. Люди у світському суспільстві цінуються за багатством і знатністю, а не з особистих переваг та недоліків.

Чому вживається рідкісне слівце "грип" і є рідкісні гості?

Салон претендує на оригінальність, але все це лише зовнішній блиск, як і французька мова, а за нею – порожнеча.

Письменник зриває покриви і оголює суть.

Обговорення та запис "методу зривання всіх і всіляких масок".

Ми майже не бачимо щирих, живих людей, тож на гарному столі з гарним свічником сьогодні у нас із вами лежать речі. Письменник говорить про відсутність духовності у більшості гостей і самої господині.

А чому поруч із цими речами немає пенсне П'єра?

Він чужий у салоні.

Значення дії у салоні для подальшого розвитку сюжету.

Тут П'єр побачив Елен, котра згодом стане його дружиною.

Анатолія Курагіна вирішують одружити з Марією Болконською.

Князь Андрій готується на війну.

Чимось дозволяться не дуже теплі стосунки князя Андрія з дружиною.

Князь Василь наважується влаштувати Бориса Друбецького.

Зачитується сцена від'їзду гостей.

Домашнє завдання: готуватися до твору "Аналіз епізоду".

Твір

Аналіз епізоду “Прийом у салоні Анни Павлівни Шерер” (за романом Л.Н. Толстого “Війна та мир”).

"Пристойним стягнуті маски" - згадуються слова М. Лермонтова, коли ми читаємо сторінки роману Л. Толстого, що розповідають про салон Шерер.

Яскраві свічки, прекрасні пані, блискучі кавалери – так, здавалося б, говорять про світський вечір, але письменник створює зовсім інші образи: прядильна машина, сервірований стіл. Майже кожен із присутніх ховається за тією маскою, яку хочуть бачити на ньому оточуючі, вимовляє фрази, яким “не бажає, щоб вірили”. На наших очах розігрується стара п'єса, а провідні актори – господиня та важливий князь Василь. Але саме тут читач знайомиться з багатьма героями твору.

"Веретена з різних боків поступово і не замовкаючи шуміли", - пише Л. Толстой про людей. Ні, про маріонетки! Елен - найкрасивіша і найслухняніша з них (вираз її обличчя відображає, як дзеркало, емоції Анни Павлівни). Дівчина не вимовляє за весь вечір жодної фрази, а лише виправляє намисто. Епітет "незмінна" (про усмішку) і художня деталь (холодні діаманти) показують, що за приголомшливою красою - пу-сто-та! Сяйво Елен не зігріває, а засліплює.

З усіх жінок, представлених автором у салоні фрейліни, найбільш симпатична дружина князя Андрія, яка чекає на дитину. Вона викликає повагу, коли відсторонюється від Іполита… Але й до Лізи приросла маска: з чоловіком удома вона говорить тим же примхливо-грайливим тоном, що й із гостями Шерер.

Болконський – чужа людина серед запрошених. Складається враження, що, коли він, жмурячись, оглянув усе суспільство, то побачив не обличчя, а проникнув у серця та думки - "замружився і відвернувся".

Лише одній людині посміхнувся князь Андрій. І того ж гостя Ганна Павлівна зустріла поклоном, "що відноситься до людей найнижчої ієрархії". Незаконнонароджений син єкатерининського вельможі є таким собі російським ведмедем, якого треба “утворити”, тобто позбавити щирого інтересу до життя. Письменник симпатизує П'єру, порівнюючи його з дитиною, у якої розбігалися очі, як у іграшковій крамниці. Природність Безухова лякає Шерер, вона викликає в нас усмішку, а незахищеність – бажання заступитися. Так і робить князь Андрій, кажучи: "Як ви хочете, щоб він усім раптом відповідав?" Болконський знає, що нікого в салоні не цікавить думка П'єра, люди тут самовдоволені і незмінні.

Л. Толстой, як та її улюблені герої, ставиться до них негативно. Зриваючи маски, автор використовує метод зіставлення та розмаїття. Князь Василь порівнюється з актором, його манера говорити – із заведеним годинником. Метафора "сервірувала своїм гостям спочатку віконту, потім абата" викликає неприємне почуття, яке посилюється при згадці шматка яловичини. "Знижуючи образи", письменник говорить про переважання фізіологічних потреб над духовними, коли має бути навпаки.

"Посмішка у нього була не така, як у інших людей, що зливається з неусмішкою" - і ми розуміємо, що герої в салоні розділені за принципом антитези і що автор на стороні тих, хто поводиться природно.

Цей епізод відіграє у романі: тут зав'язуються основні сюжетні лінії. Князь Василь вирішив одружити Анатоля на Мар'ї Болконській та прилаштувати Бориса Друбецького; П'єр побачив свою майбутню дружину Елен; князь Андрій збирається на війну. Перша сцена роману перегукується з епілогом, де ми зустрічаємо юного сина Болконського, який був незримо присутній у салоні Шерер. Знову виникають суперечки про війну, немов продовжуючи тему абата Моріо про вічний світ. Цією головною темоюприсвятив свій роман і Л. Толстой.