Горе з глузду читати скільки дій. Горе з розуму - Грибоєдов А.С
Горе від розуму
Комедія на чотирьох діях у віршах
Діючі:
Павло Опанасович Фамусов, керуючий у казенному місці
Софія Павлівна, його дочка.
Лизанька, служниця.
Олексій Степанович Молчалін, секретар Фамусова, який у нього вдома.
Олександр Андрійович Чацький.
Полковник Скалозуб, Сергій Сергійович.
Наталія Дмитрівна, молода дама, Платон Михайлович, її чоловік, - Горічі.
Князь Тугоухівський та Княгиня, дружина його, із шістьма доньками.
Графиня бабуся, Графиня внучка, - Хрюміни.
Антон Антонович Загорецький.
Стара Хлєстова, своячка Фамусова.
Г.N.
Г.Д.
Репетилів.
Петрушка і кілька слуг, що говорять.
Безліч гостей будь-якого розбору та їх лакеїв під час роз'їзду.
Офіціанти Фамусова.
Дія в Москві в будинку Фамусова
Дія I
Явище 1
Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері до спальні Софії, звідки чути фортопіяно з флейтою, які потім замовкають. Лизанька серед кімнати спить, звісившись із крісел. (Ранок, трохи день брежжиться)
Лизанька (раптом прокидається, встає з крісел, озирається)
Світає!.. Ах! коли ніч минула!
Вчора просилася спати – відмова,
«Чекаємо на друга». - Потрібне око та око,
Не спи, поки не скотишся зі стільця.
Тепер ось щойно задрімала,
Вже день!.. сказати їм...
(Стукається до Софії.)
Господа,
Гей! Софія Павлівна, біда.
Зайшла ваша бесіда за ніч;
Ви глухі? - Олексію Степановичу!
Пані!.. - І страх їх не бере!
(Відходить від дверей.)
Ну, гість не запрошений,
Може, батюшка увійде!
Прошу служити у пані закоханої!
(Знову до дверей)
Так розходьтеся. Ранок. - Що з?
(Голос Софії)
Котра година?
Лизанька
Все в хаті підвелося.
Софія (зі своєї кімнати)
Котра година?
Лизанька
Сьомий, восьмий, дев'ятий.
Софія (звідти ж)
Неправда.
Лизанька (проти від дверей)
Ох! амур [1] проклятий!
І чують, не хочуть зрозуміти,
Ну що б віконниці їм відібрати?
Переведу годинник, хоч знаю: буде гонка,
Примушу їх грати.
(Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б'є і грає.)
Явище 2
Ліза та Фамусов.
Ліза
Ох! пан!
Фамусов
Пан, так.
(Зупиняє годинну музику)
Адже така пустунка ти, дівчисько.
Не міг придумати, що це за біда!
То флейта чується, то ніби фортоп'яно;
Для Софії надто було б рано?
Ліза
Ні, добродію, я… лише ненароком…
Фамусов
Ось те ненароком, за вами помічай;
Так, мабуть, з наміром.
(Тискається до неї і заграє)
Ой! зілля [2], баловниця.
Ліза
Ви баловник, чи до лиця вам ці обличчя!
Фамусов
Скромна, а нічого крім
Проказ і вітру на думці.
Ліза
Пустіть, вітряки самі,
Схаменіться, ви старі…
Фамусов
Майже.
Ліза
Ну хто прийде, куди ми з вами?
Фамусов
Кому сюди прийти?
Адже Софія спить?
Ліза
Зараз відпочивала.
Фамусов
Зараз! А ніч?
Ліза
Ніч цілу читала.
Фамусов
Бач, забаганки які завелися!
Ліза
Все по-французьки, вголос, читає, замкнувшись.
Фамусов
Скажи-но, що очі їй псувати не годиться,
І в читанні прок-від не великий:
Їй сну немає від французьких книг,
А мені від росіян боляче спиться.
Ліза
Що встане, доповім,
Будьте ласкаві йти, розбудіть, боюся.
Фамусов
Чого будити? Сама годинник заводиш,
На весь квартал симфонію гриміш.
Ліза (як можна голосніше)
Так повноті-с!
Фамусов (затискає їй рота)
Помилуйся, як кричиш.
З глузду ти божеволієш?
Ліза
Боюся, щоб не вийшло з того…
Фамусов
Чого?
Ліза
Пора, добродію, вам знати, ви не дитина;
У дівчат сон ранковий так тонкий;
Трохи дверима рипнеш, трохи шепнеш:
Усі чують…
Фамусов
Ти все брешеш.
Голос Софії
Гей, Лізо!
Фамусов (квапливо)
Тс!
(Вкрадеться геть із кімнати навшпиньки.)
Ліза (одна)
Пішов… Ах! від панів подалей;
У них біди собі щогодини готуй,
Пройди нас найгірше засмучених
І панський гнів, і панське кохання.
Явище 3
Ліза, Софія зі свічкою, за нею Молчалін.
Софія
Що, Ліза, на тебе напало?
Шумиш…
Ліза
Звісно, вам розлучитися важко?
До світла замкнувшись і здається все мало?
Софія
Ах, справді розвиднілося!
(Гушить свічку.)
І світло та смуток. Як швидкі ночі!
Ліза
Тужіть, знай, з боку немає сечі,
Сюди ваш батько зайшов, я обмерла;
Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала;
Ну, що ж стали ви? уклін, пане, відважте.
Ідіть, серце не на місці;
Дивіться на годинник, подивіться у вікно:
Валить народ вулицями давно;
А в хаті стукіт, ходьба, мітуть та прибирають.
Софія
Щасливі годинникне спостерігають.
Ліза
Не спостерігайте, ваша влада;
А що у відповідь за вас, звісно, мені потрапити.
Софія (Молчаліну)
Ідіть; цілий день ще зазнаємо нудьги.
Ліза
Бог з вами; геть візьміть руку.
(Розводить їх, Молчалін у дверях стикається з Фамусовим.)
Явище 4
Софія, Ліза, Молчалін, Фамусов.
Фамусов
Що за оказія! [3] Молчалін, ти, брате?
Молчалін
Я-с.
Фамусов
Навіщо тут? і в цей час?
І Софіє!.. Привіт, Софіє, що ти
Так рано встала! а? для якого піклування?
І як вас Бог не в пору разом звів?
Софія
Він тільки-но тепер увійшов.
Молчалін
Зараз із прогулянки.
Фамусов
Друг. Чи не можна для прогулянок
Далі вибрати закуток?
А ти, пані, трохи з ліжка стриб,
З чоловіком! з молодим! - Заняття для дівчини!
Усю ніч читає небилиці,
І ось плоди від цих книг!
А всі Кузнецький міст[4], і вічні французи,
Звідти моди до нас, і автори, і музи:
Губителі кишень та сердець!
Коли визволить нас творець
Від капелюшків їх! чепців! та шпильок! та шпильок!
І книжкових і бісквітних крамниць!
Софія
Дозвольте, батюшка, паморочиться в голові;
Я від переляку [5] дух ледве перекладаю;
Дозволили вбігти ви так швидко,
Змішалася я…
Фамусов
Дякую покірно,
Я скоро до них убіг!
Я завадив! я злякав!
Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, день цілий
Немає відпочинку, кидаюсь як немов пригорілий.
По посаді, по службі клопоту,
Той чіпляється, інший, усім справа до мене!
Але чи чекав на нових клопотів? щоб був обдурений.
Софія
Ким, батюшка?
Фамусов
Ось дорікати мені стануть,
Що без толку завжди журю.
Не плач, я говорю:
Чи вже про твоє не дбали
Про виховання! з колиски!
Мати померла: умів я винайняти
У мадам Розьє другу матір.
Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив:
Розумна була, характер тихий, рідкісних правил.
Одне не до честі служить їй:
За зайвих на рік п'ятсот карбованців
Зманити себе іншими припустила.
Та не в мадам сила.
Не потрібно іншого зразка,
Коли в очах є приклад батька.
Дивись ти на мене: не хвалюся складанням;
Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини,
Вільний, вдів, я собі пан...
Чернецьким відомий поведінкою!
Ліза
Насмілюсь я, пане…
Фамусов
Мовчати!
Жахливий вік! Не знаєш, що розпочати!
Усі примудрилися не по літах.
А ще дочки, та самі добряки.
Далися нам ці мови!
Беремо ж волоцюг[6], і в дім і по квитках[7],
Щоб наших дочок всьому навчати, всьому -
І танцям! і пенню! та ніжностям! і зітханням!
Ніби за дружину їх готуємо скоморохам.[8]
Ти, гість, що? ти тут, добродію, до чого?
Безрідного пригрів і ввів у мою родину,
Дав чин асесора[9] і взяв у секретарі;
До Москви переведено через моє сприяння;
І якби не я, коптів би ти в Твері.
Софія
Я вашого гніву ніяк не розтлумачу.
Він у будинку тут живе, велика напасть!
Ішов у кімнату, потрапив до іншої.
Фамусов
Потрапив чи хотів потрапити?
Та разом ви навіщо? Не можна випадково.
Софія
Ось у чому, однак, випадок весь:
Як ви з Лізою були тут,
Перелякав мене ваш голос надзвичайно,
І кинулася сюди я з усіх ніг.
Фамусов
Мабуть, на мене всю метушку складе.
Не в пору мій голос наробив їм тривог!
Софія
По смутному сні дрібниця тривожить;
Сказати вам сон: зрозумієте тоді.
Фамусов
Що це за історія?
Софія
Чи вам розповісти?
Фамусов
Ну так.
(Сідає.)
Софія
Дозвольте… чи бачите… спочатку
Квітчастий луг; і я шукала
Траву
Якусь, не згадаю наяву.
Раптом мила людина, одна з тих, кого ми
Побачимо - ніби вік знайомі,
З'явився тут зі мною; і вкрадливий, і розумний,
Але боязкий... Знаєте, хто в злиднях народжений...
Фамусов
Ох! матінко, не довершай удару!
Хто бідний, той тобі не пара.
Софія
Потім пропало все: луки та небеса. -
Ми у темній кімнаті. Для довершення дива
Розкрилася підлога - і ви звідти,
Бліді, як смерть, і дибки волосся!
Тут з громом відчинили двері
Якісь не люди і не звірі,
Нас нарізно - і мучили того, хто сидів зі мною.
Він ніби мені дорожче за всі скарби,
Хочу до нього - ви тягнете із собою:
Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ!
Він услід кричить!..
Прокинулася. - Хтось каже, -
Ваш голос був; що, гадаю, так рано?
Біжу сюди – і вас обох знаходжу.
Фамусов
Так, дурний сон, як дивлюся.
Тут все є, коли немає обману:
І чорти і кохання, і страхи та квіти.
Ну, добродію мій, а ти?
Молчалін
Я чув ваш голос.
Фамусов
Кумедно.
Дався їм голос мій і як собі справно
Всім чується, і всіх скликає до зорі!
На мій голос поспішав, за чим же? - Кажи.
Молчалін
З паперами-с.
Фамусов
Так! їх бракувало.
Помилуйте, що це раптом припало
Старанність до письмових справ!
(Встає.)
Ну, Сонюшко, тобі спокій я дам:
Бувають дивні сни, а наяву дивніше;
Шукала ти собі трави,
На друга набрела швидше;
Повикинь дурницю з голови;
Де чудеса, там мало складу. -
Іди-но, ляж, засни знову.
(Молчаліну)
Ідемо папери розбирати.
Молчалін
Я тільки ніс їх для доповіді,
Що в хід не можна пустити без довідок, без інших,
Протиріччя є, і багато не слушно.
Фамусов
Боюся, пане, я одного смертельно,
Щоб багато не накопичувалося їх;
Дай волю вам, воно б і засіло;
А в мене, що діло, що не діло,
Звичай мій такий:
Підписано, то з плечей геть.
(Виходить з Молчаліним, у дверях пропускає його вперед.)
Явище 5
Софія, Ліза.
Ліза
Ну от біля свята! ну ось вам і потіха!
Але ні, тепер уже не до сміху;
В очах темно, і завмерла душа;
Гріх не біда, чутка не гарна.
Софія
Що мені чутка? Хто хоче, так і судить,
Та батько задуматися змусить:
Буркотливий, невгамовний, швидкий,
Такий завжди, а відтоді…
Ти можеш посудити…
Ліза
Суджу-з за розповідями;
Заборона вона вас, - добро ще зі мною;
А то, помилуй Бог, як разом
Мене, Молчаліна та всіх з двору геть.
Софія
Подумаєш, як щастя норовить!
Буває гірше, з рук зійде;
Коли ж сумне ніщо на думку не буде,
Забули музику, і час йшов так плавно;
Доля нас ніби берегла;
Ні занепокоєння, ні сумніву.
А горе чекає з-за рогу.
Ліза
Ось те, мого ви дурного судження
Не жалкуєте ніколи:
Аж ось біда.
Нащо вам найкращого пророка?
Твердила я: у коханні не буде в цій користі
Ні на віки віків.
Як усі московські, ваш батюшка такий:
Бажав би зятя він із зірками, та з чинами,
А при зірках не всі багаті між нами;
Ну, зрозуміло до того б
І гроші, щоб пожити, щоб міг давати бали;
Ось, наприклад, полковник Скалозуб:
І золотий мішок, і мітить у генерали.
Софія
Куди як милий! і весело мені страх
Вислуховувати про фрунт [10] і ряди;
Він слова розумного не вимовив зроду, -
Мені байдуже, що за нього, що у воду.
Ліза
Так-с, так би мовити, речений, а боляче не хитрий;
Але будь військовий, будь він статський[11],
Хто такий чутливий, і веселий, і гострий,
Як Олександр Андрійович Чацький!
Не для того, щоб вас збентежити;
Давно минуло, не вернути,
А пам'ятається...
Софія
Що пам'ятається? Він славно
Пересміяти вміє всіх;
Болтає, жартує, мені смішно;
Ділити з кожним можна сміх.
Ліза
І тільки? начебто? - Сльозами обливався,
Я пам'ятаю, бідолашний він, як з вами розлучався. -
Що, пане, плачете? живіть сміючись ...
А він у відповідь: «Недарма, Лізо, плачу:
Кому відомо, що знайду я, повернувшись?
І скільки, може, втрачу!»
Бідолаха ніби знав, що років через три.
Софія
Послухай, вільності ти зайвої не бери.
Я дуже вітряно, можливо, вчинила,
І знаю, і звинувачуюсь; але де змінила?
Кому? щоб докоряти невірністю могли.
Так, з Чацьким, правда, ми виховані, росли:
Звичка разом бути день кожен нерозлучно
Зв'язала дитячою нас дружбою; але потім
Він з'їхав, аж у нас йому здавалося нудно,
І рідко відвідував наш дім;
Потім знову прикинувся закоханим,
Вимогливим та засмученим!!.
Остер, розумний, красномовний,
У друзях особливо щасливий,
Ось про себе задумав він високо.
Полювання мандрувати напало на нього,
Ох! якщо любить хто кого,
Навіщо розуму шукати та їздити так далеко?
Ліза
Де гасає? у яких краях?
Лікувався, кажуть, на кислих водах [12],
Не від хвороби, чай, від нудьги – повільніше.
Софія
І, мабуть, щасливий там, де люди смішніші.
Кого люблю я, не такий:
Молчалін, за інших себе забути готовий,
Ворог зухвалості, - завжди сором'язливо, несміливо
Ніч цілу з ким можна так провести!
Сидимо, а на дворі давно вже побіліло,
Як думаєш? чим зайняті?
Ліза
Бог знає,
Пані, чи моя ця справа?
Софія
Візьме він руку, до серця тисне,
З глибини душі зітхне,
Ні слова вільного, і так вся ніч минає,
Рука з рукою, і око з мене не зводить. -
Смієшся! чи можна! чим привід подала
Тобі я до сміху такого!
Ліза
Мені?.. ваша тітонька на думку тепер спала,
Як молодий француз втік у неї з дому.
Голубко! хотіла поховати
Свою досаду, не зуміла:
Забула волосся чорнити
І за три дні посивіла.
(Продовжує реготати).
Софія (з жалем)
Ось так про мене потім заговорять.
Ліза
Вибачте, право, як Бог святий,
Хотіла я, щоб цей сміх безглуздий
Вас трохи розвеселити допоміг.
Явище 6
Софія, Ліза, слуга, за ним Чацький.
Слуга
До вас Олександр Андрійович Чацький.
(Виходить).
Явище 7
Софія, Ліза, Чацький.
Чацький
На світанку вже на ногах! і я біля ваших ніг.
(З жаром цілує руку.)
Ну, поцілуйте ж, не чекали? кажіть!
Що ж, заради? [13] Ні? В обличчя мені подивіться.
Здивовані? і тільки? ось прийом!
Начебто не минуло тижня;
Начебто вчора вдвох
Ми сечі немає один одному набридли;
Ні на волосся кохання! куди як гарні!
І тим часом, не згадаюсь, без душі,
Я сорок п'ять годин, очей миттю не примруживши,
Верст понад сімсот пронісся, - вітер, буря;
І розгубився весь, і падав скільки разів.
І ось за подвиги нагорода!
Софія
Ох! Чацький, я дуже рада.
Чацький
Ви заради цього? в добра година.
Однак щиро хто ж радіє так?
Мені здається, так наостанок
Людей та коней знобя,
Я тільки тішив сам себе.
Ліза
Ось, добродію, якби ви були за дверима,
Їй-Богу, немає п'яти хвилин,
Як поминали вас ми тут.
Пані, скажіть самі.
Софія
Завжди, не тільки тепер. -
Не можете мені зробити ви закиди.
Хто промайне, відчинить двері,
Проїздом, випадково, з чужа, з далекого -
З питанням я, хоч будь моряк:
Чи не зустрів десь у поштовій вас кареті?
Чацький
Припустіть, що так.
Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі! -
Ох! Боже мій! вже я тут знову,
В Москві! у вас! та як же вас дізнатися!
Де час? де вік той невинний,
Коли, бувало, у вечір довгий
Ми з вами з'явимося, зникнемо тут і там,
Граємо і шумимо по стільцях та столах.
А тут ваш батюшка з мадамою, за пікетом [14];
Ми в темному куточку і здається, що в цьому!
Ви пам'ятайте? здригнемося, що рипне столик, двері...
Софія
Дитина!
Чацький
Так, а тепер,
У сьомнадцять років ви розцвіли чарівно,
Неповторно, і це вам відомо,
І тому скромні, не дивіться світ.
Чи не закохані ви? прошу мені дати відповідь,
Без думи, повноті соромитися.
Софія
Та хоч кого збентежать
Питання швидкі та цікавий погляд…
Чацький
Помилуйте, не вам, чого ж дивуватися?
Що нового покаже мені Москва?
Вчора був бал, а завтра буде два.
Той сватався – встиг, а той дав промах.
Все той же толк[15], і ті ж вірші в альбомах.
Софія
Гоніння на Москву. Що означає бачити світло!
Де ж краще?
Чацький
Де нас нема.
Ну, що ваш батюшка? все Англійського клобу
Старовинний, вірний член до труни?
Ваш дядечко чи відстрибав свій вік?
А цей, як його, він турок чи грек?
Той чорномазенький, на ніжках журавлиних,
Не знаю, як його звуть,
Куди не сунься: тут як тут,
У їдальнях та у вітальні.
А троє з бульварних осіб[16],
Які з півстоліття молодяться?
Рідних мільйонів у них, і за допомогою сестриць
З усією Європою породяться.
А наше сонечко? наш скарб?
На лобі написано: Театр і Маскерад [17];
Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю[18],
Сам товстий, його артисти худі.
На балі, пам'ятайте, відкрили ми вдвох
За ширмами, в одній із кімнат посекретніше,
Був захований чоловік і клацав солов'ям,
Співак взимку літній погоді.
А той сухотний, рідня вам, книгам ворог,
У вчений комітет[19] який оселився
І з криком вимагав присяг,
Щоби грамоті ніхто не знав і не вчився?
Знову побачити їх мені судилося долею!
Жити з ними набридне, і в кому не знайдеш плям?
Коли ж постуєш, вернешся додому,
І дим Батьківщини нам солодкий і приємний!
Софія
От вас би з тітонькою совість,
Щоб усіх знайомих перерахувати.
Чацький
А тітонька? все дівчиною, Мінервою? [20]
Усі фрейліною[21] Катерини Першої?
Вихованок і мосек повний будинок?
Ох! до виховання перейдемо.
Що нині, так само, як здавна,
Клопочуть набирати вчителів полки,
Числом більше, ціною дешевше?
Не те щоб у науці далекі;
У Росії, під великим штрафом,
Нам кожного визнати наказують
Істориком та географом!
Наш ментор[22], пам'ятайте ковпак його, халат,
Перст [ 23 ] вказівний, всі ознаки навчання
Як наші боязкі турбували уми,
Як з ранніх пір звикли вірити ми,
Що нам без німців немає порятунку!
А Гільйоме, француз, підбитий вітерцем?
Він не одружений ще?
Софія
На кому?
Чацький
Хоч на якійсь княгині
Пульхерії Андріївні, наприклад?
Софія
Танцмайстер! чи можна!
Чацький
Що ж він і кавалер.
Від нас вимагатимуть з ім'ям бути і в чині,
А Гільйоме!.. - Тут нині тон який
На з'їздах, на великих, на свята парафіяльних?
Панує ще змішання мов:
Французького з нижегородським?
Софія
Суміші мов?
Чацький
Так, двох, без цього не можна.
Софія
Але мудро з них один скроїти, як ваш.
Чацький
Принаймні не надутий.
Ось новини! - я користуюсь хвилиною,
Побаченням з вами жвавий,
І балакучий; а хіба немає часів,
Що я Молчалина дурніша? Де він, до речі?
Чи ще не зламав безмовності печатки?
Бувало пісеньок де новеньких зошит
Побачить, пристає: просимо списати.
А втім, він дійде до ступенів відомих,
Адже нині люблять безсловесних.
Софія
Чи не людина, змія!
(Голосно і вимушено.)
Хочу у вас запитати:
Чи траплялося, щоб ви сміючись? чи у смутку?
Помилка? добро про когось сказали?
Хоч не тепер, а в дитинстві, можливо.
Чацький
Коли все так м'яко? і ніжно, і незріло?
На що так давно? ось добра вам справа:
Дзвінками щойно гримаючи
І день і ніч по сніговій пустелі,
Поспішаю до вас, голову стрімголов.
І як я вас знаходжу? у якомусь суворому чині!
Ось півгодини холодності терплю!
Обличчя найсвятішої богомолки!..
І все-таки я люблю вас без пам'яті.
(Хвилинне мовчання.)
Послухайте, чи слова мої всі шпильки?
І хиляться до чиєїсь шкоди?
Але якщо так: розум із серцем не в ладу.
Я в диваках іншому диву
Раз посміюся, потім забуду:
Звеліть мені у вогонь: піду як на обід.
Софія
Так, добре – згорите, якщо ж ні?
Явище 8
Софія, Ліза, Чацький, Фамусов.
Фамусов
Ось і інший!
Софія
Ах, батюшка, сон у руку.
(Виходить).
Фамусов (їй слідом напівголосно)
Проклятий сон.
Явище 9
Фамусов, Чацький (дивиться на двері, до яких Софія вийшла)
Фамусов
Ну, викинув ти штуку!
Три роки не писав двох слів!
І гримнув раптом як із хмар.
(Обіймаються.)
Здорово, друже, здорово, брате, здорово.
Розповідай, чай у тебе готовий
Зібрання важливе звісток?
Сідай, оголоси швидше.
(Сідають).
Чацький (розсіяно)
Як Софія Павлівна у вас гарнішала!
Фамусов
Вам, людям молодим, іншого немає справи,
Як помічати дівочі краси:
Сказала щось побіжно, а ти,
Я чай, надіями занісся, зачарований.
Чацький
Ох! ні; надіями я мало розпещений.
Фамусов
"Сон в руку" - мені вона зволила шепнути,
Ось ти задумав…
Чацький
Я? - Ані.
Фамусов
Про кого їй снилося? що таке?
Чацький
Я не відгадник снів.
Фамусов
Не вір їй, все пусте.
Чацький
Я вірю на власні очі;
Вік не зустрічав, підписку дам,
Щоб було їй хоч трохи подібне!
Фамусов
Він усе своє. Та розкажи докладно,
Де був? Блукав стільки років!
Звідки тепер?
Чацький
Тепер мені до того!
Хотів об'їхати ціле світло,
І не об'їхав сотої частки.
(Стає поспішно.)
Вибачте; я поспішав швидше бачити вас,
Не заїжджав додому. Прощайте! Через годину
Я, подробиці найменшої не забуду;
Вам першим, потім розповідайте всюди.
(В дверях.)
Яка гарна!
(Виходить).
Явище 10
Фамусов (один)
Який із двох?
«Ах! батюшка, сон у руку!»
І каже мені це вголос!
Ну винен! Якого ж я дав гаку!
Молчалін давіче у сумнів увів мене.
Тепер… та в півм'я з вогню:
Той жебрак, цей франт-приятель;
Отъявлен[24] мотом, шибеником,
Що за комісія[25], Творець,
Бути дорослою дочкою батьком!
(Виходить).
Кінець I дії
Дія II
Явище 1
Фамус, слуга.
Фамусов
Петрушка, вічно ти з обновкою,
З роздертим ліктем. Дістань-но календар;
Читай не так, як паламар[26],
А з почуттям, до ладу, з розстановкою.
Стривай же. - На аркуші креслення на записному,
Проти наступного тижня:
До Параски Федорівни до будинку
У вівторок я кликаний на форелі.
Куди як дивне створене світло!
Пофілософствуй - розум закрутиться;
То бережешся, то обід:
Їж три години, а за три дні не звариться!
Відзнач, того ж дня… Ні, ні.
У четвер я кликаний на поховання.
Ох, рід людський! прийшло в забуття,
Що кожен сам туди ж має лізти,
У ту скриньку, де ні стати, ні сісти.
Але пам'ять собою має намір хто залишити
Життям похвальним, ось приклад:
Небіжчик був поважний камергер,
З ключем, і синові ключ умів доставити;
Багатий, і на багатій був одружений;
Переженив дітей, онучать;
Помер; всі про нього сумно згадують.
Кузьма Петрович! Мир йому! -
Що за тузи у Москві живуть і вмирають! -
Пиши: у четвер, одне вже до одного,
А може у п'ятницю, а може й у суботу,
Я маю у вдови, у лікарки, хрестити.
Вона не народила, але за розрахунком
На мою: маю народити…
Явище 2
Фамусов, слуга, Чацький.
Фамусов
A! Олександре Андрійовичу, просимо,
Сідайте.
Чацький
Ви зайняті?
Фамусов (слузі)
Іди.
(Слуга йде.)
Так, різні справи на згадку в книгу вносимо,
Забудеться, того дивись.
Чацький
Ви щось не веселі стали;
Скажіть чому? Приїзд не в мій час?
Вже Софії Павлівні який
Чи не сталося печалі?
У вас в особі, в рухах метушня.
Фамусов
Ох! батюшка, знайшов загадку:
Не веселий я!.. У мої літа
Не можна ж пускатися мені навприсядки!
Чацький
Ніхто вас не запрошує;
Я щойно запитав два слова
Про Софію Павлівну: може, нездорова?
Фамусов
Тьху, Господи пробач! П'ять тисяч разів
Твердить одне й те саме!
То Софії Павлівни на світі немає гарного,
То Софія Павлівна хвора.
Скажи, тобі вона сподобалася?
Обрискав світло; чи не хочеш одружитися?
Чацький
А вам на що?
Фамусов
Мене не погано б запитати,
Адже я їй трохи схожа;
Принаймні споконвіку[ 27 ]
Батьком недаремно називали.
Чацький
Нехай я посватаюсь, що б ви мені сказали?
Фамусов
Сказав би я, по-перше: не блажи,
Маєш, брате, не керуй помилково,
А, головне, піді-тка послужи.
Чацький
Служити б радий, прислуговуватись нудно.
Фамусов
Ось те, всі ви горді!
Запитали б, як робили батьки?
Навчалися б на старших дивлячись:
Ми, наприклад, або небіжчик дядько,
Максим Петрович: він чи то на сріблі,
На золоті їдав; сто осіб до послуг;
Весь у орденах; їжджав-то вічно цугом [28];
Вік при дворі та при якому дворі!
Тоді не те, що нині,
За государині служив Катерині.
А в ті часи всі важливі! у сорок пуд…
Розкланяйся - тупієм [29] не кивнуть.
Вельможа у разі [30] - тим паче,
Не як інший, і пив та їв інакше.
А дядько! що твій князь? що граф?
Серйозний погляд, гордовита вдача.
Коли ж треба підслужитись,
І він згинався вперегин:
На куртазі[31] йому довелося обступитися;
Впав, та так, що мало потилиці не приб'є;
Старий заохав, голос хрипкою;
Був найвищою наданий посмішкою;
Зволили сміятися; як же він?
Підвівся, оговтався, хотів віддати уклін,
Впав раптом [32] - вже навмисне,
А регіт пущі, він і в третій так само точно.
А? як на вашу? на нашу - тямущість.
Впав він боляче, встав здорово.
Зате, бувало, у віст [33] хто частіше запрошений?
Хто чує при дворі привітне слово?
Максиме Петровичу! Хто перед усіма знав шану?
Максиме Петровичу! Жарт!
У чини виводить хтось і пенсії дає?
Максиме Петровичу. Так! Ви, нинішні, – нутка!
Чацький
І точно, почало світло дурніти,
Сказати ви можете зітхнувши;
Як порівняти та подивитися
Вік нинішній і повік минулий:
Свіже переказ, а віриться насилу,
Як той і славився, чия найчастіше гнулася шия;
Як не у війні, а у світі брали чолом,
Стукали об підлогу не шкодуючи!
Кому потреба: тим пихати, лежи вони в пилюці,
А тим, хто вищий, лестощі, як мереживо, плели.
Прямий був вік покірності та страху,
Все під личиною старанності до царя.
Я не про дядечка про ваше говорю;
Його не обуримо ми праху:
Але тим часом кого полювання забере,
Хоч у раболепстві найпалкішим,
Тепер, щоб смішити народ,
Відважно жертвувати потилицею?
А одноліток, а дідок
Інший, дивлячись на той стрибок,
І руйнуючись у старій шкірі,
Чай засуджував: «Ax! якби мені теж!
Хоч є мисливці підрізати скрізь,
Та нині сміх лякає і тримає сором у вузді;
Недарма шанують їх скупо государі.
Фамусов
Ох! Боже мій! він карбонарі! [34]
Чацький
Ні, нині світло вже не таке.
Фамусов
Небезпечна людина!
Чацький
Вільніше кожен дихає
І не поспішає вписатися в полк блазнів.
Фамусов
Що каже! і каже, як пише!
Чацький
У покровителів позіхати на стелю,
З'явитися помовчати, пошаркати, пообідати,
Підставити стілець, підняти хустку.
Фамусов
Він вільність хоче проповідати!
Чацький
Хто мандрує, у селі хтось живе…
Фамусов
Та він владу не визнає!
Чацький
Хто служить справі, а не особам...
Фамусов
Суворіше б заборонив я цим панам
На постріл під'їжджали до столиць.
Чацький
Я нарешті вам відпочинок дам…
Фамусов
Терпіння, сечі немає, прикро.
Чацький
Ваше життя лаяв я нещадно,
Надаю вам у владу:
Відкиньте частину,
Хоч нашим часом на додачу;
Так і бути, я не поплачу.
Фамусов
І знати вас не хочу, розпусти не терплю.
Чацький
Я доказав.
Фамусов
Ласкаво, заткнув я вуха.
Чацький
На що ж? я їх не ображаю.
Фамусов (скоромовкою)
Ось нишпорять світом, б'ють байдики,
Повертаються, від них порядку чекай.
Чацький
Я перестав...
Фамусов
Мабуть, пощади.
Чацький
Довжити суперечки не моє бажання.
Фамусов
Хоч душу відпусти на покаяння!
Явище 3
Слуга (входить)
Полковник Скалозуб.
Фамусов (нічого не бачить і не чує)
Тебе вже запроторять
Під суд, як пити дадуть.
Чацький
Завітав до вас хтось додому.
Фамусов
Не слухаю, під суд!
Чацький
До вас людина із доповіддю.
Фамусов
Не слухаю, під суд! під суд!
Чацький
Та оберніться, вас звуть.
Фамусов (обертається)
А? бунт? ну так і чекаю содому [35].
Слуга
Полковник Скалозуб. Накажете прийняти?
Фамусов (встає)
Осли! сто разів вам повторювати?
Прийняти його, покликати, просити, сказати, що вдома,
Що дуже радий. Пішов же, поспішай.
(Слуга йде.)
Пожалуйста, добродію, при ньому остерігайся:
Відома людина, солідний,
І знаків темряву відзнаки нахопив;
Не по літах і чин завидний,
Не сьогодні завтра генерал.
Пожало-ста при ньому поводься скромно...
Ех! Олександре Андрійовичу, погано, брате!
До мене він жалує часто;
Я кожному, ти знаєш, радий,
У Москві додадуть завжди втричі:
Ось ніби одружується з Сонюшкою. Порожнє!
Він, можливо, і радий був душею,
Та потреби сам не бачу я великий
Дочка видаватиме ні завтра, ні сьогодні;
Адже Софія молода. А втім, влада Господня.
Пожало-ста при ньому не сперечися ти вкрив і навскіс
І завіральні ідеї ці кинь.
Проте його немає! яку б причину…
А! знати, до мене пішов до іншої половини.
(Поспішно йде.)
Явище 4
Чацький
Як метушиться! що за спритність?
А Софія? - Чи немає тут нареченого якого?
З якого часу мене дичиниться, як чужого!
Як тут би їй не бути!!
Хто цей Скалозуб? батько їм сильно марить,
А може, не тільки батько…
Ох! той скажи любові кінець,
Хто на три роки вдалину поїде.
Явище 5
Чацький, Фамусов, Скалозуб.
Фамусов
Сергію Сергійовичу, до нас сюди-с.
Прошу покірно, тут тепліше;
Прозріли ви, зігріємо вас;
Віддушничок відвернем скоріше.
Скалозуб (густим басом)
Навіщо ж лазити, наприклад,
Самим!.. Мені соромно, як чесний офіцер.
Фамусов
Невже для друзів не робити мені жодного кроку,
Сергій Сергійович дорогий! Кладіть капелюх, зніміть шпагу;
Ось вам софа, розкиньтесь на спокій.
Скалозуб
Куди накажете, аби тільки сісти.
(Сідають усі троє. Чацький віддалік.)
Фамусов
Ох! батюшка, сказати, щоб не забути:
Дозвольте нам своїми зчестися,
Хоч далекими - спадщини не ділити;
Не знали ви, а я поготів, -
Дякую навчив двоюрідний ваш брат, -
Як вам доводиться Настасьє Миколаївна?
Скалозуб
Не знаю, винен;
Ми з нею разом не служили.
Фамусов
Сергію Сергійовичу, це ви!
Ні! я перед ріднею, де зустрінеться, поповзом;
Знайду її на морському дні.
При мені службовці чужі дуже рідкісні;
Дедалі більше сестрини, своячки дітки;
Один Молчалін мені не свій,
І те, що діловий.
Як станеш представляти до чи хрестика, до містечка,
Ну як не порадити рідному чоловічку!
Однак ваш братик мені друг і говорив,
Що вами вигод темряву по службі отримав.
Скалозуб
У тринадцятому році ми відрізнялися із братом
У тридцятому єгерському[36], а потім у сорок п'ятому.
Фамусов
Так, щастя, у кого є такий собі синок!
Має, здається, у петельці орденок?
Скалозуб
за третє серпня; засіли ми в траншею:
Йому дано з бантом, мені на шию[37].
Фамусов
Люб'язна людина, і подивитися – так хват.
Прекрасна людинадвоюрідний ваш брат.
Скалозуб
Але міцно набрався якихось нових правил.
Чин слідував йому; він службу раптом залишив,
У селі книжки почав читати.
Фамусов
Ось молодість!.. - читати!.. а потім хвать!..
Ви повелися справно:
Давно полковники, а служіть нещодавно.
Скалозуб
Досить щасливий я в товаришах моїх,
Вакансії[38] якраз відкриті;
То старших вимикають інших,
Інші, дивишся, перебиті.
Фамусов
Так, чим кого Господь шукає, піднесе!
Скалозуб
Буває, мого щасливіше таланить.
У нас у п'ятнадцятій дивізії, не далі,
Про нашого хоч сказати бригадного генерала.
Фамусов
Помилуйте, а вам чого бракує?
Скалозуб
Не скаржусь, не оминали,
Проте за полком два роки повели.
Фамусов
Чи в погонь за полком?[39]
Зате, звичайно, у чому іншому
За вами далеко тягтись.
Скалозуб
Ні, старіше мене по корпусу знайдуться,
Я з вісімсот дев'ятого служу;
Так, щоб чини добути, є багато каналів;
Про них як істинний філософ я суджу:
Мені тільки дісталося б у генерали.
Фамусов
І славно судіть, дай Бог здоров'я вам
І генеральський чин; а там
Навіщо відкладати далі
Мова завести про генеральшу?
Скалозуб
Одружуватися? Я анітрохи не проти.
Фамусов
Що ж? у кого сестра, племінниця є, дочка;
Адже в Москві немає нареченим перекладу;
Чого? розмножуються рік у рік;
А, батюшка, зізнайтеся, що ледве
Де знайдеться столиця, як Москва.
Скалозуб
Дистанції[40] величезного розміру.
Фамусов
Смак, батюшка, відмінна манера;
На всі свої закони є:
Ось, наприклад, у нас вже здавна ведеться,
Що по батькові та синові честь:
Будь поганий, та якщо набереться
Душ тисячі дві родових, -
Той і наречений.
Інший хоч швидше будь, надутий всяким чванством,
Нехай собі розумником слави,
А до сім'ї не включать. На нас не здивуйся.
Адже тільки тут ще й дорожать дворянством.
Та чи це одне? візьміть ви хліб-сіль [41]:
Хто хоче до нас завітати, - будь ласка;
Двері відчинені для званих і непроханих,
Особливо із іноземних;
Хоч чесна людина, хоч ні,
Для нас рівно, про всіх готовий обід.
Візьміть ви від голови до п'ят,
На всіх московських є особливий відбиток.
Будьте ласкаві подивитися на нашу молодь,
На юнаків – синків та онуків.
Журимо ми їх, а якщо розбереш, -
У п'ятнадцять років вчителів навчать!
А наші дідки?? - Як їх візьме запал,
Засудять про справи, що слово - вирок, -
Адже стовпові [ 42 ] всі, у вус нікого не дмуть;
І про уряд іноді так говорять,
Що якби хтось підслухав їх… біда!
Не те щоб новизни вводили, - ніколи,
Врятуй нас Боже! Ні. А чіпляться
До того, до цього, а частіше ні до чого,
Посперечаться, пошумлять, і... розійдуться.
Прямі канцлери [43] у відставці - за розумом!
Я вам скажу, знати, час не настав,
Але що без них не обійдеться. -
А жінки? - сунься хто, спробуй, оволодів;
Судді всьому, скрізь, над ними немає суддів;
За картами коли повстануть загальним бунтом,
Дай Бог терпіння, адже сам я був одружений.
Скомандувати наказуйте перед фрунтом!
Будьте надішліть їх до Сенату[44]!
Ірина Власівна! Лукер'я Олексіївна!
Тетяна Юрівна! Пульхерія Андріївна!
А дочок хтось бачив, кожен голову повісь…
Його величність король був прусський тут,
Дивувався не шляхом московським він дівчатам,
Їхньою добротою, а не особам;
І точно, чи можна бути вихованішим бути!
Вміють себе причепурити
Тафтицею, чорнобривцем і серпанком,[45]
Словечка в простоті не скажуть, все з кривлянням;
Французькі романси вам співають
І верхні виводять нотки,
До військових людей так і ринуть.
А тому що патріотки.
Рішуче скажу: ледве
Інша знайдеться столиця, як Москва.
Скалозуб
На мою думку,
Пожежа сприяла їй багато прикраси[46].
Фамусов
Не пам'ятайте нам, чи мало хрехтять!
З тих пір дороги, тротуари,
Вдома та все на новий лад.
Чацький
Вдома нові, але забобони старі.
Порадуйтеся, не винищуть
Ані роки їх, ані моди, ані пожежі.
Фамусов (Чацька)
Гей, зав'яжи на згадку вузлик;
Просив я помовчати, не велика послуга.
(Скелязубу)
Дозвольте, батюшка. Ось-с – Чацького, мені друга,
Андрія Ілліча покійного синка:
Чи не служить, тобто в тому він користі не знаходить,
Але захоч - так був би діловий.
Жаль, дуже шкода, він малий з головою,
І славно пише, перекладає.
Не можна не пошкодувати, що з таким собі розумом.
Чацький
Чи не можна пошкодувати про когось іншого?
І похвали мені ваші докучають.
Фамусов
Не я один, все також засуджують.
Чацький
А судді хто? - За давниною років
До вільного життя їхня ворожнеча непримиренна,
Судження черпають із забутих газет
Часів Очаковських та підкорення Криму;
Завжди готові до журі,
Співають усі пісні одну й ту саму,
Не помічаючи себе:
Що старіше, те гірше.
Де, вкажіть нам, батьківщини отці, 47
Яких ми маємо прийняти за зразки?
Чи не ці, грабіжництво багаті?
Захист від суду у друзях знайшли, у спорідненості,
Чудові споруди палати,
Де розливаються в бенкетах і марнотратстві,
І де не воскреснуть клієнти-іноземці[48]
Минулого життя підлісні риси.
Та й кому в Москві не затискали роти
Обіди, вечері та танці?
Чи не той, ви до кого мене ще з пелен,
Для задумів якихось незрозумілих,
Дітей возили на уклін?
Той Нестор[49] негідників знатних,
Натовпом оточений слуг;
Стараючись, вони в години вина та бійки
І честь і життя його не раз рятували: раптом
На них він вимінив хортів три собаки!
Або он той ще, який для витівок
На кріпосний балет зігнав на багатьох фурах
Від матерів, батьків відторгнених дітей?
Сам занурений розумом у Зефірах та в Амурах,
Змусив усю Москву дивуватися їхній красі!
Але боржників[50] не погодив до відстрочки:
Амури та Зефіри всі
Розпродані поодинці!
Ось ті, які дожили до сивини!
Ось поважати кого маємо ми на безлюдді!
Ось наші суворі поціновувачі та судді!
Тепер нехай із нас один,
З молодих людей, знайдеться - ворог шукань,
Не вимагаючи ні місць, ні підвищення в чин,
У науки він впертує розум, який прагне понять;
Або в душі його сам Бог порушить жар
До мистецтвам творчим, Високим і прекрасним, -
Вони відразу: розбій! пожежу!
І прославиться у них мрійником! небезпечним!! -
Мундир! один мундир! він у колишньому їхньому побуті
Колись укривав, розшитий та гарний,
Їхня слабодушність, свідомість злидні;
І нам за ними в дорогу щасливу!
І в дружинах, дочок - до мундира та ж пристрасть!
Я сам до нього давно чи від ніжності зрікся?!
Тепер уже в це мені дитинство не впасти;
Але хто б тоді за всіма не схопився?
Коли з гвардії, інші від двору
Сюди на якийсь час приїжджали, -
Кричали жінки: ура!
І в повітря чепчики кидали!
Фамусов (про себе)
Втягне він мене в біду.
(Голосно)
Сергію Сергійовичу, я піду
І чекатиму на вас у кабінеті.
(Виходить).
Явище 6
Скалозуб, Чацький.
Скалозуб
Мені подобається, при цьому кошторисі
Майстерно як торкнулися ви
Упередження Москви
До улюбленців, до гвардії, до гвардійських, до гвардіонців; [51]
Їх золоту, шиттям дивуються, наче сонцям!
А в першій армії колись відстали? у чому?
Все так прилагоджено, і талі все так вузькі,
І офіцерів вам почитаємо,
Що навіть кажуть інші, по-французьки.
Явище 7
Скалозуб, Чацький, Софія, Ліза.
Софія (біжить до вікна)
Ох! Боже мій! впав, вбився!
(Втрачає почуття.)
Чацький
Хто?
Хто це?
Скалозуб
З ким біда?
Чацький
Вона мертва зі страху!
Скалозуб
Та хто? звідки?
Чацький
Вдарився про що?
Скалозуб
Чи не старий наш дав маху?
Ліза (клопочеться біля панянки)
Кому призначено, не уникнути долі:
Молчалін на коня сідав, ногу в стремено,
А кінь дибки,
Він об землю і просто в темряву.
Скалозуб
Поводдя затяг, ну, жалюгідний же їздець.
Подивитися, як він тріснувся - грудьми чи вбік?
(Виходить).
Явище 8
Ті ж, без Скалозуба.
Чацький
Допомогти їй чим? Скажи швидше.
Ліза
Там у кімнаті вода стоїть.
(Чацький біжить і приносить. Усе наступне - напівголосно, - до того, як Софія прокинеться.)
Склянку налийте.
Чацький
Вже налитий.
Шнурівку відпусти вільніше,
Віскі їй оцтом потрі,
Обприскувати водою. - Дивись:
Вільніше дихання стало.
Повіяти чим?
Ліза
Ось опахало.
Чацький
Дивись у вікно:
Молчалін на ногах давно!
Лагідність її турбує.
Ліза
Так, панноч нещасний характер:
Збоку дивитися не може,
Як люди падають стрімголов.
Чацький
Обприскувати ще водою.
Ось так. Ще. Ще.
Софія (з глибоким зітханням)
Хто тут зі мною?
Я точно як уві сні.
(Поспішно та голосно.)
Де він? що з ним? Скажіть мені.
Чацький
Хай би собі зламав шию,
Вас мало не вморив.
Софія
Вбивчі холодністю своєю!
Дивитись на вас, вас слухати нема сил.
Чацький
Накажете мені за нього мучитися?
Софія
Туди бігти, там, допомогти йому старатися.
Чацький
Щоб залишалися ви самостійно одне?
Софія
Навіщо ви мені?
Так, правда: не свої біди - для вас забави,
Батько рідний вбийся – все одно.
(Лізі)
Ходімо туди, біжимо.
Ліза (відводить її на бік)
Схаменіться! куди ви?
Він живий, здоровий, дивіться тут у вікно.
(Софія у віконце висовується.)
Чацький
Збентеження! непритомність! поспішність! гнів! переляку!
Так можна тільки відчувати,
Коли втрачаєш єдиного друга.
Софія
Сюди йдуть. Руки не може він підняти.
Чацький
Бажав би з ним убитися.
Ліза
Для компанії?
Софія
Ні, залишайтеся за бажанням.
Явище 9
Софія, Ліза, Чацький, Скалозуб, Молчалін (з підв'язаною рукою).
Скалозуб
Воскрес і неушкоджений, рука
Забита злегка,
І все-таки фальшива тривога.
Молчалін
Я вас налякав, вибачте заради Бога.
Скалозуб
Ну, я не знав, що буде з того
Вам ирритация.[ 52 ] Опрометью вбігли. -
Ми здригнулися! - Ви непритомніли,
І що? - весь страх із нічого.
Софія (не дивлячись ні на кого)
Ох! дуже бачу: з порожнього,
А вся ще тепер тремчу.
Чацький (про себе)
З Молчаліним жодного слова!
Софія
Однак про себе скажу,
Що не боягузлива. Так буває,
Карета впаде, - піднімуть: я знову
Готова знову скакати;
Але все найменше в інших мене лякає,
Хоч немає великого нещастя від того,
Хоч незнайомий мені, - до цього не діло.
Чацький (про себе)
Прощення просить у нього,
Щоразу про когось пошкодувала!
Скалозуб
Дозвольте, розповім вам звістку:
Княгиня Ласова якась тут є,
Наїзниця, вдова, але немає прикладів,
Щоб їздило з нею багато кавалерів.
Днями розбилась у пух, -
Жоке[53] не підтримав, вважав він, мабуть, мух. -
І без того вона, як чути, незграбна,
Тепер ребра не вистачає,
Тож для підтримки шукає чоловіка.
Софія
Ax, Олександре Андрійовичу, ось -
Явіться, ви цілком великодушні:
На жаль ближнього ви такі небайдужі.
Чацький
Так, це я зараз виявив
Моїм старанним старанням,
І пирсканням, і відтиранням;
Не знаю для кого, але я вас воскресив!
(Бере капелюх і йде.)
Явище 10
Ті ж, крім Чацького.
Софія
Ви увечері до нас будете?
Скалозуб
Як рано?
Софія
Раніше; з'їдуться домашні друзі
Потанцювати під фортопіяно, -
Ми в жалобі, то балу дати не можна.
Скалозуб
Я, але до батюшки зайти я обіцявся,
Відкланяюсь.
Софія
Прощайте.
Скалозуб (тисне руку Молчаліну)
Ваш слуга.
(Виходить).
Явище 11
Софія, Ліза, Молчалін.
Софія
Мовчалін! як у мені розум цілий залишився!
Адже знаєте, як життя мені ваша дорога!
Навіщо їй грати, і так необережно?
Скажіть, що у вас із рукою?
Чи не дати вам крапель? чи не потрібний спокій?
Пошлемо до лікаря, нехтувати не повинно.
Молчалін
Хусткою перев'язав, не боляче мені з того часу.
Ліза
Вдарюся об заклад, що дурниця;
І якби не личило, не потрібно перев'язки;
А то не нісенітниця, що вам не уникнути розголосу:
На сміх, того дивись, підійме Чацький вас;
І Скалозуб, як свій хохол закрутить,
Розкаже непритомність, додасть сто прикрас;
Жартувати і він спроможний, адже нині хто не жартує!
Софія
А ким із них я дорожу?
Хочу – люблю, хочу – скажу.
Мовчалін! ніби я не примушувала себе?
Увійшли ви, слова не сказала,
При них не сміла я дихнути,
У вас запитати, чи поглянути на вас.
Молчалін
Ні, Софіє Павлівно, ви надто відверті.
Софія
Звідки скритність почерпнути!
Готова я була у віконце, до вас стрибнути.
Та що мені до кого? до них? до всього всесвіту?
Смішно? - нехай жартують їх; прикро? - нехай лають.
Молчалін
Не зашкодила б нам ця відвертість.
Софія
Невже на дуель вас захочуть викликати?
Молчалін
Ох! злі мовистрашніше за пістолет.
Ліза
Сидять вони у батюшки тепер,
От якби ви пурхнули у двері
З обличчям веселим, безтурботно:
Коли нам скажуть, що хочемо -
Куди як віриться охоче!
І Олександре Андрійовичу, - з ним
Про колишні дні, про ті прокази
Розгорніться в оповіданнях:
Посмішка і пара слів,
І хто закоханий – на все готовий.
Молчалін
Я вам радити не смію.
(Цілує їй руку.)
Софія
Хочете ви?.. Піду люб'язнити крізь сліз;
Боюся, що витримати вдавання не зможу.
Нащо сюди Бог Чацького приніс!
(Виходить).
Явище 12
Молчалін, Ліза
Молчалін
Веселе створення ти! живе!
Ліза
Прошу пустити і без мене вас двоє.
Молчалін
Яке личко твоє!
Як я тебе кохаю!
Ліза
А панночку?
Молчалін
Її
По посаді, тебе…
(Хоче її обійняти.)
Ліза
Від нудьги.
Прошу подалі руки!
Молчалін
Є у мене дрібниці три:
Є туалет, хитра робота -
Зовні дзеркальце, і дзеркальце всередині,
Навколо все проріз, позолота;
Подушечка, з бісеру візерунок;
І перламутровий прилад
Ігольничок та ножинки, як мили!
Перлинки, розтерті в білила!
Помада є для губ, і для інших причин,
З духами скляночка: резеда та жасмин.
Ліза
Ви знаєте, що я не захоплююсь інтересами;
Скажіть краще, чому
Ви з панночкою скромні, а з горнишної гульвіси?
Молчалін
Сьогодні хворий я, обв'язки не зніму;
Прийди в обід, спонукай зі мною;
Я правду всю тобі відкрию.
(Іде в бічні двері.)
Явище 13
Софія, Ліза.
Софія
Була у батюшки, там нема нікого.
Сьогодні я хвора, і не піду обідати,
Скажи Молчаліну, і поклич його,
Щоб він прийшов мене провідати.
(Іде до себе.)
Явище 14
Ліза
Ну! люди у тутешньому боці!
Вона до нього, а він до мене,
А я... одна лише я любові до смерті трушу, -
А як не полюбити буфетника Петрушу!
Кінець ІІ дії.
Дія ІІІ
Явище 1
Чацький, потім Софія.
Чацький
Дочекаюся її, і змусю визнання:
Хто нарешті їй милий? Мовчалін! Скалозуб!
Молчалін раніше був такий дурний!
Найжахливіше створення!
Хіба порозумнішав?.. А той -
Хрипун[54], задавленник, фагот[55],
Сузір'я маневрів та мазурки![56]
Доля кохання – грати їй у жмурки.
А мені…
(Входить Софія.)
Ви тут? я дуже радий,
Я цього хотів.
Софія (про себе)
І дуже невпопад.
Чацький
Звісно, не мене шукали?
Софія
Я вас не шукала.
Чацький
Дізнатися мені чи не можна,
Хоч і недоречно, потреби немає:
Кого ви любите?
Софія
Ох! Боже мій! весь світ.
Чацький
Хто вам більш милий?
Софія
Є багато рідних.
Чацький
Дедалі більше мене?
Софія
Інші.
Чацький
І я чого хочу, коли все вирішено?
Мені в петлю лізти, а їй кумедно.
Софія
Чи хочете знати істини два слова?
Найменша в кому дивність трохи видна,
Веселість ваша не скромна,
У вас зараз уже гострота готова,
А самі ви...
Чацький
Я сам? Чи не так, смішний?
Софія
Так! грізний погляд, і різкий тон,
І цих у вас особливостей безодня;
А над собою гроза куди не марна.
Чацький
Я дивний, а не дивний хто ж?
Той, хто схожий на всіх дурнів;
Молчалін, наприклад…
Софія
Приклади мені не нові;
Помітно, що ви жовч на всіх вилити готові;
А я, щоби не заважати, звідси ухилюся.
Чацький (тримає її)
Стривайте ж.
(В бік)
Раз у житті вдаю.
(Голосно)
Залишіть ми ці прення.
Перед Молчаліним не правий я, винен;
Може, він не те, що три роки тому:
Є на землі такі перетворення
Правлінь, кліматів, і звичаїв, і умів,
Є люди важливі, славилися за дурнів:
Інший по армії, інший поганим поетом,
Інший ... Боюся назвати, але визнано всім світом,
Особливо в останні роки,
Що розумні хоч куди.
Нехай у Молчалині розум жвавий, геній сміливий,
Але чи є у ньому та пристрасть? то почуття? палкість та?
Щоб, окрім вас, йому цілий світ
Здавався порох і суєта?
Щоб серця кожне биття
Любов прискорювалося до вас?
Щоб думкам були всім, і всім його справам
Душою - ви, вам догодження?
Сам це відчуваю, сказати я не можу,
Але що тепер у мені кипить, хвилює, бісить,
Не побажав би я й особистому ворогові,
А він?.. змовчить і голову повісить.
Звичайно, смиренний, всі такі не жваві;
Бог знає, у ньому якась таємниця прихована;
Бог знає, за нього що вигадали ви,
Чим голова його повік не була набита.
Можливо, якостей ваших темряву,
Милуючись ним, ви надали йому;
Не грішний він ні в чому, ви в сто разів грішніші.
Ні! ні! нехай розумний, час від часу розумніший,
Але чи вас він стоїть? ось вам одне питання.
Щоб байдужіше мені зазнати втрати,
Як людині ви, яка з вами виросла,
Як вашому другу, як братові,
Мені дайте переконатись у тому;
Потім
Від божевілля я можу остерігатися;
Пушусь далі простигнути, охолонути.
Не думати про кохання, але я вмітиму
Втрачатися по світу, забути і розважитися.
Софія (про себе)
Ось знехотя звела!
(Вголос)
Що вдавати?
Молчалін давиче міг залишитися без руки,
Я жваво в ньому долі взяла;
А ви, трапившись на цю пору,
Не подбали розрахувати,
Що можна бути доброю до всіх і без розбору;
Але може істина в здогадах ваших є,
І палко його беру я під захист;
Навіщо ж бути, скажу вам навпростець,
То нестримну на мову?
У презирстві до людей так неприхована?
Що й смиренному пощади немає!.. чого?
Якби кому назвати його:
Град шпильок і жартів ваших гримне.
Жартувати! і вік жартувати! як вас на це стане!
Чацький
Ох! Боже мій! невже я з тих,
Яким мета всього життя – сміх?
Мені весело, коли смішних зустрічаю,
А частіше з ними я сумую.
Софія
Даремно: це все стосується інших,
Молчалін вам набрид би навряд чи,
Коли б зійшлися коротше з ним.
Чацький (із жаром)
Навіщо ж ви так коротко впізнали?
Софія
Я не намагалася, Бог нас звів.
Дивіться, дружбу всіх він у домі набув;
При батюшці три роки служить,
Той часто без толку сердить,
А він безмовністю його обеззброє,
Від доброти душі простить.
І, між іншим,
Веселостей шукати б міг;
Ані: від старих не ступить за поріг;
Ми граємося, регочем,
Він із ними цілий день засяде, радий не радий,
Грає…
Чацький
Цілий день грає!
Мовчить, коли його лають!
(В бік)
Вона його не шанує.
Софія
Звичайно немає в ньому цього розуму,
Що геній для інших, а для інших чума,
Який швидкий, блискучий і скоро чинить опір,
Яке світло лає наповал,
Щоб світло про нього хоч щось сказав;
Та чи такий розум сімейство ощасливить?
Чацький
Сатира і мораль – сенс цього всього?
(В бік)
Вона не ставить у гріш його.
Софія
Чудові властивості
Він нарешті: поступливий, скромний, тихий.
В особі ні тіні занепокоєння,
І на душі провин ніяких,
Чужих і вкрив і навскіс не рубає, -
Ось я за що його люблю.
Чацький (убік)
Шалит, вона його не любить.
(Вголос)
Докінчити я вам допоможу
Молчаліна зображення.
Але Скалозуб? ось диво;
За армію стоїть горою,
І прямизною табору,
Обличчям та голосом герой…
Софія
Чи не мого роману.
Чацький
Чи не вашого? хто вас розгадає?
Явище 2
Чацький, Софія, Ліза.
Ліза (пошепки)
Пані, за мною зараз
До вас Олексій Степанич буде.
Софія
Вибачте, треба йти мені швидше.
Чацький
Куди?
Софія
До прихмахера.
Чацький
Бог з ним.
Софія
Щипці застудять.
Чацький
Нехай собі…
Софія
Не можна чекати на вечір гостей.
Чацький
Бог із вами, залишаюся знову з моєю загадкою.
Однак дайте мені зайти, хоч крадькома,
До вас у кімнату на кілька хвилин;
Там стіни, повітря – все приємно!
Зігріють, оживлять, мені відпочити дадуть
Спогади про те, що незворотно!
Не засиджусь, увійду, всього хвилини дві,
Потім, подумайте, член Англійського клубу,
Я там цілі дні пожертвую чутки
Про розум Молчаліна, про душу Скалозуба.
(Софія знизує плечима, йде до себе і замикається, за нею і Ліза.)
Явище 3
Чацький, потім Молчалін.
Чацький
Ох! Софія! Невже Молчалін обраний їй!
А чим не чоловік? Розуму в ньому лише мало;
Але щоб мати дітей,
Кому розуму не вистачало?
Послужливий, скромний, в особі рум'янець є.
(Входить Молчалін.)
Он він навшпиньки, і не багатий словами;
Якою ворожбою вмів до неї в серце влізти!
(Звертається до нього.)
Нам, Олексію Степановичу, з вами
Не вдалося сказати двох слів.
Ну, спосіб життя ваш який?
Без горя нині? без смутку?
Молчалін
Як і раніше.
Чацький
А як живали?
Молчалін
День у день, нині, як учора.
Чацький
До перу від карток? і до карт від пера?
І потрібна година припливам і відливам?
Молчалін
У міру я праць та сил,
З тих пір, як рахуюсь по Архівам[57],
Три нагородження одержав.
Чацький
Зманили почесті та знатність?
Молчалін
Ні, свій талант у всіх…
Чацький
У вас?
Молчалін
Два:
Помірність та акуратність.
Чацький
Чудові два! і стоять наших усіх.
Молчалін
Вам не далися чини, по службі неуспіх?
Чацький
Чини людьми даються,
А люди можуть обдуритись.
Молчалін
Як дивувалися ми!
Чацький
Яке ж диво тут?
Молчалін
Жаліли вас.
Чацький
Марна праця.
Молчалін
Тетяна Юріївна розповідала щось,
З Петербурга повернувшись,
З міністрами про ваш зв'язок,
Потім розрив…
Чацький
Їй чому турбота?
Молчалін
Тетяні Юріївні!
Чацький
Я з нею не знайомий.
Молчалін
З Тетяною Юріївною!!
Чацький
З нею повік ми не зустрічалися;
Чув, що безглузда.
Молчалін
Та це, повно, та чи?
Тетяна Юрівна!!!
Відома, - до того ж
Чиновні та посадові -
Усі їй друзі та всі рідні;
До Тетяни Юріївни хоч раз би з'їздити вам.
Чацький
На що?
Молчалін
Так: часто там
Ми заступництво знаходимо, де не мітимо.
Чацький
Я їжджу до жінок, та тільки не за цим.
Молчалін
Яка ввічлива! добра! мила! проста!
Бали дає не можна багатше.
Від Різдва і до поста,
І влітку свята на дачі.
Ну, правда, що б вам у Москві у нас служити?
І нагородження брати та весело пожити?
Чацький
Коли в справах - я від веселощів ховаюся,
Коли дуріти - дурі,
А змішувати два ці ремесла
Є темрява майстрів, я не з їх числа.
Молчалін
Вибачте, проте тут не бачу злочину;
Ось сам Хома Фоміч, знайомий він вам?
Чацький
Ну що ж?
Молчалін
За трьох міністрів був начальник відділення.
Переведено сюди…
Чацький
Гарний!
Найпустіша людина, з найбезглуздіших.
Молчалін
Як можна! склад його тут ставлять на зразок!
Чи читали ви?
Чацький
Я дурниць не читач,
А більше зразкових.
Молчалін
Ні, мені так довелося з приємністю прочитати,
Не автор я…
Чацький
І з усього помітно.
Молчалін
Не смію мого судження вимовити.
Чацький
Навіщо так секретно?
Молчалін
У мої літа не повинно бути
Своє судження мати.
Чацький
Помилуйте, ми з вами не хлопці,
Навіщо ж думки чужі лише святі?
Молчалін
Адже треба залежати від інших.
Чацький
Навіщо ж треба?
Молчалін
У чинах ми невеликі.
Чацький (майже голосно)
З такими почуттями, з такою душею
Любимо!.. Ошуканка сміялася з мене!
Явище 4
Вечір. Всі двері навстіж, окрім спальні до Софії. У перспективі розкривається низка освітлених кімнат. Слуги метушаться; один із них, головний, каже:
Гей! Філько, Фомко, ну, ловчею!
Столи для карт, крейд, щіток та свічок!
(Стукає до Софії у двері.)
Скажіть панночки швидше, Лизавета:
Наталя Дмитрівна, і з чоловіком, і до ганку
Ще під'їхала карета.
(Розходяться, залишається один Чацький.)
Явище 5
Чацький, Наталія Дмитрівна, молода жінка.
Наталія Дмитрівна
Чи не помиляюся!.. він точно, по обличчю.
Ох! Олександре Андрійовичу, чи ви?
Чацький
З сумнівом дивіться від ніг до голови,
Невже мене три роки змінили?
Наталія Дмитрівна
Я вважала вас далеко від Москви.
Чи давно?
Чацький
Нині лише...
Наталія Дмитрівна
Надовго?
Чацький
Як станеться.
Однак хто, дивлячись на вас, не здивується?
Повніше, подобрішали страх;
Молодші ви, свіжіші стали;
Вогонь, рум'янець, сміх, гра у всіх рисах.
Наталія Дмитрівна
Я заміжня.
Чацький
Давно ви сказали б!
Наталія Дмитрівна
Мій чоловік - чарівний чоловік, ось він зараз увійде,
Я вас познайомлю, хочете?
Чацький
Прошу.
Наталія Дмитрівна
І знаю наперед,
Що вам сподобається? Погляньте та судіть!
Чацький
Я вірю, що він вам чоловік.
Наталія Дмитрівна
О ні, не тому;
Сам по собі, до вподоби, за розумом.
Платоне Михайловичу мій єдиний, безцінний!
Тепер у відставці був військовий;
І стверджують усі, хто тільки раніше знав,
Що з хоробрістю його, з талантом,
Коли б службу продовжував,
Звісно, був би він московським комендантом.
Явище 6
Чацький, Наталія Дмитрівна, Платон Михайлович
Наталія Дмитрівна
Ось мій Платон Михайлович.
Чацький
Ба!
Друг старий, ми давно знайомі, ось доля!
Платон Михайлович
Здорово, Чацький, брате!
Чацький
Платон люб'язний, славно,
Похвальний лист тобі: поводиться справно.
Платон Михайлович
Як бачиш, брате:
Московський житель та одружений.
Чацький
Забутий шум табірний, товариші та брати?
Спокійний і лінивий?
Платон Михайлович
Ні, є таки заняття:
На флейті я тверджу дует
А-мольний ... [58]
Чацький
Що твердив тому п'ять років тому?
Ну постійний смак! у чоловіках найдорожче!
Платон Михайлович
Брате, одружишся, тоді мене згадай!
Від нудьги ти свистітимеш одне й теж.
Чацький
Від нудьги! як? ти їй платиш данину?
Наталія Дмитрівна
Платон Михайлич мій до занять схильний різним,
Яких немає тепер, - до навчань та оглядів,
До манежу… іноді нудьгує вранці.
Чацький
А хто, любий друже, велить тобі бути пустим?
У полк ескадрон дадуть. Ти обер чи штаб?[59]
Наталія Дмитрівна
Платон Михайлович мій здоров'ям дуже слабкий.
Чацький
Здоров'ям слабий! Чи давно?
Наталія Дмитрівна
Всі рюматизм [60] і головний біль.
Чацький
Руху більше. У село, у теплий край.
Будь частіше на коні. Село влітку – рай.
Наталія Дмитрівна
Платон Михайлич місто любить,
Москву; за що в глушині він свої дні погубить!
Чацький
Москву та місто… Ти дивак!
А пам'ятаєш колишнє?
Платон Михайлович
Так, брате, тепер не так...
Наталія Дмитрівна
Ах, мій друже!
Тут так свіжо, що сечі немає,
Ти відчинився весь і розстебнув жилет.
Платон Михайлович
Тепер, брате, я не той...
Наталія Дмитрівна
Послухайся разочок,
Мій любий, застебнися швидше.
Нині.
Наталія Дмитрівна
Та відійди подалі від дверей,
Наскрізний там вітер дме ззаду!
Платон Михайлович
Тепер, брате, я не той...
Наталія Дмитрівна
Мій ангел, заради Бога
Від дверей далі відійди.
Платон Михайлович (очі до неба)
Ох! матінко!
Чацький
Ну, Бог тебе суди;
Вже точно, став не той у короткий час;
Чи не минулого року, наприкінці,
Я тебе в полку знав? лише ранок: ногу в стремено
І носишся на хортовому жеребці;
Осінній вітер дме, хоч спереду, хоч із тилу.
Ех! братику! славне тоді життя було.
Явище 7
Ті ж, Князь Тугоухівський та Княгиня із шістьма дочками.
Наталія Дмитрівна (тоненьким голоском)
Князь Петро Ілліч, княгине! Боже мій!
Княжна Зізі! Мімі!
(Гучні лобизання, потім сідають і оглядають одна одну з голови до ніг.)
1-я княжна
Який фасон чудовий!
2-я княжна
Які складочки!
1-я княжна
Обшите бахромою.
Наталія Дмитрівна
Ні, якби бачили мій тюрлюрлю атласний!
3-я княжна
Який ешарп[62] cousin[63] мені подарував!
4-та княжна
Ох! так, барежевий![64]
5-та княжна
Ох! краса!
6-я княжна
Ох! як милий!
Княгиня
Сс! - Хто це в кутку, зійшли ми, вклонився?
Наталія Дмитрівна
Приїжджий, Чацький.
Княгиня
Відставний?
Наталія Дмитрівна
Так, мандрував, нещодавно вернувся.
Княгиня
І хо-ло-стій?
Наталія Дмитрівна
Так, не одружений.
Княгиня
Князь, князь, сюди. - Живіше.
Князь (до неї обертає слухову трубку)
Охм!
Княгиня
До нас на вечір, у четвер, проси швидше
Наталії Дмитрівни знайомого: он він!
Князь
І-хм!
(Вирушає, в'ється біля Чацького і покашлює.)
Княгиня
Ось те дітки:
Їм бал, а батюшка тягайся на уклін;
Танцівники жахливо стали рідкісні!
Він камер-юнкер?[65]
Наталія Дмитрівна
Ні.
Княгиня
Багат?
Наталія Дмитрівна
О ні!
Княгиня (гучно, що є сечі)
Князь, князю! Назад!
Явище 8
Ті ж і Графіні Хрюміни: бабуся та онука.
Графіня онука
Ax! Grand "maman! [66] Ну, хто так рано приїжджає?
Ми перші!
(Пропадає у бічну кімнату.)
Княгиня
Ось нас честить!
Ось перша, і нас за нікого рахує!
Зла, у дівках ціле століття, Бог її простить.
Графиня внучка (повернувшись, направляє на Чацького подвійний лорнет)
Мсьє Чацький! Ви в Москві! як були, всі такі?
Чацький
На що мені змінюватися?
Графіня онука
Повернулися неодружені?
Чацький
На кому мені одружитися?
Графіня онука
У чужих краях на кому?
О! наших темрява, без далеких довідок,
Там одружуються і нас дарують спорідненістю
З майстерницями модних лавок.
Чацький
Нещасні! чи повинні докори немає
Від наслідувань модисткам?
За те, що сміли віддати перевагу
Оригінали списків? [67]
Явище 9
Ті ж і багато інших гостей. До речі, Загорецький. Чоловіки є, човгають, відходять убік, кочують із кімнати до кімнати та ін. Софія від себе виходить; все до неї назустріч.
Графіня онука
Eh! bon soir! vous voila! Jamais trop diligente,
Vous nous donnez toujours le plaisir de l'attente. [68]
Загорецький (Софії)
На завтрашній спектакль маєте квиток?
Софія
Ні.
Загорецький
Дозвольте вам вручити, даремно хто взявся б
Інший вам послужити, зате
Куди я не кидався!
У контору – все взято,
До директора, - він мені приятель, -
Із зорею о шостій годині, і до речі!
З вечора вже ніхто дістати не міг;
До того, до цього, я всіх збив з ніг;
І цей нарешті викрав уже силою
В одного, старий він кволий,
Мені друг, відомий домосід;
Нехай удома просидить у спокої.
Софія
Дякую вам за квиток,
А за старання вдвічі.
(Є ще деякі, тим часом Загорецький відходить до чоловіків.)
Загорецький
Платон Михайлич…
Платон Михайлович
Геть!
Іди ти до жінок, бреши їм та їх морочити;
Я правду про тебе розкажу таку,
Що гірше за всяку брехню. Ось, брате,
(Чацькому)
рекомендую!
Як таких людей чемніше звуть?
Ніжніше? - людина він світський,
Оскаженілий шахрай, шахрай:
Антон Антонович Загорецький.
При ньому остерігайся: переносити[69] добре,
І в карти не сідай: продасть.
Загорецький
Оригінал! буркотливий, а без найменшої злості.
Чацький
І ображатися вам смішно;
Крім чесності, є безліч втіх:
Лають тут, а там дякують.
Платон Михайлович
Ох, ні, братику! у нас лають
Всюди, а всюди приймають.
(Загорецький мішається в натовп.)
Явище 10
Ті ж і Хлєстова.
Хлєстова
Чи легко у шістдесят п'ять років
Тягтися мені до тебе, племінниця?.. - Мучіння!
Година бита їхала з Покровки, [70] сили немає;
Ніч - світлопреставлення! [71]
Від нудьги я взяла із собою
Арапку-дівку та собачку;
Вели їх нагодувати вже, друже мій,
Від вечері зійшли подачку.
Княгиня, привіт!
(Села.)
Ну, Софіюшко, мій друже,
Яка у мене арапка для послуг:
Кучерява! горбом лопатки!
Сердитий! всі котячі рогатки!
Та як чорна! та як страшна!
Адже створив Господь таке плем'я!
Чорт сущий; у дівочій [72] вона;
Чи покликати?
Софія
Ні, в інший час.
Хлєстова
Уяви: їх, як звірів, виводять напоказ.
Я слухала, там… місто є турецьке…
А чи знаєш, хто мені припас? -
Антон Антонович Загорецький.
(Загорецький виставляється вперед).
Брехня він, картяр, злодій.
(Загорецький зникає.)
Я від нього було й двері на замок;
Та майстер послужити: мені та сестрі Парасковії
Двох арапченків на ярмарку дістав;
Купив, він каже, чай у карти сплутував;
А мені подаруночок, дай Боже йому здоров'я!
Чацький (з реготом Платону Михайловичу)
Не привітається від таких похвал,
І Загорецький сам не витримав, зник.
Хлєстова
Хто цей веселун? Зі звання якого?
Софія
Он цей? Чацький.
Хлєстова
Ну? а що знайшов кумедного?
Чому він радий? Який тут сміх?
Над старістю сміятися гріх.
Я пам'ятаю, ти дітей з ним часто танцювала,
Я за вуха його дірала, тільки мало.
Явище 11
Ті ж і Фамусов.
Фамусов (голосно)
Чекаємо на князя Петра Ілліча,
А князь тут! А я забився там, у портретній!
Де Скалозуб Сергій Сергійович? а?
Ні; здається, що ні. - Він людина помітна -
Сергій Сергійович Скалозуб.
Хлєстова
Творець мій! оглушив, дзвінкіше всяких труб!
Явище 12
Ті самі й Скалозуб, потім Молчалін.
Фамусов
Сергій Сергійович, запізнилися;
А ми на вас чекали, чекали, чекали.
(Підводить до Хлєстової.)
Моя невестушка, якій вже давно
Про вас сказано.
Хлєстова (сидячи)
Ви колись були тут… у полку… у тому… у гренадерському?[73]
Скалозуб (басом)
У його високості, хочете ви сказати,
Ново-землянському мушкетерському.[74]
Хлєстова
Не майстриня я полиці розрізняти.
Скалозуб
А формені є відмінності:
У мундирах випушки, погоничі, петлички.
Фамусов
Ходімо, батюшка, там вас насмішу;
Курйозний віст у нас. За нами, князю! прошу.
(Його і князя відводить із собою.)
Хлєстова (Софії)
Ух! я точно позбулася петлі;
Адже божевільний твій батько:
Дався йому трьох сажень молодець, -
Знайомить, не спитаючи, чи приємно нам, чи немає?
Молчалін (подає їй картку)
Я вашу партію склав: мосьє Кок,
Хома Фоміч і я.
Хлєстова
Дякую, мій друже.
(Встає.)
Молчалін
Ваш шпіц - чарівний шпіц, не більше наперстки!
Я гладив усі його; як шовкова вовна!
Хлєстова
Спасибі мій рідний.
(Виходить, за нею Молчалін та багато інших.)
Явище 13
Чацький, Софія та кілька сторонніх, які у продовженні розходяться.
Чацький
Ну! хмару розігнав…
Софія
Чи не можна не продовжувати?
Чацький
Чим вас налякав?
За те, що він пом'якшив розгнівану гостю,
Хотів я похвалити.
Софія
А скінчили б злістю.
Чацький
Сказати вам, що я думав? Ось:
Старенькі всі - народ сердитий;
Не погано, щоб при них послужник знаменитий
Тут було, як громове відведення.
Мовчалін! - Хто інший так мирно все владнає!
Там моську вчасно погладить!
Тут у пору картку втретє!
У ньому Загорецький не помре!
Ви давали його мені обчислювали властивості,
Але багато хто забув? - Так?
(Виходить).
Явище 14
Софія, потім Г.N.
Софія (про себе)
Ох! ця людина завжди
Причиною мені страшного розладу!
Принизити радий, кольнути, заздрісний, гордий і злий!
Г.N. (Підходить)
Ви в роздумах.
Софія
Про Чацького.
Г.N.
Як його знайшли після повернення?
Софія
Він не в своєму розумі.
Г.N.
Чи збожеволів?
Софія (помовчавши)
Не те щоб зовсім…
Г.N.
Проте чи є прикмети?
Софія (дивиться на нього уважно)
Мені здається.
Г.N.
Як можна, у ці роки!
Софія
Як бути!
(В бік)
Готовий він вірити!
А, Чацький! Любите ви всіх у блазні рядити,
Чи завгодно на себе приміряти?
(Виходить).
Явище 15
Г.N. , Потім Г.D.
Г.N.
З глузду з'їхав!.. Їй здається!.. ось на!
Недарма? Отже… з чого взяла б вона?
Ти чув?
Г.Д.
Що?
Г.N.
Про Чацького?
Г.Д.
Що таке?
Г.N.
З глузду з'їхав!
Г.Д.
Порожній.
Г.N.
Не я сказав, інші кажуть.
Г.Д.
А ти радий це розславити?
Г.N.
Піду, поінформуюся; чай, хтось та знає.
(Виходить).
Явище 16
Г.Д. , потім Загорецький.
Г.Д.
Вір балакуну!
Почує нісенітницю, і відразу повторює!
Чи знаєш ти про Чацького?
Загорецький
Ну?
Г.Д.
З глузду з'їхав!
Загорецький
А! знаю, пам'ятаю, чув.
Як я не знаю? приблизний випадок вийшов;
Його в шалені сховав дядько-шахрай…
Схопили, у жовтий будинок, 75 і на ланцюг посадили.
Г.Д.
Помилуй, він зараз тут був у кімнаті, тут.
Загорецький
Так з ланцюга спустили.
Г.Д.
Ну, любий друже, з тобою не треба газет.
Піду я, розправлю крила,
У всіх попросити; проте цур! секрет.
Явище 17
Загорецький, потім графиня онука.
Загорецький
Який Чацький тут? - Відоме прізвище.
З якимсь Чацьким я колись був знайомий. -
Ви чули про нього?
Графіня онука
Про кого?
Загорецький
Про Чацького він зараз тут у кімнаті був.
Графіня онука
Я знаю.
Я розмовляла з ним.
Загорецький
То я вас вітаю!
Він божевільний...
Графіня онука
Що?
Загорецький
Так, він збожеволів.
Графіня онука
Уявіть, я помітила сама;
І хоч парі тримати, зі мною в одне слово.
Явище 18
Ті ж і Графіня бабуся.
Графіня онука
Ah! grand" maman, ось дива! ось нове!
Ви не чули тутешніх бід?
Слухайте. Ось принади! ось мило!
бабуся графиня
Мій труг, мені вуха забило;
Скаши покромче…
Графіня онука
Часу немає!
(Вказує на Загорецького.)
Il vous dira toute l"histoire ... [76]
Піду, спитаю…
(Виходить).
Явище 19
Загорецький, бабуся Графіня.
бабуся графиня
Що? що? чи вже немає тут кулі?
Загорецький
Ні, Чацький зробив всю цю гармидер.
бабуся графиня
Як Чацького? Хто звів у в'язницю?
Загорецький
У горах поранений у чоло, збожеволів від рани.
бабуся графиня
Що? до фармазонів [77] у клоб? Пішов він у пусурмани?
Загорецький
Її не зрозумієш.
(Виходить).
бабуся графиня
Антоне Антоновичу! Ох!
І він пішить, все в страху, похапцем.
Явище 20
Графиня бабуся та Князь Тугоухівський.
бабуся графиня
Князь, князю! Ох, цей князь, по палах, сам трохи тишить!
Князь, чули?
Князь
Е – хм?
бабуся графиня
Він нічого не чує!
Хоч, моше, бачили, тут поліцмейстер запал!
Князь
Е – хм?
бабуся графиня
У в'язницю, князю, хто Чацького схопив?
Князь
І – хм?
бабуся графиня
Тесак йому та ранець,
У солтати! Чи жарт! змінив закон!
Князь
У-хм?
бабуся графиня
Так!.. у пусурманах він! Ох! окаянный волтерьянец![ 79 ]
Що? а? глухий, мій батько; дістаньте свій ріжок.
Ох! глухота велика вада.
Явище 21
Ті ж і Хлєстова, Софія, Молчалін, Платон Михайлович, Наталія Дмитрівна, Графіня онука, Княгиня з дочками, Загорецький, Скалозуб, потім Фамусов та багато інших.
Хлєстова
З глузду з'їхав! прошу покірно!
Та ненароком! та як швидко!
Ти, Софіє, чула?
Платон Михайлович
Хто перший розголосив?
Наталія Дмитрівна
Ах, друже мій, все!
Платон Михайлович
Ну все, так вірити мимоволі,
А мені сумнівно.
Фамусов (входячи)
Про що? про Чацького, чи що?
Чого сумнівно? Я перший, я відкрив!
Давно дивуюсь я, як ніхто його не зв'яже!
Спробуй про владу - і казна-що накаже!
Трохи низько вклонися, згнись хто кільцем,
Хоч перед монаршим обличчям,
Так назве він негідником!
Хлєстова
Туди ж із смішних;
Сказала щось я – він почав реготати.
Молчалін
Мені відрадив у Москві служити в Архівах.
Графіня онука
Мене модисткою хотів звати!
Наталія Дмитрівна
А чоловікові моєму пораду дав жити у селі.
Загорецький
Божевільний по всьому.
Графіня онука
Я бачила з очей.
Фамусов
По матері пішов, по Ганні Олексіївні;
Небіжчиця божеволіла вісім разів.
Хлєстова
На світі чудові бувають пригоди!
У його літа з глузду зістрибнув!
Чай, пив не по літах.
Княгиня
О! вірно…
Графіня онука
Без сумніву.
Хлєстова
Шампанське склянками тягнув.
Наталія Дмитрівна
Пляшками-с, і більшими
Загорецький (із жаром)
Ні, бочками сороковими.
Фамусов
Ну ось! велика біда,
Що вип'є зайве чоловік!
Навчання - ось чума, вченість - ось причина,
Що нині пуще, ніж коли,
Божевільних розлучилося людей, і справ, і думок.
Хлєстова
І справді збожеволієш від цих, від одних
Від пансіонів, шкіл, ліцеїв, як пак їх,
І від ланкарточных взаємних навчань.[80]
Княгиня
Ні, у Петербурзі інститут
Пе-да-го-гічний,[81] так, здається, звуть:
Там вправляються в розколах і безвір'я
Професори!! - у них навчався наш рідня,
І вийшов! хоч зараз у аптеку, у підмайстри.
Від жінок бігає і навіть від мене!
Чинов не хоче знати! Він хімік, він ботанік,
Князь Федір, мій племінник.
Скалозуб
Я вас порадую: загальна чутка,
Що є проект щодо ліцеїв, шкіл, гімназій;
Там лише навчатимуть по нашому: раз, два;
А книжки збережуть так: для великих оказій.
Фамусов
Сергію Сергійовичу, ні! Коли вже зло припинити:
Забрати всі книги та спалити.
Загорецький (з лагідністю)
Ні-с, книги книгам не дають. А якби, між нами,
Був ценсором[82] призначений я,
На байки б наліг; ох! байки – смерть моя!
Насмішки вічні над левами! над орлами!
Хто що не кажи:
Хоча тварини, а все-таки царі.
Хлєстова
Батьки мої, хто вже в розумі засмучений,
Так все одно, чи від книг, чи від пиття;
А Чацького мені шкода.
По-християнськи так; він жалості гідний;
Був гострий чоловік, мав душ сотні зо три.
Фамусов
Чотири.
Хлєстова
Три, добродію.
Фамусов
Чотириста.
Хлєстова
Ні! триста.
Фамусов
У моєму календарі…
Хлєстова
Усі брешуть календарі.
Фамусов
Саме чотириста, ох! сперечатися голосиста!
Хлєстова
Ні! Триста! - вже чужих маєтків мені не знати!
Фамусов
Чотириста, прошу зрозуміти.
Хлєстова
Ні! триста, триста, триста.
Явище 22
Ті ж усі і Чацький.
Наталія Дмитрівна
Ось він.
Графіня онука
Шш!
Усе
Шш!
(Відступають від нього в протилежний бік.)
Хлєстова
Hу, як з шалених очей
Почне битися він, вимагатиме до розбирання!
Фамусов
О Боже! помилуй грішних нас!
(Небезпечно)
Шановний! Ти не у своїй тарілці.
З дороги потрібний сон. Дай пульс… Ти нездоровий.
Чацький
Так, сечі немає: мільйон мук
Груди від дружніх лещат,
Ногам від човгання, вухам від вигуків,
А краще голові від всяких дрібниць.
(Підходить до Софії.)
Душа тут у мене якимось горем стиснута,
І в багатолюдстві я втрачено, сам не свій.
Ні! незадоволений я Москвою.
Хлєстова
Москва, бач, винна.
Фамусов
Далі від нього.
(Робить знаки Софії.)
Гм, Софіє! - Не дивиться!
Софія (Чацькому)
Скажіть, що вас так гнівить?
Чацький
У тій кімнаті незначна зустріч:
Французик з Бордо [83], надсаджуючи груди,
Зібрав навколо себе рід віча[84]
І казав, як споряджався в дорогу
У Росію, до варварів, зі страхом та сльозами;
Приїхав - і знайшов, що ласкам немає кінця;
Ні звуку російської, ні російської особи
Не зустрів: ніби на батьківщині, з друзями;
Свою провінцію. - Подивишся, ввечері
Він почувається тут маленьким царем;
Такий же толк у жінок, такі ж вбрання ...
Він радий, але ми не радіємо.
Замовк. І тут з усіх боків
Туга, і охоння, і стогін.
Ох! Франція! Ні в світі краще за край! -
Вирішили дві княжни, сестриці, повторюючи
Урок, який ним з дитинства натхненний.
Куди подітися від князів! -
Я оддаль відсилав бажання
Смиренні, проте вголос,
Щоб вигубив Господь цей дух нечистий
Порожнього, рабського, сліпого наслідування;
Щоб іскру заронив він у комусь із душею,
Хто міг би словом та прикладом
Нас утримати, як міцною віжкою,
Від жалюгідної нудоти на чужій стороні.
Нехай мене відберуть старовіром,
Але гірша для мене наша Північ у сто разів
З того часу, як віддав все в обмін на новий лад -
І звичаї, і язик, і старовину святу,
І величний одяг на інший
За блазнівським зразком:
Хвіст ззаду, спереду якийсь чудовий виїм,[86]
Розумові всупереч, всупереч стихіям;
Рухи пов'язані, і не краса особі;
Смішні, голені, сиві підборіддя!
Як сукні, волосся, так і уми короткі!
Ох! якщо народжені ми всі переймати,
Хоч у китайців би нам трохи зайняти
Премудрого у них незнання іноземців.
Чи воскреснемо колись від чужовладдя мод?
Щоб розумний, бадьорий наш народ
Хоча за мовою нас не рахував за німців.
«Як європейське поставити у паралель
З національним – дивно щось!
Ну як перекласти мадам та мадмуазель?
Вже ж пані!!» - забурмотів мені хтось.
Уявіть, тут у всіх
На мій рахунок піднявся сміх.
«Судариня! Ха! ха! ха! ха! прекрасно!
Пані! Ха! Ха! ха! ха! жахливо! -
Я, розсердившись і життя кляня,
Готував їм громову відповідь;
Але всі залишили мене. -
Ось випадок вам зі мною, він не новий;
Москва і Петербург - у всій Росії те,
Що людина з міста Бордо,
Лише рот відкрив, має щастя
У всіх князів вселяти участь;
І в Петербурзі та в Москві,
Хто ворог виписних осіб, химер, слів кучерявих,
У чиєї по нещастю голові
П'ять, шість знайдеться думок здорових
І він наважиться їх голосно оголошувати, -
Дивись…
(Оглядається, всі у вальсі кружляють з найбільшою старанністю. Старі розбрелися до карткових столів.)
Кінець ІІІ дії
Дія IV
У Фамусова у будинку парадні сіни; великі сходи з другого житла [87], до яких примикають багато побічних з антресолей; внизу праворуч (від дійових осіб) вихід на ганок та швейцарська ложа; ліворуч, на одному ж плані, кімната Молчаліна. Ніч. Слабке освітлення. Лакеї інші метушаться, інші сплять в очікуванні своїх панів.
Явище 1
Графіня бабуся, графиня онука, попереду їх лакей.
Лакей
Графіні Хрюмін карета!
Графиня внучка (поки її укутують)
Ну бал! Ну, Фамусов! умів гостей назвати!
Якісь виродки з того світу,
І нема з ким говорити, і нема з ким танцювати.
бабуся графиня
Поетем, матінко, мені, прафо, не під силу,
Колись я з упала та в могилу.
(Обидві їдуть.)
Явище 2
Платон Михайлович і Нaталья Дмитрівна. Один лакей біля них клопочеться, інший біля під'їзду кричить:
Карета Горіча!
Наталія Дмитрівна
Мій ангел, моє життя,
Безцінний, душечка, Попош, що так сумно?
(Цілує чоловіка в лоб.)
Зізнайся, весело у Фамусових було.
Платон Михайлович
Наташа-матінка, сплю на балах я,
До них смертельний неохотник,
А не противлюся, твій працівник,
Чергую за північ, часом
Тобі завгодно, як не сумно,
Пускаюсь по команді в танець.
Наталія Дмитрівна
Ти вдаєш, і дуже невигадливо;
Полювання смертне уславитися за старого.
(Іде з лакеєм.)
Платон Михайлович (холоднокровно)
Бал річ хороша, неволя гірка;
І хто женитися нас неволіть!
Адже сказано ж, іншому роду…
Лакей (з ганку)
У кареті пані-с, і гніватися зволить.
Платон Михайлович (з подихом)
Йду йду.
(Виїжджає.)
Явище 3
Чацький та лакей його попереду.
Чацький
Кричи, щоб скоріше подавали.
(Локей йде.)
Ну от і день минув, і з ним
Усі примари, весь чад та дим
Надій, які мені душу сповнювали.
Чого я чекав? що думав тут знайти?
Де принадність ця зустріч? участь у кому живе?
Крик! радість! обійнялися! - Порожнє.
У візку так на шляху
Неосяжною рівниною, сидячи бездіяльно,
Все щось видно попереду
Світло, синьо, різноманітно;
І їдеш годину, і два, день цілий; ось жваво
Домчали до відпочинку; нічліг: куди не поглянеш,
Все та ж гладь, і степ, і порожньо, і мертво.
Прикро, сили немає, чим більше думати станеш.
(Локей повертається.)
Готово?
Лакей
Кучера ніде, бач, не знайдуть.
Чацький
Пішов, шукай, не ночувати ж тут.
(Локей знову йде.)
Явище 4
Чацький, Репетилов (вбігає з ганку, при вході падає з усіх ніг і поспішно оговтується).
Репетилів
Тьху! схибив. - Ах, мій Творець!
Дай протерти очі; звідки? приятель!..
Сердечний друже! Дорогий друже! Mon cher! [88]
Ось фарси[ 89 ] мені як часто були пети,
Що пустомеля я, що дурний, що забобон,
Що в мене на всі передчуття, прикмети;
Зараз ... розтлумачити прошу,
Наче знав, сюди поспішаю,
Хвати, об поріг зачепив ногою
І розтягнувся на весь зріст.
Мабуть, смійся з мене,
Що Репетилів бреше, що Репетилів простий,
А в мене до тебе потяг, рід недуги,
Кохання якесь і пристрасть,
Готовий я душу прозакласть,
Що у світі не знайдеш собі такого друга,
Такого вірного, ей-ей;
Нехай позбудуся дружини, дітей,
Залишитимуся цілим світлом,
Нехай помру на цьому місці,
Хай поб'є мене Господь…
Чацький
Та сповнена дурниця молоть.
Репетилів
Не любиш ти мене, природно:
З іншими я і так і сяк,
З тобою говорю несміливо,
Я жалюгідний, я смішний, я неук, я дурень.
Чацький
Ось дивне приниження!
Репетилів
Лай мене, я сам кляну своє народження,
Коли подумаю, як час убивав!
Скажи, котра година?
Чацький
Час їхати спати лягати;
Коли ти з'явився на бал,
Так можеш повернутись.
Репетилів
Що бал? братику, де ми всю ніч до біла дня,
У пристойності скуті, не вирвемося з ярма,
Чи ти читав? є книга…
Чацький
Ти читав? завдання для мене,
Чи ти репетилів?
Репетилів
Клич мене вандалом[90]:
Я це ім'я заслужив.
Людьми порожніми дорожив!
Сам марив цілий вік обідом чи балом!
Про дітей забував! обманював дружину!
Грав! програвав! на опіку взятий указом![91]
Танцюристку тримав! і не одну:
Трьох разом!
Пив мертву! не спав ночей по дев'ять!
Усі відкидав: закони! совість! віру!
Чацький
Слухай! бреши, та знай же міру;
Є від чого у розпач прийти.
Репетилів
Привіт мене, тепер з людьми я знаюсь
З найрозумнішими!! - всю ніч не нишпорю безперервно.
Чацький
Ось нині, наприклад?
Репетилів
Що ніч одна, - не береться до уваги,
Зате спитай, де був?
Чацький
І сам я здогадаюся.
Чай у клубі?
Репетилів
В англійській. Щоб сповідь почати:
З галасливого я засідання.
Пожало-ста мовчи, я слово дав мовчати;
У нас є суспільство, і таємні збори
По четвергам. Секретний союз…
Чацький
Ох! я, братику, боюся.
Як? в клубі?
Репетилів
Саме.
Чацький
Ось заходи надзвичайні,
Щоб взашеї прогнати і вас, і ваші таємниці.
Репетилів
Даремно страх тебе бере,
Вголос, голосно говоримо, ніхто не розбере.
Я сам, як схопляться про камери, присяжні,[92]
Про Бейрон [93], ну про матерів [94] важливих,
Часто слухаю, не розтискаючи губ;
Мені не під силу, брате, і відчуваю, що дурний.
Ax! Alexandre! у нас тебе бракувало;
Послухай, любий, попотеш мене хоч мало;
Поїдемо зараз; ми, добре, на ходу;
З якими я тебе зведу
Людьми!! ... Вже на мене анітрохи не схожі!
Які люди, mon cher! Сік розумної молоді!
Чацький
Бог із ними та з тобою. Куди я поскачу?
Навіщо? у глуху ніч? Додому, я хочу спати.
Репетилів
Е! кинь! хто нині спить? Ну повно, без прелюдій[95]
Зважись, а ми!.. у нас… рішучі люди,
Гарячих дюжина голів!
Кричимо - подумаєш, що сотні голосів!
Чацький
Та з чого біснуєтеся ви стільки?
Репетилів
Шумимо, братику, галасуємо!
Чацький
Шуміть ви? і тільки?
Репетилів
Не місце пояснювати тепер і дозвілля,
Але державна справа:
Воно, ось бачиш, не дозріло,
Не можна ж раптом.
Що це за люди! mon cher! Без далеких історій
Скажу тобі: по-перше, князю Григорію!!
Дивак єдиний! нас зі сміху морить!
Вік з англійцями, вся англійська складка,
І так само він крізь зуби каже,
І так само коротко обстрижений для порядку.
Ти не знайомий? о! познайомся з ним.
Інший - Воркулов Євдоким;
Ти не чув, як він співає? о! диво!
Послухай, любий, особливо
Є у нього улюблене одне:
«А! нон лашьяр ми, але, але, але ». [96]
Ще у нас два брати:
Левон та Борінька, чудові хлопці!
Про них не знаєш що сказати;
Але якщо генія накажете назвати:
Удуш'єв Іполит Маркеліч!
Ти його твори
Чи читав щось? хоч дрібниця?
Прочитай, братику, та він не пише нічого;
От таких людей би січ-то,
І примовляти: писати, писати, писати;
У журналах можеш ти, проте, знайти
Його уривок, погляд та щось.
Про що щось щось? - про все;
Все знає, ми його на чорний день пасемо.
Але голова у нас, якої в Росії немає,
Не треба називати, дізнаєшся за портретом:
Нічний розбійник, дуеліст,
У Камчатку засланий був, повернувся алеутом,
І міцно на руку нечистий;
Та розумна людина не може бути не шахраєм.
Коли ж про чесність високу говорить,
Якимось демоном вселяємо:
Очі в крові, обличчя горить,
Сам плаче, і ми всі плачемо.
Ось люди, чи є подібні до них? Навряд ...
Ну, між ними я, звичайно, зауряд[97],
Трохи відстав, лінивий, подумати жах!
Але ж я, коли, умишком понатужась,
Засяду, години не сиджу,
І якось ненароком, раптом каламбур рожу.
Інші в мене цю думку ж підчеплять
І вшестеро, дивись, водевільчик[99] сліплять,
Інші шестеро на музику кладуть,
Інші ляскають, коли його дають.
Брате, смійся, а що любо, любо:
Здібностями Бог мене не нагородив,
Дав серце добре, ось чим я людям милий,
Збрешу - вибачать…
Лакей (біля під'їзду)
Карета Скалозуба!
Репетилів
Чия?
Явище 5
Ті ж і Скалозуб спускається зі сходів.
Репетилів (до нього назустріч)
Ох! Скалозуб, душа моя,
Стривай, куди ж? зроби дружбу.
(Душить його в обіймах.)
Чацький
Куди подітися мені від них!
(Входить до швейцарської).
Репетилів (Скалозуб)
Чутка про тебе давно затихла,
Сказали, що ти до полку вирушив на службу.
Знайомі ви?
(Шукає Чацького очима)
Впертий! поскакав!
Немає потреби, я тебе ненароком знайшов,
І просимо зі мною, зараз без відмовок:
У князь-Григорія тепер народу темрява,
Побачиш, людина нас сорок,
Фу! скільки, братику, там розуму!
Усю ніч тлумачать, не набриднуть,
По-перше, напоять шампанським на забій,
А по-друге, таким речам навчать,
Яких, звісно, нам не вигадати з тобою.
Скалозуб
Врятуй. Вченістю мене не обморочиш,
Зкликай інших, а якщо хочеш,
Я князь-Григорію і вам
Фельдфебеля у Волтери дам,
Він у три шеренги вас збудує,
А пікніть, то миттю заспокоїть.
Репетилів
Усі служба на умі! Mon cher, дивись сюди:
І я в чини б ліз, та невдачі зустрів,
Як, можливо, ніхто й ніколи;
По статській я служив, тоді
Барон фон Клоц у міністри метил,
А я -
До нього у зяті.
Ішов навпростець без дальньої думи,
З його дружиною і з ним пускався в реверс [100],
Йому та їй які суми
Спустив, що Боже борони!
Він на Фонтанці[101] жив, я біля будинку збудував,
З колонами! величезний! скільки коштував!
Одружився нарешті з дочкою його,
Приданого взяв - кукіль, по службі - нічого.
Тесть німець, а що користі?
Боявся, бачиш, він докору
За слабкість ніби до рідні!
Боявся, порох його візьми, та чи легше мені?
Секретарі його всі хами, всі продажні,
Люди, що пишуть,
Всі вийшли у знати, всі нині важливі,
Дивись на адресу-календар [102].
Тьху! служба і чини, хрести - душі поневіряння;
Лахмотьєв Олексій чудово каже,
Що радикальні потрібні тут ліки,
Шлунок довше не варить.
(Зупиняється, побачивши, що Загорецький заступив місце Скалозуба, який покинув.)
Явище 6
Репетилів, Загорецький.
Загорецький
Дозвольте продовжувати, вам щиро зізнаюся,
Такий самий я, як ви, жахливий ліберал!
І від того, що прямий і сміливо пояснюю,
Куди як багато втратив!
Репетилів (з досадою)
Все нарізно, не кажучи ні слова;
Трохи на увазі один, дивися вже немає іншого.
Був Чацький, раптом зник, потім і Скалозуб.
Загорецький
Як ви думаєте про Чацького?
Репетилів
Він не дурний,
Зараз зіткнулися ми, тут усілякі туруси[103],
І слушна розмова зайшла про водевіль.
Так! водевіль є річ, а все інше гіль [104].
Ми з ним… у нас… одні й ті самі смаки.
Загорецький
А ви помітили, що він
В голові серйозно пошкоджений?
Репетилів
Яка нісенітниця!
Загорецький
Про нього всієї цієї віри.
Репетилів
Брехня.
Загорецький
Запитайте всіх!
Репетилів
Хімери [105].
Загорецький
А до речі, ось князь Петро Ілліч,
Княгиня та з княжнами.
Репетилів
Дичину.
Явище 7
Репетилів, Загорецький, Князь та Княгиня із шістьма доньками; Трохи згодом Хлєстова спускається з парадних сходів. Молчалін веде її під руку. Лакеї в суєтах.
Загорецький
Княжни, будь ласка, скажіть вашу думку,
Шалений Чацький чи ні?
1-я княжна
Який у цьому є сумнів?
2-я княжна
Про це знає ціле світло.
3-я княжна
Дрянські, Хворов, Варлянські, Скачкови.
4-та княжна
Ох! вести старі, кому вони нові?
5-та княжна
Хто має сумніви?
Загорецький
Та ось не вірить…
6-я княжна
Ви!
Всі разом
Мсьє Репетилів! Ви! Мсьє Репетилів! що ви!
Та як ви! Чи можна проти всіх!
Та чому ви? сором і сміх.
Репетилів (затикає собі вуха)
Вибачте, я не знав, що це надто голосно.
Княгиня
Ще не гласно б, з ним говорити небезпечно,
Давно б замкнути час.
Послухати, то його мізинець
Найрозумніше, і навіть князь-Петра!
Я думаю, він просто якобінець[106],
Ваш Чацький! Їдемо. Князь, ти б везти міг
Котиш чи Зізі, ми сядемо у шестимісній.
Хлєстова (зі сходів)
Княгиня, картковий боржок.
Княгиня
За мною, матінко.
Усі (один до одного)
Прощайте.
(Княже прізвище[ 107 ] їде, і Загорецький теж.)
Явище 8
Репетилів, Хлєстова, Молчалін.
Репетилів
Царю небесному!
Амфіса Нілівна! Ох! Чацький! бідний! ось!
Що наш високий розум! і тисяча турбот!
Скажіть, з чого на світі ми клопочемося!
Хлєстова
Так Бог судив йому; а втім,
Лікують, вилікують може;
А ти, мій батюшка, невиліковний, хоч кинь.
Дозволив вчасно з'явитися! -
Молчалін, он твій комірець,
Не потрібні дроти; іди, Господь з тобою.
(Молчалін іде до себе в кімнату.)
Прощайте, батюшка; час перебитися.
(Виїжджає.)
Явище 9
Репетилів зі своїм лакеєм.
Репетилів
Куди тепер направити шлях?
А справа вже йде до світанку.
Іди, садай мене в карету,
Вези кудись.
(Виїжджає.)
Явище 10
Остання лампа гасне.
Чацький (виходить із швейцарської)
Що це? чи чув моїми вухами!
Не сміх, а явно злість. Якими чудесами?
Через яке чаклунство
Безглуздя про мене все в голос повторюють!
І для інших як немов торжество,
Інші ніби співчувають.
О! якби хтось у людей проник:
Що гірше у них? душа чи мова?
Чий це твір!
Повірили дурні, іншим передають,
Старі вмить тривогу б'ють -
І ось громадська думка!
І ось та батьківщина ... Ні, в нинішній приїзд,
Я бачу, що вона мені скоро набридне.
А Софія чи знає? - Звичайно, розповіли,
Вона не те, щоб мені саме на шкоду
Потішилася, і правда чи ні -
Їй байдуже, чи інший, чи я,
Ніким по совісті вона не цінує.
Але ця непритомність, непритомність звідки? -
Нерв розпещеність, примха, -
Збудить трохи їх, і трохи втихомирить, -
Я ознакою вважав за живі пристрасті. - Ні крихти:
Вона звичайно б втратила так само сил,
Коли б хтось ступив
На хвіст собачки чи кішки.
Софія (над сходами на другому поверсі, зі свічкою)
Молчаліне, ви?
(Поспішно знову припирає двері.)
Чацький
Вона! вона сама!
Ох! голова горить, вся кров моя хвилювання.
З'явилася! немає її! невже у баченні?
Чи не справді я збожеволів?
До надзвичайності я точно підготовлений;
Але не бачення тут, побачення годину обумовлено.
Навіщо обманювати себе мені самого?
Звала Молчаліна, ось його кімната.
Лакей його (з ганку)
Каре…
Чацький
Сс!
(Виштовхує його геть.)
Буду тут, і не стуляю оку,
Хоч до ранку. Коли вже горе пити,
Так краще одразу,
Чим зволікати, а біди повільним не побути.
Двері відчиняються.
(Ховається за колону.)
Явище 11
Чацький захований, Ліза зі свічкою.
Ліза
Ох! сечі немає! боюся.
У порожні сіни! в ніч! боїшся домовиків,
Боїшся і людей живих.
Мучителька-панночка, Бог з нею,
І Чацький, як більмо в оці;
Бач, здався їй десь тут унизу.
(Оглядається.)
Так! як же! по сінях бродити йому полювання!
Він, чай, давно вже за ворота,
Кохання на завтра поберіг,
Додому і спати заліг.
Однак велено серцевому штовхнутися.
(Стукається до Молчаліна.)
Послухайте. Дозвольте прокинутися.
Вас кличе панночка, вас панна кличе.
Та скоріше, щоб не застали.
Явище 12
Чацький за колоною, Ліза, Молчалін (потягується і позіхає), Софія (крадеться згори).
Ліза
Ви, пане, камінь, пане, лід.
Молчалін
Ох! Лизанька, чи ти від себе?
Ліза
Від панянки-с.
Молчалін
Хто б відгадав,
Що в цих щічках, у цих жилках
Кохання ще рум'янець не грав!
Полювання бути тобі тільки на посилках?
Ліза
А вам, шукачам наречених,
Не ніжитись і не позіхати б;
Пригож і милий, хто не доїсть
І не доспить до весілля.
Молчалін
Яке весілля? з ким?
Ліза
А з панночкою?
Молчалін
Іди,
Надії багато попереду,
Без весілля час тягнемо.
Ліза
Що ви, пане! так ми кого ж
Собі в чоловіки іншого іншим?
Молчалін
Не знаю. А мене так розбирає тремтіння,
І при одній я думки трушу,
Що Павло Опанасович раз
Колись зловить нас,
Розжене, прокляне!.. Та що? чи відкрити душу?
Я в Софії Павлівні не бачу нічого
Завидного. Дай Бог їй вік прожити багато,
Кохала Чацького колись,
Мене розлюбить, як його.
Мій янголчик, хотів би наполовину
До неї те саме відчувати, що відчуваю до тебе;
Та ні, як не кажу собі,
Готуюся ніжним бути, а я бачу - і простирадло.
Софія (убік)
Які ницості!
Чацький (за колоною)
Негідник!
Ліза
І вам не соромно?
Молчалін
Мені заповів батько:
По-перше, догоджати всім людям без вилучення -
Хазяїну, де доведеться жити,
Начальнику, з ким я служитиму,
Слузі його, що чистить сукні,
Швейцару, двірнику, для уникнення зла,
Собаці двірника, щоб ласкава була.
Ліза
Сказати, пане, у вас величезна опіка!
Молчалін
І ось коханця я набираю вигляду
Завгодно дочці такої людини.
Ліза
Який годує та напує,
А іноді й чином подарує?
Ходімо, досить тлумачили.
Молчалін
Ходімо любов ділити плачевної нашої кралі.
Дай обійму тебе від серця повноти.
(Ліза не дається.)
Для чого вона не ти!
(Хоче йти, Софія не пускає.)
Софія (майже пошепки; вся сцена напівголосно)
Не йдіть далі, наслухалася я багато,
Жахлива людина! себе я, стін соромлюся.
Молчалін
Як! Софія Павлівна…
Софія
Ні слова, заради Бога,
Мовчіть, я на все наважусь.
Молчалін (кидається на коліна, Софія відштовхує його)
Ох! згадайте! не гнівайтесь, погляньте!..
Софія
Не пам'ятаю нічого, не докучайте мені.
Спогади! як гострий ніж віне.
Молчалін (повзає біля її ніг)
Помилуйте…
Софія
Чи не підрахуйте, встаньте.
Відповіді не хочу, я знаю вашу відповідь,
Солжете…
Молчалін
Зробіть мені милість...
Софія
Ні. Ні. Ні.
Молчалін
Жартував, і не сказав я нічого крім…
Софія
Відчепіться, кажу, зараз,
Я криком розбуджу всіх у домі
І погублю себе та вас.
(Молчалін підводиться.)
Я з того часу вас ніби не знала.
Закидів, скарг, сліз моїх
Не смійте чекати, не варті ви їх;
Але щоб у будинку тут зоря вас не застала.
Щоб ніколи про вас більше не чула.
Молчалін
Як ви накажете.
Софія
Інакше розповім
Всю правду батюшці, з досади.
Ви знаєте, що я собою не дорожу.
Ідіть. - Стійте, будьте раді,
Що при побаченнях зі мною у нічній тиші
Трималися більш ви робості в характері,
Чим навіть вдень, і при людях, і в'яві;
У вас менше зухвалості, ніж кривизни душі.
Сама задоволена тим, що вночі все дізналася:
Немає докоряючих свідків в очах,
Як давіче, коли я зомліла,
Тут Чацький був…
Чацький (кидається між ними)
Він тут, притворниця!
Ліза та Софія
Ax! Ax!
(Ліза свічку упускає з переляку; Молчалін ховається до себе в кімнату.)
Явище 13
Ті ж, крім Молчаліна.
Чацький
Скоріше непритомність, тепер воно в порядку,
Важливіша причина є тому,
Ось нарешті розв'язання загадці!
Ось я пожертвований кому!
Не знаю, як у собі я сказ стримав!
Дивився і бачив, і не вірив!
А милий, для кого забутий
І колишній друг, і жіночий страх і сором, -
За двері ховається, боїться відповідати.
Ох! як гру долі осягнути?
Людей із душею гонителька, бич! -
Мовчалини блаженствують на світі!
Софія (вся у сльозах)
Не продовжуйте, я звинувачую себе навколо.
Але хто б думати міг, щоб він був такий підступний!
Ліза
Стук! шум! ах! Боже мій! сюди біжить увесь дім.
Ваш батько ось буде вдячний.
Явище 14
Чацький, Софія, Ліза, Фамусов, юрба слуг зі свічками.
Фамусов
Сюди! за мною! скоріше! скоріше!
Свічок більше, ліхтарів!
Де будинкові? Ба! знайомі всі особи!
Дочко, Софіє Павлівно! страмниця!
Безсоромниця! де! з ким! Ні дати, ні взяти вона,
Як її мати, покійниця дружина.
Бувало, я з найдорожчою половиною
Трохи нарізно - десь із чоловіком!
Побийся Бога, як? чим він тебе спокусив?
Сама його божевільним називала!
Ні! дурість на мене та сліпота напала!
Все це змова, і в змові була
Він сам, і гості всі. За що я так покараний!
Чацький (Софії)
То цим вигадкою я вам ще завдячую?
Фамусов
Брате, не фінті, не дамся я в обман,
Хоч поб'єтеся, не повірю.
Ти, Філько, ти прямий чурбан,
У швейцари зробив ледачу тетерю,
Не знає ні про що, не чує нічого.
Де був? куди вийшов?
Сіней не замкнув для чого?
І як не додивився? і як ти не почув?
В роботу вас, на поселення вас: 108
За гроші продати мене готові.
Ти, швидкоока, все від твоїх проказ;
Ось він, Кузнецький міст, вбрання та обнови;
Там навчилася ти коханців зводити,
Стривай же, я тебе виправлю:
Дозвольте в хату, марш, за птахами ходити;
Та й тебе, мій друже, я, доню, не залишу,
Ще дні два терпіння візьми:
Не бути тобі у Москві, не жити тобі з людьми;
Далі від цих хватів,
В село, до тітки, в глухий кут, в Саратов,
Там горітимеш горе,
За п'яльцями сидіти, за святцями [109] позіхати.
А вас, добродію, прошу я до ладу
Туди не шанувати ні прямо, ні путівцем;
І ваша така остання риса,
Що, чай, до всякого двері будуть замкнені:
Я постараюсь, я, на сполох я приударю,
По місту всьому нароблю клопоту
І оголошу на весь народ:
У Сенат подам, міністрам, государю.
Чацький (після деякої мовчанки)
Не зрозумію... винен,
І слухаю, не розумію,
Начебто все ще мені пояснити хочуть.
Розгублений думками... чогось чекаю.
(З жаром.)
Сліпий! я в кому шукав нагороду всіх праць!
Поспішав!.. летів! тремтів! ось щастя, думав, близько.
Перед ким я давіче так пристрасно і так низько
Був марнотратник ніжних слів!
А ви! о Боже мій! кого собі обрали?
Коли подумаю, кому ви віддали перевагу!
Навіщо мене надією заманили?
Навіщо мені прямо не сказали,
Що все минуле ви звернули на сміх?!
Що пам'ять навіть вам охолола
Тих почуттів, в обох нас рухів серця тих,
Які в мені ні далечінь не охолодила,
Ні розваги, ні зміна місць.
Дихав, і ними жив, був безперервно зайнятий!
Сказали б, що вам раптовий мій приїзд,
Мій вигляд, мої слова, вчинки - все гидко, -
Я з вами відразу б зносини припинив
І перед тим, як назавжди розлучитися,
Не став би дуже діставатися,
Хто ця вам люба людина?
(Насмішливо.)
Ви помиритеся з ним, за роздумом зрілом.
Себе трощити, і для чого!
Подумайте, чи завжди ви можете його
Берегти, і сповивати, і посилати за справою.
Чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, з жениних пажів [110] -
Найвищий ідеал московських всіх чоловіків. -
Досить!.. з вами я пишаюся моїм розривом.
А ви, пане тату, ви, пристрасні до чинів:
Бажаю вам спати в щасливому невіданні,
Я сватанням моїм не загрожую вам.
Інший знайдеться, доброчесний,
Низькопоклонник і ділок,
Перевагами, нарешті,
Він майбутньому тестю рівний.
Так! протверезився я сповна,
Мрія з очей геть - і спала пелена;
Тепер не погано було б поряд
На дочку та на батька
І на коханця-дурня,
І на весь світ вилити всю жовч і всю досаду.
З ким був! Куди мене закинула доля!
Усі женуть! всі клянуть! Мучителів натовп,
У коханні зрадників, у ворожнечі невтомних,
Оповідачів неприборканих,
Нескладних розумників, лукавих прощунів,
Старих зловісних, старих,
Старих над вигадками, дурниця, -
Божевільним ви мене прославили всім хором.
Ви маєте рацію: з вогню той вийде неушкоджений,
Хто з вами день встигне пробути,
Подихає повітрям одним,
І в ньому розум уціліє.
Он із Москви! сюди я більше не їздок.
Біжу, не озирнуся, піду шукати світом,
Де ображеному є почуття куточок!
Карету мені, карету!
(Виїжджає.)
Явище 15
Окрім Чацького
Фамусов
Ну що? не бачиш ти, що він збожеволів?
Скажи серйозно:
Божевільний! що він тут за нісенітницю молов!
Низькопоклонник! тесть! і про Москву так грізно!
А ти мене зважилася вморити?
Моя доля ще чи не плачевна?
Ох! Боже мій! що говоритиме
Княгиня Марія Олексіївна!
(1822-1824)
Олександру Сергійовичу Грибоєдову «Лихо з розуму» принесло всесвітню славу. У цій комедії в сатиричному ключі представлені вдачі московського дворянства 19 століття. Основний конфлікт розгоряється між Чацьким, представником нового покоління дворян, та суспільством Фамусова, в якому прийнято цінувати не людину, а її чин та гроші. Крім того у п'єсі є і любовний конфлікт, учасниками якого є три персонажі: Софія, Чацький та Молчалін. Ці сюжетні лінії тісно переплетені і випливають одна з одної. Короткий зміст «Лихо з розуму» за діями допоможе детальніше розібратися в проблематиці п'єси.
Головні герої
Павло Опанасович Фамусов- Керуючий у казенному будинку, батько Софії. Він головне у людині – чин. Його дуже турбує думка світла про нього. Фамусов боїться освічених людей та освіти.
Софія- 17-річна дочка Фамусова. З колиски вихована батьком, т.к. її мати померла. Розумна та смілива дівчина, яка готова протистояти думці суспільства.
Олексій Молчалін- Секретар Фамусова, який живе в його будинку. Мовчазний і боягузливий. Його, людину незнатного роду, пригрів Фамусов і дав йому чин асесора. У нього закохана Софія.
Олександр Чацький– ріс разом із Софією. Був закоханий у неї. Потім вирушив мандрувати світом на 3 роки. Розумний, промовистий. Вважає за краще служити справі, а не людям.
Інші персонажі
Лизанька– служниця Фамусових, яка допомагає Софії зберігати в таємниці побачення з Молчаліним.
Полковник Скалозуб- Дурна, але дуже заможна людина. Мітить у генерали. Його пророкують у подружжя Софії.
Дія 1
Перша дія п'єси «Лихо з розуму» починається зі сцени, де Лизанька, служниця в будинку Фамусових, прокидається в кріслах зі скаргами на те, що погано спала. Причина в тому, що на її господиня Софія чекала в гості друга – Молчаліна. Ліза мала простежити, щоб зустріч їх залишилася в таємниці від інших домочадців.
Ліза стукає до Софії в кімнату, звідки лунають звуки флейти та фортепіано, і повідомляє молодій господині, що настав ранок, і настав час прощатися з Молчаліним, щоб не бути захопленим батьком. Щоб прискорити процес прощання закоханих, Ліза перекладає годинник. Вони починають бити.
Фамусов, батько Софії, застає Лізу за цим заняттям. У процесі розмови Фамусов явно заграє зі служницею. Їхню розмову перериває голос Софії, яка кличе Лізу. Фамус поспішно віддаляється.
Ліза починає дорікати Софії за необережність. Софія прощається із Молчаліним. У дверях з'являється Фамусов. Він цікавиться, навіщо його секретар Молчалін опинився тут так рано. Молчалін стверджує, що він повертався з прогулянки і зайшов до Софії щойно. Фамусов гнівно вичитує дочку за те, що застав її з молодим чоловіком.
Ліза рекомендує Софії бути обережнішими і остерігатися недобрих чуток. Але Софія їх не боїться. Однак Ліза вважає, що у Софії та Молчаліна немає майбутнього, адже Фамусов не допустить шлюбу своєї дочки з небагатою та незнатною людиною. Найвигідніша партія для Софії, на думку батька, – полковник Скалозуб, який має і чини, і гроші. Софія відповідає, що краще втопитися, аніж вийти заміж за Скалозуба, адже він дуже дурний.
У розмові про розум і дурість Лізі згадується колишня історія юнацького ніжного кохання Софії та Олександра Андрійовича Чацького, який вирізнявся і веселістю, і неабияким розумом. Але це справа давно минулих років. Софія вважає, що це не можна було вважати коханням. Вони просто росли разом із Чацьким. Між ними була лише дитяча дружба.
У дверях з'являється слуга і повідомляє Софії, що приїхав Чацький.
Чацький втішений зустрічі з Софією, але здивований холодним прийомом. Софія запевняє його, що рада зустрічі. Чацький починає згадувати минулі роки. Софія називає їхні взаємини дитинством. Чацький цікавиться, чи не закохана Софія в когось, адже вона так збентежена. Але дівчина каже, що збентежена від питань та поглядів Чацького.
У розмові з Фамусовим Чацький захоплюється Софією, каже, що подібних до неї не зустрічав ніде і ніколи. Фамусов побоюється, щоб Чацький не посватався до його дочки.
Після відходу Чацького Фамусов залишається в роздумах, хто ж із двох молодих людей займає серце Софії.
Дія 2
У другому явищі другої дії Чацький цікавиться у Фамусова, що той відповів, якби він посватався до Софії. Батько коханої Чацького каже, що не погано б послужити державі та здобути високий чин. Чацький вимовляє знамениту фразу: «Служити б радий, прислуговуватись нудно». Тоді Фамусов називає Чацького гордецем і наводить приклад свого дядька Максима Петровича, який служив при дворі і був дуже багатою людиною. А все завдяки тому, що вмів «підслужитись». Якось на прийомі у Катерини II він оступився і впав. Імператриця засміялася. Викликавши її посмішку, він вирішив повторити своє падіння ще двічі, але вже спеціально, доставивши цим задоволення імператриці. Зате, завдяки своєму вмінню обернути такий казус собі на благо, він був у пошані. Вміння «прислужувати» Фамусов вважає дуже важливим для досягнення високого становища у суспільстві.
Чацький вимовляє монолог, у якому порівнює «століття нинішнє» і «століття минуле». Він звинувачує покоління Фамусова в тому, що вони судять людину за чинами та грошима і називає той час віком «покірності та страху». Чацький не хотів би бути блазнем навіть перед государем. Він вважає за краще служити «справі, а не особам».
Тим часом у гості до Фамусова приїжджає полковник Скалозуб, чому дуже втішений Фамусов. Він застерігає Чацького від висловлювання при ньому вільних думок.
Розмова Фамусова та Скалозуба стосується двоюрідного брата полковника, який отримав завдяки Скалозубу безліч переваг по службі. Однак він напередодні отримання високого чину раптово залишив службу і поїхав до села, де почав вести розмірене життя та читати книги. Скалозуб говорить про це зі злим глузуванням. Такий спосіб життя є неприйнятним для «фамусівського суспільства».
Фамусов захоплений Скалозубом тому, що він уже давно полковник, хоч служить зовсім недавно. Мріє Скалозуб про генеральський чин, причому хоче його не заслужити, а «дістати». Фамусов цікавиться, чи не збирається Скалозуб одружитися.
У розмову вступає Чацький. Фамусов засуджує його вільнодумство та небажання служити. Чацький відповідає монологом у тому, що Фамусову його судити. На думку Чацького, у суспільстві Фамусова немає зразків для наслідування. Представники фамусівського покоління зневажають свободу, їх судження застаріли. Їхні звичаї чужі Чацькому. Перед цим суспільством він не схилятиме голову. Чацький обурений тим, що у світі всі побоюються людей, які займаються науками чи мистецтвом, а не здобуттям чинів. Лише мундир прикриває відсутність моральності та розуму фамусівське суспільство.
Вдається Софія, налякана тим, що Молчалін розбився, впавши з коня, і непритомніє. Поки Ліза намагається привести дівчину до тями, Чацький у вікно бачить здорового Молчаліна і розуміє, що Софія даремно переживала за нього. Софія, прокинувшись, питає про Молчалина. Чацький відповідає холодно, що з тим усе гаразд. Софія звинувачує його у байдужості. Чацький нарешті розуміє, ким зайняте серце Софії, адже вона так необережно видала своє трепетне ставлення до Молчаліна.
Молчалін дорікає Софії в тому, що вона надто відверто висловлює свої почуття. Софію не хвилює чужа думка. Молчалін же боїться чуток, він боягузливий. Ліза рекомендує Софії пококетувати з Чацьким, щоб відвести підозру від Молчаліна.
Наодинці з Лізою Молчалін відверто заграє з нею, робить їй компліменти, пропонує подарунки.
Дія 3
На початку третьої дії чацький намагається з'ясувати у Софії, хто їй милий: Молчалін чи Скалозуб. Софія уникає відповіді. Чацький каже, що він «божевільний» від любові до неї. У розмові з'ясовується, що Софія цінує Молчаліна за лагідну вдачу, скромність, тихість, але прямої заяви про свою закоханість у нього знову уникає.
Увечері у будинку Фамусових намічається бал. Слуги швидко готуються до зустрічі гостей.
З'їжджаються гості. Серед них князь Тугоуховський з дружиною та шістьма дочками, графині Хрюміни, бабуся та онука, Загорецький, картяр, майстер усім услужити, Хльостова, тітка Софії. Все це впливові у Москві люди.
Молчалін опускається до того, що нахвалює гладку вовну шпіца Хльостової, щоб досягти її розташування. Чацький це примітив і посміявся з послужливості Молчаліна.
Софія розмірковує про гордість і агресію Чацького. У розмові з якимсь паном N вона ненароком говорить, що Чацький «не в своєму розумі».
Звістка про божевілля Чацького поширюється серед гостей. З появою Чацького всі задкують від нього. Фамусов помічає у ньому ознаки божевілля.
Чацький каже, що його душу переповнює горе, він почувається незатишно серед цих людей. Він незадоволений Москвою. Його обурила зустріч у сусідній кімнаті з французом, який, збираючись до Росії, боявся, що потрапить до країни варварів, боявся їхати. А тут його зустріли з ласкою, він не почув російської мови, не побачив російських осіб. Він ніби опинився на батьківщині. Чацький засуджує засилля всього іноземного у Росії. Йому гидко, що всі схиляються перед Францією і наслідують французів. Поки Чацький закінчував свою промову, всі гості розійшлися від нього, закружляли у вальсі або відійшли до карткових столів.
Дія 4
У четвертій дії бал закінчується і гості починають роз'їжджатися.
Чацький квапить лакея, щоб швидше подавали карету. Цей день розвіяв його мрії та надії. Він розмірковує, чому всі вважають його божевільним, хто пустив цю чутку, яку всі підхопили, чи знає про це Софія. Чацький не здогадується, що саме Софія першою заявила про його божевілля.
З появою Софії Чацький ховається за колону і стає мимовільним свідком розмови Лізи з Молчаліним. З'ясовується, що Молчалін не тільки не збирається брати за дружину Софію, а й не відчуває до неї жодних почуттів. Служниця Ліза йому куди миліша, він про це їй прямо заявляє: «Навіщо вона не ти!» Він догоджає Софії лише тому, що вона дочка Фамусова, у якого він служить. Софія випадково чує цю розмову. Молчалін кидається навколішки і вибачається. Але Софія відштовхує його і наказує залишити дім до ранку, інакше вона все розповість батькові.
З'являється Чацький. Докоряє Софію в тому, що заради Молчаліна вона зрадила їхнє кохання. Софія заявляє, що й подумати не могла, що Молчалін виявиться таким негідником.
Вдається Фамусов з натовпом слуг зі свічками. Він не очікував побачити дочку з Чацьким, адже вона «сама його божевільним називала». Тепер Чацький розуміє, хто пустив чутки про його божевілля.
Фамус обурюється, лає слуг за те, що не доглядали за дочкою. Лізу відправляє «в хату», «за птахами ходити», а саму Софію погрожує відправити «в село, до тітки, в глухий кут, в Саратов».
Чацький вимовляє свій останній монолог у тому, що його сподівання не справдилися. Він поспішав до Софії, мріяв знайти з нею своє щастя. Звинувачує її в тому, що дала йому хибну надію і не сказала прямо, що їхня дитяча закоханість для неї нічого не означає. А він лише цими почуттями і жив усі три роки. Але тепер він не шкодує про розрив. У фамусівському суспільстві не місце. Він збирається залишити Москву назавжди.
Після від'їзду Чацького Фамусова турбує лише одне: «Що говоритиме княгиня Марія Олексіївна!»
Висновок
Комедія «Лихо з розуму» стала знаковою в історії російської культури та літератури. У ній представлені питання, що хвилювали суспільство після війни 1812, показаний розкол, що намітився в дворянському середовищі.
Короткий переказ «Горячи з розуму» дозволяє представити широту тематики та проблематики цього твору та особливості розкриття сюжетних ліній. Однак він не передає мовного багатства комедії, яка славиться великою кількістю виразів, що стали «крилатими». Рекомендуємо вам прочитати «Лихо з розуму» Грибоєдова в повному обсязі, щоб насолодитися тонкою авторською іронією і знаменитою легкістю мови цієї п'єси.
Тест з комедії
Після прочитання короткого змістутвори Грибоєдова – перевірте свої знання тестом:
Рейтинг переказу
Середня оцінка: 4.6. Усього отримано оцінок: 34831.
Літнього вдового чиновника, який керує в казенному місці. Праворуч двері до спальні дочки Фамусова, Софії. У тієї сьогодні побачення з її залицяльником, секретарем Фамусова, Молчаліним, який живе тут же. Служниці Лізі велено сторожити побачення своєї пані від батька, але вона заснула посеред вітальні – і прокидається, коли вже розвиднілося. (Див. повний текст «Горячи від розуму» .)
Ліза стукає у двері до Софії та Молчаліна, кричачи, що час розходитися. Але закохані не поспішають. Щоб налякати їх, Ліза перекладає вперед годинник, і вони грають раніше за термін.
Горе від розуму. Вистава Малого театру, 1977
На звук годинника входить господар будинку – батько Софії, Фамусов. Дивний старець починає грайливо приставати до Лізи. Вона виривається із його рук. Фамусов довідується, чи спить Софія. Ліза каже, що та читала всю ніч, відпочивала лише недавно і може легко прокинутися.
Чути голос Софії, який кличе Лізу. Боячись, що дочка застане його за домаганнями до служниці, Фамусов навшпиньки крадеться з вітальні. Ліза радіє, що відбулася від нього, кажучи: «Минуй нас пуще всіх печалів і панський гнів, і панське кохання».
З кімнати праворуч виходять Софія та Молчалін. Ліза ставить їм на вигляд, що давно розвиднілося, і у вітальню вже приходив батюшка. Софія виправдовується: «щасливого годинника не спостерігає». Молчалін йде з вітальні до себе, але в дверях стикається з Фамусовим, що знову ввійшов.
Здивований Павло Опанасович поінформований, чому його дочка і секретар опинилися разом так рано вранці – і просто біля кімнати Софії. Молчалін намагається запевнити його, що випадково проходив тут, повертаючись із прогулянки, проте Фамусов вимагає: «Чи не можна для прогулянок подалі вибрати закуток?». Він робить суворі зауваження і Софії, ставлячи за приклад свою власну чернечу поведінку після смерті її матері. (Ліза намагається у своїй заперечити, але Фамусов окриком затикає їй рот.) На думку Павла Опанасовича, провиною вільному поведінці молодих дівчат – нинішнє модне виховання: «все Кузнецький міст, і вічні французи». Фамусов докоряє і безрідному Молчаліну, який був ним пригрітий і переведений з Твері до Москви, а тепер так погано віддячив благодійникові.
Фамусов, Софія, Молчалін, Ліза. Ілюстрація Д. Кардовського до комедії Грибоєдова «Лихо з розуму»
Софія роблено обурюється батьківськими натяками. Вона пояснює свою появу у вітальні, страшним сном, який змусив її рано схопитися з ліжка. Молчалін же тримає під пахвою паперу – він нібито ніс їх розбирати до Фамусова. Фамусов та Молчалін йдуть.
Ліза та Софія, залишившись удвох, міркують про серцеві справи. Ліза вважає, що Фамусов ніколи не видасть дочку за бідного Молчаліна. На роль зятя він має на прикметі полковник Скалозуб: «і золотий мішок, і мітить у генерали». Софія вважає Скалозуба недалеким фрунтовиком, який зроду не сказав розумного слова. Ліза тоді нагадує їй про молодого веселуна і дотепника Олександра Андрійовича Чацького. Він змалку ріс разом із Софією, в юності був явно закоханий у неї, але три роки тому, піддавшись полюванню мандрувати, поїхав у тривалу подорож. Софії, однак, здається, що Чацький надто глузливий і зухвалий. Вона віддає перевагу сором'язливому Молчаліну, який на любовних зустрічах лише притискає до серця її руку і зітхає, не кажучи ні слова. Почувши про такі важкі ніжності, Ліза регоче.
Тим часом слуга, що увійшов, повідомляє, що з візитом завітав Чацький, що приїхав здалеку. Тут же забігає і сам Олександр Андрійович. З обожненням дивлячись на Софію, говорячи безмовно, він розпитує її про життя, московські події, про рідних та спільних знайомих. Мова Чацького справді дуже розумна і гостра, але про більшість відомих йому та Софії осіб він згадує із задерикуваним сарказмом, висміюючи звички та побут московського суспільства, його надмірну потяг до іноземщини, рабське чинопочитання, підлещування нижчих перед вищими. З презирливою іронією він відгукується і про Молчаліна, зауважуючи: він далеко піде, бо нині люблять безсловесних. Софії це дуже не подобається. Вона каже, що Чацький «не людина, змія!», а він дивується її холодному прийому.
Софія йде, заходить Фамусов. Він обіймається із добре знайомим йому Чацьким. Чацький, що миттю заїхав прямо з дороги, поспішає до себе, обіцяючи незабаром повернутися і докладно розповісти про свою подорож. Фамусов, розмірковуючи сам із собою, висловлює невдоволення й цим новим можливим нареченим Софії: Молчалін – жебрак, а Чацький – франт, мот і шибеник. «Що за комісія, Творець, бути дорослою дочкою батьком!» – нарікає Павло Опанасович.
Комедія
у чотирьох діях
у віршах
ДІЮЧІ:
Павло Опанасович Фамусов, керуючий у казенному місці.Софія Павлівна, дочка його.
Лизанька, служниця.
Олексій Степанович Молчалін, секретар Фамусова, який у нього в будинку.
Олександр Андрійович Чацький.
Полковник Скалозуб, Сергій Сергійович.
Наталія Дмитрівна, молода дама )
Платон Михайлович, чоловік її )
Князь Тугоухівськийі княгиня, дружина його, із шістьма дочками.
Графіня-бабуся) - Хрюміни
Графіня-онука)
Антон Антонович Загорецький.
Стара Хльостова, своячка Фамусова.
Р. N.
Р. D.
Репетилів.
Петрушка і кілька слуг, що говорять.
Безліч гостей будь-якого розбору та їх лакеїв під час роз'їзду.
Офіціанти Фамусова.
Дія у Москві будинку Фамусова.
ДІЯ I
ЯВА 1
Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері до спальні Софії, звідки чути фортепіано з флейтою, які потім замовкають. Лизанька серед кімнати спить, звісившись із крісел. (Ранок, трохи день гидує.)Лизанька (раптом прокидається, встає з крісел, озирається)Світає!.. Ах! коли ніч минула! Вчора просилася спати – відмова. «Чекаємо на друга». - Потрібне око та око, Не спи, поки не скотишся з стільця. Тепер ось щойно подрімала, Вже день!.. сказати їм… (Стукається до Софії.)Панове, Гей! Софія Павлівна, біда. Зайшла ваша бесіда за ніч. Ви глухі? - Олексію Степановичу! Пані!.. - І страх їх не бере! (Відходить від дверей.)Ну, гість незапрошений, Може, батюшка увійде! Прошу служити у пані закоханої! (Знову до дверей). Так розходьтеся. Ранок. - Що з? Голос Софії О котрій годині? Лизанька Все в хаті підвелося. Софія (зі своєї кімнати)Котра година? Лизанька Сьомий, восьмий, дев'ятий. Софія (звідти) Неправда. Лизанька (Геть від дверей)Ох! амур проклятий! І чують, не хочуть зрозуміти, Ну що б віконниці їм відібрати? Переведу годинник, хоч знаю: буде гонка, Примушу їх грати. Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б'є і грає.
ЯВА 2
Ліза та Фамусов.Ліза Ах! пан! Фамусов Барін, так. (Зупиняє годинну музику)Адже така пустунка ти, дівчисько. Не міг придумати, що це за біда! То флейта чується, то ніби фортепіано; Для Софії занадто було б рано? Ліза Ні, добродію, я… лише ненароком… Фамусов Ось те ненароком, за вами помічай; Так, мабуть, з наміром. (Тискається до неї і заграє.)Ой! зілля, пустунка. Ліза Ви баловник, чи до лиця вам ці особи! Фамусов Скромна, а нічого крім Проказ і вітру на думці. Ліза Пустіть, вітряки самі, Схаменіться, ви старі ... Фамусов Майже. Ну, хто прийде, куди ми з вами? Кому сюди прийти? Адже Софія спить? Ліза Зараз відпочивала. Фамус зараз! А ніч? Ліза Ніч цілу читала. Фамусов Бач, забаганки які завелися! Ліза Все по-французьки, вголос, читає, замкнувшись. Фамусов Скажи-но, що очі їй псувати не годиться, І в читанні прок-от не великий: Їй сну немає від французьких книг, А мені від росіян боляче спиться. Ліза Що встане, доповім, Дозвольте ж йти, розбудіть, боюся. Чому будити? Сама годинник заводиш, На весь квартал симфонію гриміш. Ліза (як можна голосніше)Так повноті-с! Фамусов (Затискає їй рот)Помилуйся, як кричиш. З глузду ти божеволієш? Ліза Боюся, щоб не вийшло з того… Чому? Ліза Пора, добродію, вам знати, ви не дитина; У дівчат сон ранковий так тонкий; Ледве дверима рипнеш, трохи шепнеш: Все чують ... Фамусов Все ти брешеш. (Голос Софії) Гей, Лізо! Фамусов (квапливо) Тс! (Крадеться геть із кімнати навшпиньки.)Ліза (одна) Пішов… Ах! від панів подалей; У них біди собі на будь-яку годину готуй, Минуй нас пуще всіх печалей І панський гнів, і панське кохання.
ЯВА 3
Ліза, Софія зі свічкою, за нею Молчалін.Софія Що, Ліза, на тебе напало? Шуміш ... Ліза Звичайно, вам розлучитися важко? До світла замкнувшись і здається все мало? Софія Ах, справді розвиднілося! (Госить свічку.) І світло і сум. Як швидкі ночі! Ліза Тужіть, знай, з боку немає сечі, Сюди ваш батюшка зайшов, я обмерла; Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала; Ну, що ж стали ви? уклін, пане, відважте. Ідіть, серце не на місці; Дивіться на годинник, гляньте у вікно: Валить народ вулицями давно; А в хаті стукіт, ходьба, мітуть та прибирають. Софія Щасливі годинника не спостерігають. Ліза Не спостерігайте, ваша влада; А що у відповідь за вас, звісно, мені потрапити. Софія (Молчаліну) Ідіть; цілий день ще зазнаємо нудьги. Ліза Бог з вами; геть візьміть руку. Розводить їх, Молчалін у дверях стикається з Фамусовим.
ЯВА 4
Софія, Ліза, Молчалін, Фамусов.Що за оказія! Молчалін, ти, брате? Молчалін Я-с. Фамусов Навіщо ж тут? і в цей час? І Софіє!.. Здрастуйте, Софіє, що ти Так рано піднялася! а? для якого піклування? І як вас бог не в пору разом звів? Софія Він щойно увійшов. Молчалін Зараз із прогулянки. Фамусов Друг, чи не можна для прогулянок Далі вибрати закуток? А ти, пані, трохи з ліжка стриб, З чоловіком! з молодим! - Заняття для дівчини! Цілу ніч читає небилиці, І ось плоди від цих книг! А все Кузнецький міст, і вічні французи, Звідти моди до нас, і автори, і музи: Губники кишень та сердець! Коли визволить нас творець Від капелюшків їх! чепців! та шпильок! та шпильок! І книжкових і бісквітних крамниць!.. Софія Дозвольте, батюшку, паморочиться в голові; Я з переляку дух ледве перекладаю; Дозволили вбігти ви так швидко, Змішалася я ... Фамусов Дякую покірно, Я скоро до них вбіг! Я завадив! я злякав! Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, цілий день Немає відпочинку, кидаюся як немов пригорілий. По посаді, по службі клопоту, Той пристає, другий, всім справа до мене! Але чи чекав на нових клопотів? щоб був обдурений ... Софія (крізь сльози) Ким, батюшка? Фамусов Ось дорікати мені стануть, Що без толку завжди журю. Не плач, я діло кажу: Чи про твоє не дбали Про виховання! з колиски! Мати померла: умів я прийняти У мадам Розьє другу матір. Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив: Розумна була, характер тихий, рідкісних правил. Одне не на честь служить їй: За зайвих на рік п'ятсот рублів Зманити себе іншими допустила. Та не в мадам сила. Не треба іншого зразка, Коли в очах приклад батька. Дивись ти на мене: не вихваляю складанням, Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини; Вільний, вдів, я собі пан... Монашеським відомий поведінкою!.. Ліза Насмілюсь я, пане... Фамусов Мовчати! Жахливий вік! Не знаєш, що розпочати! Усі примудрилися не по літах. А ще дочки, та самі добряки, Далися нам ці мови! Беремо ж , і в будинок, і , Щоб наших дочок всьому вчити, всьому - І танцям! і пенню! І ніжностям! і зітханням! Ніби за дружину їх готуємо скоморохам. Ти, гість, що? ти тут, добродію, до чого? Безрідного пригрів і ввів у мою родину, Дав чин і взяв у секретарі; До Москви переведено через моє сприяння; І якби не я, коптів би ти в Твері. Софія Я гніву вашого не розтлумачу. Він у будинку тут живе, велика напасть! Ішов у кімнату, потрапив до іншої. Фамусов Потрапив чи хотів потрапити? Та разом ви навіщо? Не можна випадково. Софія Ось у чому однак випадок весь: Як ви ви з Лізою були тут, Перелякав мене ваш голос надзвичайно, І кинулася сюди я з усіх ніг ... Фамусов Мабуть, на мене всю метушку складе. Не в пору мій голос наробив їм тривог! Софія По смутному сні дрібниця тривожить. Сказати вам сон: ви зрозумієте тоді. Що за історія? Софія Вам розповісти? Фамус Ну так. (Сідає.) Софія Дозвольте… бачите чи… спочатку Квітистий луг; і я шукала Траву Якусь, не згадаю наяву. Раптом милий чоловік, один з тих, кого ми побачимо - ніби вік знайомі, з'явився тут зі мною; і вкрадливий, і розумний, Але боязкий ... Знаєте, хто в бідності народжений ... Фамусов Ах! матінко, не довершай удару! Хто бідний, той тобі не пара. Софія Потім пропало все: луки та небеса. - Ми у темній кімнаті. Для довершення дива Розкрилася підлога - і ви звідти Бліді, як смерть, і дибки волосся! Тут з громом відчинили двері Якісь не люди і не звірі Нас нарізно - і мучили того, хто сидів зі мною. Він ніби мені дорожче всіх скарбів, Хочу до нього - ви тягнете з собою: Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ! Він услід кричить!.. Прокинулася. - Хтось каже, - Ваш голос був; що, гадаю, так рано? Біжу сюди – і вас обох знаходжу. Фамусов Так, дурний сон; як дивлюся. Тут все є, коли немає обману: І чорти, і кохання, і страхи, і квіти. Ну, добродію мій, а ти? Молчалін Я чув ваш голос. Фамусів Кумедно. Дався їм мій голос, і як собі справно Всім чується, і всіх кличе до зорі! На мій голос поспішав, навіщо ж? - Кажи. Молчалін З паперами-с. Фамусов Так! їх бракувало. Помилуйте, що це раптом припала старанність до письмових справ! (Встає.) Ну, Сонюшка, тобі спокій я дам: Бувають дивні сни, а наяву дивніше; Шукала ти собі трави, На друга набрела швидше; Повикинь дурницю з голови; Де чудеса, там мало складу. - Іди-но, ляж, засни знову. (Молчаліну.) Ідемо папери розбирати. Молчалін Я тільки ніс їх для доповіді, Що в хід не можна пустити без довідок, без інших, Протиріччя є, і багато не слушно. Фамусов Боюсь, пане, я одного смертельно, Щоб безліч не накопичувалося їх; Дай волю вам, воно б і засіло; А в мене, що діло, що не діло, Звичай мій такий: Підписано, так з плечей геть. Іде з Молчаліним, у дверях пропускає його вперед.
ЯВА 5
Софія, Ліза.Ліза Ну от у свята! ну ось вам і потіха! Але ні, тепер уже не до сміху; В очах темно, і завмерла душа; Гріх не біда, чутка не гарна. Софія Що мені чутка? Хто хоче, так і судить, Та батюшка задуматися змусить: Брюзгливий, невгамовний, швидкий, Такий завжди, а з цього часу ... Ти можеш посудити ... Ліза Суджу-с не по розповідях; Запрет він вас; - Добро ще зі мною; А то, помилуй бог, як разом Мене, Молчаліно і всіх з двору геть. Софія Подумаєш, як щастя норовить! Буває гірше, з рук зійде; Коли ж сумне ніщо на розум не дійде, Забулися музикою, і час йшов так плавно; Доля нас ніби берегла; Ні занепокоєння, ні сумніву... А горе чекає з-за рогу. Ліза Ось те, мого ви дурного судження Не жалкуєте ніколи: Ан ось біда. Нащо вам найкращого пророка? Твердила я: у коханні не буде в цій користі Ні на віки віків. Як усі московські, ваш батюшка такий: Бажав би зятя він із зірками та з чинами, А при зірках не всі багаті, між нами; Ну, зрозуміло, до того б І гроші, щоби пожити, щоб міг давати він бали; Ось, наприклад, полковник Скалозуб: І золотий мішок, і мітить у генерали. Софія Куди як милий! і весело мені страх Вислуховувати про ґрунт і ряди; Він слова розумного не вимовив зроду, - Мені байдуже, що за нього, що у воду. Ліза Да-с, так би мовити, промовистий, а боляче не хитрує; Але будь військовий, будь він статський, Хто такий чутливий, і веселий, і острів, Як Олександр Андрійович Чацький! Не для того, щоб вас збентежити; Давно минуло, не крутити, А пам'ятається ... Софія Що пам'ятається? Він славно Пересміяти вміє всіх; Болтає, жартує, мені смішно; Ділити з кожним можна сміх. Ліза І тільки? начебто? - Сльозами обливався, Я пам'ятаю, бідний він, як з вами розлучався. - «Що, добродію, плачете? живіть сміючись…» А він у відповідь: «Недарма, Лізо, плачу: Кому відомо, що знайду я повернувшись? І скільки, може, втрачу!» Бідолаха ніби знав, що років через три... Софія Послухай, вільності ти зайвої не бери. Я дуже вітряно, можливо, вчинила, І знаю, і звинувачуюсь; але де змінила? Кому? щоб докоряти невірністю могли. Так, з Чацьким, щоправда, ми виховані, росли; Звичка разом бути день кожен нерозлучно Зв'язала нас дитячою дружбою; але потім Він з'їхав, аж у нас йому здавалося нудно, І рідко відвідував наш дім; Потім знову прикинувся закоханим, вимогливим і засмученим!!. Остер, розумний, красномовний, У друзях особливо щасливий, Ось про себе задумав він високо ... Полювання мандрувати напало на нього, Ах! якщо любить хто кого, Навіщо розуму шукати та їздити так далеко? Ліза Де гасає? у яких краях? Лікувався, кажуть, на кислих водах, Не від хвороби, чай, від нудьги, - повільніше. Софія І, мабуть, щасливий там, де люди смішніші. Кого люблю я, не такий: Молчалін за інших забути готовий, Ворог зухвалості, - завжди сором'язливо, несміливо, Ніч цілу з ким можна так провести! Сидимо, а на дворі давно вже побіліло, Як гадаєш? чим зайняті? Ліза Бог звістка, Пані, чи моя ця справа? Софія Візьме він руку, до серця тисне, З глибини душі зітхне, Ні слова вільного, і так вся ніч проходить, Рука з рукою, і очей з мене не зводить. - Смієшся! чи можна! Чим привід подала Тобі я до такого реготу? Ліза Мені-с?.. ваша тітонька на думку тепер спала, Як молодий француз втік у неї з дому, Голубко! хотіла сховати Свою досаду, не зуміла: Забула волосся чорнити, І через три дні посивіла. (Продовжує реготати).Софія (з жалем) Ось так про мене потім заговорять. Ліза Вибачте, право, як бог святий, Хотіла я, щоб цей сміх безглуздий Вас трохи розвеселити допоміг. Ідуть.
ЯВА 6
Софія, Ліза, Слугаза ним Чацький.Слуга До вас Олександр Андрійович Чацький. Іде.
ЯВА 7
Софія, Ліза, Чацький.Чацький Вже світло на ногах! і я біля ваших ніг. (З жаром цілує руку.) Ну, поцілуйте ж, не чекали? кажіть! Що ж, заради? Ні? В обличчя мені подивіться. Здивовані? і тільки? ось прийом! Начебто не минуло тижня; Начебто вчора вдвох Ми сечі немає один одному набридли; Ні на волосся кохання! куди як гарні! І тим часом, не згадаюся, без душі, Я сорок п'ять годин, очей миттю не примруживши, Верст більше сьомасот пронісся, - вітер, буря; І розгубився весь, і падав скільки разів – І ось за подвиги нагорода! Софія Ах! Чацький, я дуже рада. Чацький Ви заради? в добрий час. Але щиро хто ж радіє так? Мені здається, так насамкінець Людей і коней знобя, Я тільки тішив сам себе. Ліза Ось, пане, якби ви були за дверима, Їй-богу, немає п'яти хвилин, Як поминали вас ми тут. Пані, скажіть самі. - Софія Завжди, не тільки тепер. - Не можете мені зробити ви докору. Хто промайне, відчинить двері, Проїздом, випадково, з чужа, з далеко - З питанням я, хоч моряк: Чи не зустрів де в поштовій вас кареті? Чацький Припустіть, що так. Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі! – Ах! Боже мій! вже я тут знову, У Москві! у вас! та як же вас дізнатися! Де час? де вік той невинний, Коли, бувало, у вечір довгий Ми з вами з'явимося, зникнемо тут і там, Граємо і шумимо по стільцях і столах. А тут ваш батюшка з мадамою; Ми в темному куточку і здається, що в цьому! Ви пам'ятайте? здригнемося, що скрипне столик, двері… Софія Дитина! Чацький Да-с, а тепер, У сімнадцять років ви розцвіли чарівно, Неповторно, і це вам відомо, І тому скромні, не дивіться на світ. Чи не закохані ви? прошу мені дати відповідь, Без думи, повноті бентежитися. Софія Та хоч кого збентежать Питання швидкі та цікавий погляд… Чацький Помилуйте, не вам, чого дивуватися? Що нового покаже мені Москва? Вчора був бал, а завтра буде два. Той сватався – встиг, а той дав промах. Все той же толк, і ті ж вірші в альбомах. Софія Гоніння на Москву. Що означає бачити світло! Де ж краще? Чацький Де нас нема. Ну, що ваш батюшка? все Старовинний, вірний член до труни? Ваш дядечко чи відстрибав свій вік? А цей, як його, він турок чи грек? Той чорномазенький, на ніжках журавлиних, Не знаю як його звуть, Куди не сунься: тут, як тут, У їдальнях та у вітальні. А троє з , які з півстоліття молодяться? Рідних мільйонів у них, і за допомогою сестриць З усією Європою поріднять. А наше сонечко? наш скарб? На лобі написано: Театр та Маскерад; Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю, Сам товстий, його артисти худі. На балі, пам'ятаєте, відкрили ми удвох За ширмами, в одній із кімнат посекретніша, Був захований чоловік і клацав солов'ям, Співак зимової літньої погоди. А той сухотний, рідня вам, книгам ворог, В котрий оселився І з криком вимагав присяг, Щоб грамоті ніхто не знав і не вчився? Знову побачити їх мені судилося долею! Жити з ними набридне, і в кому не знайдеш плям? Коли ж побіжить, вернешся додому, І дим Батьківщини нам солодкий і приємний! Софія От вас би з тітонькою совість, Щоби всіх знайомих перелічити. Чацький А тітонька? все дівчиною,? Все фрейліною Катерини Першої? Вихованок і мосек повний будинок? Ох! до виховання перейдемо. Що нині, так само, як з давніх-давен, Клопочуть набирати вчителів полки, Числом більше, ціною дешевше? Не те щоб у науці далекі; У Росії, під великим штрафом, Нам кожного визнати наказують Істориком та географом! Наш, пам'ятайте ковпак його, халат, Перст вказівний, всі ознаки навчання Як наші боязкі турбували уми, Як з ранніх пір звикли вірити ми, Що нам без німців немає порятунку! - А Гільйоме, француз, підбитий вітерцем? Він не одружений ще? Софія На кому? Чацький Хоч на якійсь княгині, Пульхерії Андріївні, наприклад? Софія Танцмейстер! чи можна! Чацький Що ж? він та кавалер. Від нас вимагатимуть з ім'ям бути і в чині, А Гільйоме!.. — Тут нині тон який На з'їздах, на великих, у святах парафіяльних? Панує ще змішання мов: Французького з нижегородським? - Софія Суміш мов? Чацький Так, двох, без цього не можна ж. Але мудро з них один скроїти, як ваш. Чацький Принаймні не надутий. Ось новини! - я користуюсь хвилиною, Побаченням з вами жвавий, І балакучий; а хіба немає часів, Що я Молчалина дурніша? Де він, до речі? Чи не зламав безмовності друку? Бувало, пісеньок де новеньких зошит Побачить, пристає: просимо списати. А втім, він дійде до ступенів відомих, Бо нині люблять безсловесних. Софія (убік) Не людина, змія! (Голосно і вимушено.)Хочу у вас запитати: Чи траплялося, щоб ви сміючись? чи у смутку? Помилка? добро про когось сказали? Хоч не тепер, а в дитинстві, можливо. Чацький Коли все так м'яко? і ніжно, і незріло? На що так давно? ось добра вам справа: Дзвінками щойно гримить І день і ніч по сніговій пустелі, Поспішаю до вас голову стрімголов. І як я вас знаходжу? у якомусь суворому чині! Ось півгодини холодності терплю! Обличчя найсвятішої богомолки!.. І все-таки я вас без пам'яті люблю. - (Хвилинне мовчання.)Послухайте, чи слова мої всі шпильки? І хиляться до чиєїсь шкоди? Але якщо так: розум із серцем не в ладу. Я в диваках іншому диву Раз посміюся, потім забуду: Веліть же мені у вогонь: піду як на обід. Софія Так, добре – згорите, якщо ж ні?
ЯВА 8
Софія, Ліза, Чацький, Фамусов.Фамус Ось і інший! Софія Ах, батюшка, сон у руку. (Виходить) Фамусов (їй слідом напівголосно)Проклятий сон.
ЯВА 9
Фамусов, Чацький (дивиться на двері, до яких Софія вийшла).Фамус Ну викинув ти штуку! Три роки не писав двох слів! І гримнув раптом, як з хмар. (Обіймаються.) Здорово, друже, здорово, брате, здорово. Розповідай, чай, у тебе готове Збори важливих звісток? Сідай, оголоси швидше. (Сідають) Чацький (розсіяно) Як Софія Павлівна у вас погарнішала! Фамусів Вам людям молодим, іншого немає справи, Як помічати дівочі краси: Сказала щось побіжно, а ти, Я чай, надіями занісся, зачарований. Чацький Ах! ні, надіями я мало розпещений. Фамусов "Сон в руку" мені вона зволила шепнути. Ось ти задумав… Чацький Я? - Ані! Фамусов Про кого їй снилося? що таке? Чацький Я не відгадник снів. Фамусов Не вір їй, все пусте. Чацький Я вірю на власні очі; Вік не зустрічав, дам підписку, Щоб було їй хоч трохи подібно! Фамусов Він усе своє. Та розкажи докладно, Де був? блукав стільки років! Звідки тепер? Чацький Тепер мені до того! Хотів об'їхати ціле світло, І не об'їхав сотої частки. (Встає поспішно.)Вибачте; я поспішав швидше бачити вас, Не заїжджав додому. Прощайте! Через годину Я, подробиці найменшої не забуду; Вам першим, потім розповідайте всюди. (У дверях.) Яка гарна! Іде.
ЯВА 10
Фамусов (один) Який із двох? «Ах! батюшка, сон у руку!» І каже мені це вголос! Ну винен! Якого ж я дав гаку! Молчалін давиче у сумнів увів мене. Тепер ... та в півм'я з вогню: Той жебрак, цей франт-приятель; Від'явлений мотом, шибеником; Що за комісія, творець, Бути дорослою дочкою батьком! Іде.ДІЯ II
ЯВА 1
Фамусів, Слуга.Фамусов Петрушка, вічно ти з обновкою, З роздертим ліктем. Дістань-но календар; Читай не так, як паламар, А з почуттям, з толком, з розстановкою. Стривай же. - На аркуші черкни на записному, Проти наступного тижня: До Параски Федорівни в будинок У вівторок я кликаний на форелі. Куди як дивне створене світло! Пофілософствуй, розум закружляє; То бережешся, то обід: їж три години, а три дні не звариться! Відзнач, того ж дня… Ні, ні. У четвер я кликаний на поховання. Ох, рід людський! прийшло в забуття, Що кожен сам туди ж повинен лізти, В ту скриньку, де ні стати, ні сісти. Але пам'ять по собі має намір хто залишити Життям похвальним, ось приклад: Небіжчик був поважний, З ключем, і синові ключ умів доставити; Багатий, і на багатій був одружений; Переженив дітей, онучать; Помер; всі про нього сумно згадують. Кузьма Петрович! Мир йому! - Що за тузи у Москві живуть і вмирають! - Пиши: у четвер, одне вже до одного, А може, в п'ятницю, а може, й у суботу, Я маю у вдови, у лікарки, хрестити. Вона не народила, але за розрахунком На мою думку: повинна народити...
ЯВА 2
Фамусов, Слуга, Чацький.Фамус А! Олександре Андрійовичу, просимо, Сідайте. Чацький Ви зайняті? Фамусов (слузі) Поди. (Слуга йде.) Так, різні справи на згадку в книгу вносимо, Забудеться, того дивись. - Чацький Ви щось не веселі стали; Скажіть чому? Приїзд не в мій час? Вже Софії Павлівні який Чи не сталося смутку? У вас в особі, в рухах метушня. Фамус Ах! батюшка, знайшов загадку, Не весел я!.. У мої літа Не можна ж пускатися мені навприсядки! Чацький Ніхто вас не запрошує; Я тільки, що спитав два слова Про Софію Павлівну: може, нездорова? Фамус Тьху, господи пробач! П'ять тисяч разів Твердить одне й те саме! То Софії Павлівни на світі немає гарного, То Софія Павлівна хвора. Скажи, тобі вона сподобалася? Обрискав світло; чи не хочеш одружитися? А вам на що? Фамусов Мене не зле б спитати, Адже я їй трохи схожі; Принаймні, споконвіку Батьком недаремно називали. Чацький Нехай я посватаюсь, що б ви мені сказали? Фамусов Сказав би я, по-перше: не блажи, Ім'ям, брат, не керуй помилково, А, головне, піді-тка послужи. Чацький Служити б радий, прислуговуватись нудно. Фамусов Ось те, всі ви горді! Запитали б, як робили батьки? Вчилися б, на старших дивлячись: Ми, наприклад, чи небіжчик дядько, Максиме Петровичу: він чи то на сріблі, На золоті їдав; сто осіб до послуг; Весь у орденах; їжджав-то вічно: Вік при дворі, та при якому дворі! Тоді не те, що нині, При государині служив Катерині. А в ті часи всі важливі! у сорок пуд… Розкланяйся – не кивнуть. - Тим більше; Не як інший, і пив та їв інакше. А дядько! що твій князь? що граф? Серйозний погляд, гордовита вдача. Коли ж треба підслужитися, І він згинався вперегин: На йому довелося обступитись; Впав, та так, що мало потилиці не приб'є; Старий заохав, голос хрипкою; Був найвищою наданий посмішкою; Зволили сміятися; як же він? Підвівся, оговтався, хотів віддати уклін, Впав раптом - вже навмисне, А регіт пущі, він і в третій так само точно. А? як на вашу думку? по-нашому - тямущий. Впав він боляче, встав здорово. Зате, бувало, хто частіше запрошений? Хто чує при дворі привітне слово? Максиме Петровичу! Хто перед усіма знав пошану? Максиме Петровичу! Жарт! У чини виводить хтось і пенсії дає? Максиме Петровичу. Так! Ви, нинішні, – ну-тка! - Чацький І точно, почало світло дурніти, Сказати ви можете зітхнувши; Як порівняти, та подивитися Вік нинішній і повік минулий: Свіже переказ, а віриться насилу; Як той і славився, чия найчастіше гнулася шия; Як не у війні, а у світі брали чолом; Стукали об підлогу, не шкодуючи! Кому потреба: тим пихати, лежи вони в пилюці, А тим, хто вище, лестощі, як мереживо плели. Прямий був вік покірності та страху, Все під личиною старанності до царя. Я не про дядечка про ваше говорю; Його не обуримо ми праху: Але тим часом кого полювання забере, Хоч у раболепстві палким, Тепер, щоб смішити народ, Відважно жертвувати потилицею? А одноліток, а дід Інший, дивлячись на той стрибок, І руйнуючись у старій шкірі, Чай, примовляв: - Ах! якби мені теж! Хоч є мисливці підрізати скрізь, Та нині сміх лякає і тримає сором у вузді; Недарма шанують їх скупо государі. - Фамус Ах! Боже мій! він! Чацький Ні, нині світло вже не таке. Фамусов Небезпечна людина! Чацький Вільніше всякий дихає І не поспішає вписатися в полк блазнів. Фамусов Що каже! і каже, як пише! Чацький У покровителів позіхати на стелю, Помовчати, пошаркати, пообідати, Підставити стілець, підняти хустку. Він вільність хоче проповідати! Чацький Хто мандрує, у селі хтось живе… Фамусов Та він влади не визнає! Чацький Хто служить справі, а не особам... Фамусов Суворіше б я заборонив цим панам На постріл під'їжджати до столиць. Чацький Я нарешті вам відпочинок дам… Фамусов Терпіння, ні, прикро. Чацький Ваш вік лаяв я нещадно, Надаю вам у владу: Відкиньте частину, Хоч нашим часам на додачу; Так і бути, я не поплачу. Фамусов І знати вас не хочу, розпусти не терплю. Чацький Я доказав. Фамусов Добро, заткнув я вуха. Чацький На що ж? я їх не ображаю. Фамусов (скоромовкою) Ось нишпорять світом, б'ють байдики, Повертаються, від них порядку чекай. Чацький Я перестав... Фамусов Мабуть, пощади. Чацький Довжити суперечки не моє бажання. Фамусов Хоч душу відпусти на покаяння!
ЯВА 3
Слуга (входить) Полковник Скалозуб. Фамусов (нічого не бачить і не чує)Тебе вже запроторять. Під суд, як пити дадуть. Чацький Завітав до вас хтось додому. Фамусов Не слухаю, під суд! Чацький До вас людина із доповіддю. Фамусов Не слухаю, під суд! під суд! Чацький Та оберніться, вас звуть. Фамусов (обертається) А? бунт? ну так і чекаю. Слуга Полковник Скалозуб. Накажете прийняти? Фамусов (встає) Осли! сто разів вам повторювати? Прийняти його, покликати, просити, сказати, що вдома, Що дуже радий. Пішов же, поспішай. (Слуга йде.) Пожалуйста, добродію, при ньому остерігайся: Відомий чоловік, солідний, І знаків темряву відзнаки нахопив; Не по літах і чин завидний, Не сьогодні завтра генерал. Пожалуйста, при ньому поводься скромненько. Ех! Олександре Андрійовичу, погано, брате! До мене він жалує часто; Я кожному, ти знаєш, радий; У Москві додадуть завжди втричі: Ось ніби одружується на Сонюшці. Порожнє! Він, може, і радий був душею, Та потреби сам не бачу я великий Дочку видавати ні завтра, ні сьогодні; Адже Софія молода. А втім, влада Господня. Пожало-сто, при ньому не сперечися ти вкрив і навскіс, І завіральні ідеї ці кинь. Проте його немає! яку б причину ... А! знати, до мене пішов до іншої половини. Поспішно йде.ЯВА 4
Чацький Як метушиться! що за спритність! А Софія? - Чи немає тут нареченого якого? З якого часу мене дичать як чужого! Як би тут їй не бути!.. Хто цей Скалозуб? батько їм сильно марить, А може, не тільки батько... Ах! той скажи любові кінець, Хто на три роки вдалину поїде.ЯВА 5
Чацький, Фамусов, Скалозуб.Фамусов Сергій Сергійович, до нас сюди. Прошу покірно, тут тепліше; Прозріли ви, зігріємо вас; Віддушничок відвернем скоріше. Скалозуб (густим басом) Навіщо ж лазити, наприклад, Самим!.. Мені соромно, як чесний офіцер. Фамусов Невже для друзів не робити мені ні кроку, Сергію Сергійовичу дорогий! Кладіть капелюх, зніміть шпагу; Ось вам софа, розкиньтесь на спокій. Скалозуб Куди накажете, аби тільки сісти. (Сідають усі троє. Чацький віддалік.) Фамус Ах! батюшка, сказати, щоб не забути: Дозвольте нам своїми злічитися, Хоч далекими, спадщини не ділити; Не знали ви, а я поготів, - Дякую, навчив ваш двоюрідний брат, - Як вам доводиться Настасія Миколаївна? Скалозуб Не знаю, винен; Ми з нею разом не служили. Фамусов Сергій Сергійович, чи це ви! Ні! я перед ріднею, де зустрінеться, поповзом; Знайду її на морському дні. При мені службовці чужі дуже рідкісні; Дедалі більше сестрини, своячки дітки; Один Молчалін мені не свій, І то тому, що діловий. Як станеш представляти до хрестика чи до містечка, Ну як не порадити рідному чоловічку!.. Однак братик ваш мені друг і казав, Що вами вигод тьму по службі отримав. Скалозуб У тринадцятому році ми відрізнялися з братом У тридцятому, а потім у сорок п'ятому. Фамусов Так, щастя, у кого є такий собі синок! Має, здається, у петельці орденок? Скалозуб За третє серпня; засіли ми до траншеї: . Фамусов Люба людина, і подивитися - так хват, Прекрасна людина двоюрідний ваш брат. Скалозуб Але міцно набрався якихось нових правил. Чин слідував йому: він службу раптом залишив, У селі книги почав читати. Фамусов Ось молодість!.. - читати!.. а потім хвать!.. Ви повелися справно: Давно полковники, а служите нещодавно. Скалозуб Досить щасливий я в товаришах моїх, Вакансії якраз відкриті: То старших вимикають інших, Інші, дивишся, перебиті. Фамусов Так, чим кого Господь шукає, піднесе! Скалозуб Буває, мого щасливіше щастить. У нас у п'ятнадцятій дивізії, не далі. Про нашого хоч сказати бригадного генерала. Фамусов Помилуйте, а вам чого бракує? Скалозуб Не скаржуся, не оминали, Проте за полком два роки поводили. Фамусов Чи в погонь за полком? Зате, звичайно, в чомусь іншому За вами далеко тягтися. Скалозуб Ні-с, старіше мене по корпусу знайдуться, Я з вісімсот дев'ятого служу; Так, щоб чини добути, є багато каналів; Про них як істинний філософ я суджу: Мені тільки дісталося б у генерали. Фамусов І славно судіть, дай бог здоров'я вам І генеральський чин; а там Навіщо відкладати б далі, Мова завести про генеральшу? Скалозуб Одружуватися? я анітрохи не проти. Фамус Що ж? у кого сестра, племінниця є, дочка; Адже в Москві немає нареченим перекладу; Чого? розмножуються рік у рік; А, батюшка, зізнайтеся, що ледве де знайдеться столиця, як Москва. Скалозуб Дистанції величезного розміру. Фамусов Смак, батюшка, відмінна манера; На всі свої закони є: Ось, наприклад, у нас вже здавна ведеться, Що по батькові та сину честь; Будь поганий, та якщо набереться Душ тисячі дві родових, - Той і наречений. Інший хоч швидше будь, надутий всяким чванством, Нехай собі розумником слави, А в сім'ю не включать. На нас не здивуйся. Адже тільки тут ще й дорожать дворянством. Та чи це одне? візьміть ви хліб-сіль: Хто хоче до нас завітати - будь ласка; Двері відчинені для званих і непроханих, Особливо з іноземних; Хоч чесна людина, хоч ні, Для нас рівно, про всіх готовий обід. Візьміть ви від голови до п'ят, На всіх московських є особливий відбиток. Будьте ласкаві подивитися на нашу молодь, На юнаків - синків і онуків; Журимо ми їх, а якщо розбереш, У п'ятнадцять років вчителів навчать! А наші дідки?? - Як їх візьме завзяття, Засудять про справи, що слово - вирок, - Адже стовпові все, у вус нікого не дмуть; І про уряд іноді так говорять, Що, якби хтось підслухав їх… біда! Не те, щоб новизни вводили, - ніколи, Спаси нас боже! Ні. А придеруться До того, до цього, а частіше ні до чого, Посперечаться, пошумлять, і... розійдуться. Прямі у відставці - за розумом! Я вам скажу, знати час не настав час, Але що без них не обійдеться справа. - А жінки? - сунься хто, спробуй оволодів; Судді всьому, скрізь, над ними немає суддів; За картами коли повстануть загальним бунтом, Дай бог терпіння, адже сам я був одружений. Скомандувати наказуйте перед фрунтом! Будьте надішліть їх до Сенату! Ірина Власівна! Лукер'я Олексіївна! Тетяна Юрівна! Пульхерія Андріївна! А дочок хтось бачив, - кожну голову повісь... Його величність король був прусський тут; Дивувався не шляхом московським він дівкам, Їх доброю, а не особам; І точно, чи можна бути вихованішим бути! Вміють себе принарядити, Словечка в простоті не скажуть, все з кривлянням; Французькі романси вам співають, І верхні виводять нотки, До військових людей так і льнуть, А тому, що патріотки. Рішуче скажу: тільки-но Інша знайдеться столиця, як Москва. Скалозуб На мою думку, Пожежа сприяла їй багато до прикраси. Фамусов Не пам'ятайте нам, чи мало хриплять! З того часу дороги, тротуари, Будинки і все на новий лад. Чацький Будинки нові, але забобони старі. Порадуйтеся, не винищуть А ні роки їх, ні моди, ні пожежі. Фамусов (Чацькому) Гей, зав'яжи на згадку вузлик; Просив я помовчати, не велика послуга. (Скелязубу.) Дозвольте, батюшка. Ось-с - Чацького, мені друга, Андрія Ілліча покійного синка: Не служить, тобто в тому він користі не знаходить, Але захочу - так був би діловий. Жаль, дуже шкода, він малий з головою, І славно пише, перекладає. Не можна не пошкодувати, що з таким собі розумом… Чи не можна пошкодувати про когось іншого? І похвали мені ваші докучають. Фамусів Не я один, все також засуджують. Чацький А судді хто? - За давниною років До вільного життя їх ворожнеча непримиренна, Судження черпають із забутих газет; Завжди готові до журі, Співають все пісню одну й ту саму, Не помічаючи про себе: Що старіше, те гірше. Де? вкажіть нам, батьківщини батьки, яких ми повинні прийняти за зразки? Чи не ці, грабіжництво багаті? Захист від суду в друзях знайшли, в родинних стосунках, Чудові споруджуючи палати, Де розливаються в бенкетах і марнотратстві, І де не воскреснуть минулого життя подліші риси. Та й кому в Москві не затискали роти Обіди, вечері та танці? Чи не той, ви до кого мене ще з пелен, Для задумів якихось незрозумілих, Дітей возили на уклін? Той негідників знатних, Натовпом оточений слуг; Завзявшись, вони в години вина і бійки І честь, і життя його не раз рятували: раптом На них він виміняв хортів три собаки! Або он той ще, який для витівок На кріпосний балет зігнав на багатьох фурах Від матерів, батьків відторгнених дітей?! Сам занурений розумом у Зефірах та в Амурах, Змусив усю Москву дивуватися їхній красі! Але не погодив до відстрочки: Амури та Зефіри всі розпродані поодинці!!! Ось ті, які дожили до сивини! Ось поважати кого маємо ми на безлюдді! Ось наші суворі поціновувачі та судді! Тепер нехай із нас один, З молодих людей, знайдеться - ворог шукань, Не вимагаючи ні місць, ні підвищення в чин, В науки він впертує розум, що прагне пізнань; Або в душі його сам бог збудить жар До мистецтв творчих, високих і прекрасних, - Вони відразу: розбій! пожежу! І прославиться у них мрійником! небезпечним!! - Мундір! один мундир! він у колишньому їхньому побуті Колись укривав, розшитий і красивий, Їх слабодушність, розуму злидні; І нам за ними в дорогу щасливу! І в дружинах, дочок - до мундира та ж пристрасть! Я сам до нього давно чи від ніжності зрікся?! Тепер уже в це мені дитинство не впасти; Але хто б тоді за всіма не потягнувся? Коли з гвардії, інші від двору Сюди на якийсь час приїжджали, - Кричали жінки: ура! І в повітря чепчики кидали! Фамусов (про себе) Втягне він мене в біду. (Голосно.) Сергію Сергійовичу, я піду І чекатиму вас у кабінеті. Іде.
ЯВА 6
Скалозуб, Чацький.Скалозуб Мені подобається, при цьому кошторисі Майстерно як торкнулися ви Упередження Москви До улюбленців, до гвардії, до гвардійських, до; Їх золоту, шиттям дивуються, наче сонцям! А у Першій армії колись відстали? у чому? Все так прилагоджено, і талі все так вузькі, І офіцерів вам почтемо, Що навіть кажуть, інші, французькою.
ЯВА 7
Скалозуб, Чацький, Софія, Ліза .Софія (біжить до вікна) Ах! Боже мій! впав, вбився! - (Втрачає почуття.)Чацький Хто? Хто це? Скалозуб З ким біда? Чацький Вона мертва зі страху! Скалозуб Та хто? звідки? Чацький Вдарився про що? Скалозуб Чи не старий наш дав маху? Ліза (клопочеться біля панянки)Кому призначено, не обминути долі: Молчалін на кінь сідав, ногу в стремена, А кінь на дибки, Він об землю і прямо в темряву. Скалозуб Поводдя затяг. Ну, жалюгідний же їздець. Подивитися, як він тріснувся - грудьми чи вбік? Іде.
ЯВА 8
Ті ж без Скалозуба.Допомогти їй чим? Скажи швидше. Ліза Там у кімнаті вода стоїть. (Чацький біжить і приносить. Усе наступне - напівголосно, - до того, як Софія прокинеться.)Склянку налийте. Чацький Вже налитий. Шнурівку відпусти вільніше, Віскі їй оцтом потрій, Обприскуй водою. - Дивись: Вільніше дихання стало. Повіяти чим? Ліза Ось опахало. Чацький Дивись у вікно: Молчалін на ногах давно! Лагідність її турбує. Ліза Да-с, панночок нещасний характер. Збоку дивитися не може, Як люди падають стрімголов. Чацький Обприскай ще водою. Ось так. Ще. Ще. Софія (З глибоким зітханням)Хто тут зі мною? Я точно як уві сні. (Поспішно та голосно.)Де він? що з ним? Скажіть мені. Чацький Хай собі зламав би шию, Вас мало не вморив. Софія Вбивчі своєю холодністю! Дивитись на вас, вас слухати нема сил. Чацький Накажете мені за нього мучитися? Софія Туди бігти, там, допомогти йому старатися. Чацький Щоб залишалися ви самостійно одне? Софія На що ви мені? Так, правда: не свої біди - для вас забави, Батько рідний вбийся - все одно. (Лізі) Ходімо туди, біжимо. Ліза (відводить її убік)Схаменіться! куди ви? Він живий, здоровий, дивіться тут у вікно. (Софія у віконце висовується.)Чацький Збентеження! непритомність! поспішність! гнів! переляку! Так можна тільки відчувати, Коли втрачаєш єдиного друга. Софія Сюди йдуть. Руки не може він підняти. Чацький Бажав би з ним убитися… Ліза Для компанії? Софія Ні, залишайтеся за бажанням.
ЯВА 9
Софія, Ліза, Чацький, Скалозуб, Молчалін(З підв'язаною рукою).Скалозуб Воскрес і неушкоджений, рука Забита трохи, І, втім, все фальшива тривога. Молчалін Я вас налякав, вибачте заради бога. Скалозуб Ну! я не знав, що буде з того вам. Помилком вбігли. - Ми здригнулися! - Ви непритомніли, І що ж? - весь страх із нічого. Софія (Не дивлячись ні на кого)Ох! дуже бачу, з порожнього, А вся ще тепер тремчу. Чацький (про себе) З Молчаліним жодного слова! Софія Однак про себе скажу, Що не боягузлива. Так буває, Карета звалиться, - піднімуть: я знову Готова знову скакати; Але все найменше в інших мене лякає, Хоч нема великого нещастя від того, Хоч незнайомий мені, - до цього немає діла. Чацький (про себе) Прощення просить у нього, Що раз про когось пожаліла! Скалозуб Дозвольте, розповім вам звістку: Княгиня Ласова якась тут є, Наїзниця, вдова, але немає прикладів, Щоб їздило з нею багато кавалерів. Днями розбилась у пух, - не підтримав, вважав він, видно, мух. - І без того вона, як чути, незграбна, Тепер ребра не вистачає, Так для підтримки шукає чоловіка. Софія Ах, Олександре Андрійовичу, ось - Явіться ви цілком великодушні: На нещастя ближнього ви такі небайдужі. Чацький Так, це я зараз явив, Моїм старанним старанням, І пирсканням, і відтиранням, Не знаю для кого, але вас я воскресив. Бере капелюх і йде.
ЯВА 10
Ті ж, крім Чацького.Софія Ви увечері до нас будете? Скалозуб Як рано? Софія Пораніше, з'їдуться домашні друзі, Потанцювати під фортепіано, - Ми в жалобі, то балу дати не можна. Скалозуб Я з'явлюсь, але до батюшки зайти я обіцявся, Откланяюсь. Софія Прощайте. Скалозуб (тисне руку Молчаліну)Ваш слуга. Іде.
ЯВА 11
Софія, Ліза, Молчалін.Софія Молчалін! як у мені розум цілий залишився! Адже знаєте, як життя мені ваша дорога! Навіщо їй грати, і так необережно? Скажіть, що у вас із рукою? Чи не дати вам крапель? чи не потрібний спокій? Пошлемо до лікаря, нехтувати не повинно. Молчалін Хусткою перев'язав, не боляче мені з того часу. Ліза Вдарюсь об заклад, що дурниця; І якби не личило, не потрібно перев'язки; А то не нісенітниця, що вам не уникнути розголосу: На сміх, того дивись, підніме Чацький вас; І Скалозуб, як свій, Розкаже непритомність, додасть сто прикрас; Жартувати і він спроможний, адже нині хто не жартує! Софія А ким із них я дорожу? Хочу – люблю, хочу – скажу. Мовчалін! ніби я не примушувала себе? Увійшли ви, слова не сказала, При них я не сміла дихнути, У вас запитати, на вас поглянути. - Молчалін Ні, Софіє Павлівно, ви надто відверті. Софія Звідки скритність почерпнути! Готова я була у віконце до вас стрибнути. Та що мені до кого? до них? до всього всесвіту? Смішно? - нехай жартують їх; прикро? - нехай лають. Молчалін Не зашкодила б нам ця відвертість. Невже на дуель вас викликати захочуть? Молчалін Ах! злі язики страшніші за пістолет. Ліза Сидять вони у батюшки тепер, От якби ви пурхнули у двері З обличчям веселим, безтурботно: Коли нам скажуть, що хочемо – Куди як віриться охоче! І Олександр Андрійович, - з ним Про колишні дні, про ті прокази Порозгорніться в розповідях, Посмішка і пара слів, І хто закоханий - на все готовий. Молчалін Я вам радити не смію. (Цілує їй руку.) Софія Хочете ви?.. Піду люб'язнити крізь сліз; Боюся, що витримати вдавання не зможу. Нащо сюди бог Чацького приніс! Іде.
ЯВА 12
Молчалін, Ліза.Молчалін Веселе створіння ти! живе! Ліза Прошу пустити і без мене вас двоє. Молчалін Яке личко твоє! Як я тебе кохаю! Ліза А панночку? Молчалін Її За посадою, тебе… (Хоче її обійняти.)Ліза Від нудьги. Прошу подалі руки! Молчалін Є в мене дрібниці три: Є туалет, хитра робота - Зовні дзеркальце, і дзеркальце всередині, Навколо все проріз, позолота; Подушечка, з бісеру візерунок; І перламутровий прилад - Голковий і ножинки, як мили! Перлинки, розтерті в білила! Помада є для губ, і для інших причин З духами скляночки: резеда і жасмин. - Ліза Ви знаєте, що я не захоплююсь інтересами; Скажіть краще, чому Ви з панночкою скромні, а з горнишної гульвіси? Молчалін Сьогодні хворий я, обв'язки не зніму; Прийди в обід, спонукай зі мною; Я правду всю тобі відкрию. Іде у бічні двері.
ЯВА 13
Софія, Ліза.Софія Була у батюшки, там нема нікого. Сьогодні я хвора, і не піду обідати, Скажи Молчаліну, і поклич його, Щоб він прийшов мене провідати. Іде до себе.
ЯВА 14
Ліза Ну! люди у тутешньому боці! Вона до нього, а він до мене, А я... одна лише я любові до смерті трушу. - А як не полюбити буфетника Петрушу!ДІЯ ІІІ
ЯВА 1
Чацький, потім Софія.Чацький Дочекаюся її і змусю визнання: Хто нарешті їй милий? Мовчалін! Скалозуб! Молчалін раніше був такий дурний!.. Жалюгідне створіння! Хіба порозумнішав?.. А той - задушник, Сузір'я маневрів і мазурки! Доля кохання – грати їй у жмурки, А мені… (Входить Софія.) Ви тут? я дуже радий, Я цього хотів. Софія (про себе) І дуже невпопад. Чацький Звісно, не мене шукали? Софія Я вас не шукала. Чацький Дізнатися чи не можна, Хоч і недоречно, потреби немає: Кого ви любите? Софія Ах! Боже мій! весь світ. Чацький Хто вам більш милий? Є багато, рідні. Чацький Все більше за мене? Софія Інші. Чацький І я чого хочу, коли все вирішено? Мені в петлю лізти, а їй кумедно. Софія Хочете знати істини два слова? Найменша в кому дивність трохи видна, Веселість ваша не скромна, У вас зараз уже гострота готова, А самі ви... Чацький Я сам? Чи не так, смішний? Софія Так! грізний погляд, і різкий тон, І цих у вас особливостей безодня; А над собою гроза куди не марна. Чацький Я дивний, а не дивний хто ж? Той, хто схожий на всіх дурнів; Молчалін, наприклад… Софія Приклади мені не нові; Помітно, що ви жовч на всіх вилити готові; А я, щоби не заважати, звідси ухилюся. Чацький (тримає її) Заждіть. (Убік.) Раз у житті вдаю. (Голосно.) Залишіть ми ці прення, Перед Молчаліним не прав я, винен; Можливо, він не те, що три роки тому: Є на землі такі перетворення Правлінь, кліматів і вдач, і умів; Є люди важливі, вважалися за дурнів: Інший по армії, інший поганим поетом, Інший ... Боюся назвати, але визнані всім світом, Особливо в останні роки, Що стали розумні хоч куди. Нехай у Молчалині розум жвавий, сміливий геній, Але чи є в ньому та пристрасть? то почуття? палкість та? Щоб, крім вас, йому цілий світ Здавався порох і суєта? Щоб серця кожне биття Любов'ю прискорювалося до вас? Щоб думкам були всім, і всім його справам Душою - ви, вам догодження?.. Сам це відчуваю, сказати я не можу, Але що тепер у мені кипить, хвилює, бісить, Не побажав би я й особистому ворогові, А він? .Змовчить і голову повісить. Звичайно, смиренний, всі такі не жваві; Бог знає, в ньому якась таємниця прихована; Бог знає, за нього що вигадали ви, Чим голова його повік не була набита. Можливо, якостей ваших темряву, Любуючись їм, ви надали йому; Не грішний він ні в чому, ви в сто разів грішніші. Ні! ні! нехай розумний, час від часу розумніший, Але чи він він стоїть? ось вам одне питання. Щоб байдужіше мені зазнати втрати, Як людині ви, яка з вами виросла, Як другу вашому, як брату, Мені дайте переконатися в тому; Потім Від божевілля я можу остерігатися; Пущусь далі - простигнути, охолонути, Не думати про кохання, але я вмітиму губитися по світу, забути і розважитися. Софія (про себе) Ось знехотя звела! (Вголос.) Що вдавати? Молчалін давиче міг залишитися без руки, Я жваво в ньому долі прийняла; А ви, трапившись цієї пори, Не подбали розрахувати, Що можна доброю бути до всіх і без розбору; Але, може, істина у ваших здогадах є, І гаряче його беру я під захист; Навіщо ж бути, скажу вам навпростець, Так нестримний на мову? У презирстві до людей так неприхована? Що й смиренному пощади немає!.. чого? Стань кому назвати його: Град шпильок і жартів ваших гримне. Жартувати! і вік жартувати! як вас на це стане! - Чацький Ах! Боже мій! невже я з тих, Яким мета всього життя – сміх? Мені весело, коли смішні зустрічаю, А частіше з ними я сумую. Софія Даремно: це все стосується інших, Молчалін вам набрид би навряд, Коли б зійшлися коротше з ним. Чацький (з жаром) Навіщо ж ви так коротко впізнали? Софія Я не намагалася, бог нас звів. Дивіться, дружбу всіх він у домі придбав: При батюшці три роки служить, Той часто без толку сердить, А він безмовністю його обеззброє, Від доброти душі простить. І, між іншим, Веселостей шукати б міг; Ані: від старих не ступить за поріг; Ми граємося, регочем, Він із ними цілий день засяде, радий не радий, Грає… Чацький Цілий день грає! Мовчить, коли його лають! (Убік). Вона його не поважає. Софія Звичайно, немає в ньому цього розуму, Що геній для інших, а для інших чума, Який швидкий, блискучий і скоро опирає, Яке світло лає наповал, Щоб світло про нього хоч щось сказав; Та чи такий розум сімейство ощасливить? Чацький Сатира та мораль – сенс цього всього? (Убік.) Вона не ставить у гріш його. Софія Чудової властивості Він нарешті: поступливий, скромний, тихий, В особі ні тіні занепокоєння І на душі проступків ніяких, Чужих і вкрив і навскіс не рубає, - Ось я за що його люблю. Чацький (убік) Шалит, вона його не любить. (Вголос.) Докінчити я вам допоможе Молчалина зображення. Але Скалозуб? ось чудо: За армію стоїть горою, І прямизною табору, Обличчям і голосом герой ... Софія Не мого роману. Чацький Не вашого? Хто вас розгадає?
ЯВА 2
Чацький, Софія, Ліза .Ліза (пошепки) Пані, за мною, зараз До вас Олексій Степанич буде. Софія Вибачте, треба йти мені швидше. Чацький Куди? Софія До прихмахера. Чацький Бог із ним. Софія Щипці застудить. Чацький Нехай собі… Софія Не можна чекати на вечір гостей. Чацький Бог із вами, залишаюся знову з моєю загадкою. Однак дайте мені зайти, хоч крадькома, До вас у кімнату на кілька хвилин; Там стіни, повітря – все приємно! Зігріють, оживлять, мені відпочити дадуть спогади про те, що незворотно! Не засиджусь, увійду, всього хвилини дві, Потім, подумайте, член Англійського клубу, Я там дні цілі пожертвую чутки Про розум Молчаліна, про душу Скалозуба. Софія знизує плечима, йде до себе і замикається, за нею і Ліза.
ЯВА 3
Чацький, потім Молчалін.Чацький Ах! Софія! Невже Молчалін обраний їй! А чим не чоловік? Розуму в ньому лише мало; Але щоб мати дітей, Кому розуму не вистачало? Послужливий, скромний, в особі рум'янець є. (Входить Молчалін.)Он він навшпиньки, і не багатий словами; Якою ворожбою вмів до неї в серце влізти! (Звертається до нього.) Нам, Олексію Степановичу, з вами Не вдалося сказати двох слів. Ну, спосіб життя ваш який? Без горя нині? без смутку? Молчалін Як і раніше, с. Чацький А як живали? Молчалін День за день, нині, як учора. Чацький До перу від карток? і до карт від пера? І покладена година припливам і відливам? Молчалін У міру я праць і сил, З тих пір, як рахуюсь по , Три нагородження отримав. Чацький Зманили почесті та знатність? Молчалін Ні, свій талант у всіх… Чацький У вас? Молчалін Два-с: Помірність та акуратність. Чацький Чудові два! і стоять наших усіх. Вам не далися чини, по службі неуспіх? Чацький Чини людьми даються, А люди можуть обдуритись. Молчалін Як дивувалися ми! Чацький Яке ж диво тут? Молчалін Жаліли вас. Чацький Марна праця. Молчалін Тетяна Юріївна розповідала щось, З Петербурга повернувшись, З міністрами про вашу зв'язок, Потім розрив ... Чацький Їй чому турбота? Молчалін Тетяні Юріївні! Чацький Я з нею не знайомий. Молчалін З Тетяною Юріївною!! Чацький З нею століття ми не зустрічалися; Чув, що безглузда. Молчалін Та це, повно, та чи? Тетяна Юрівна!!! Відома, - до того ж Чиновні та посадові - Всі їй друзі та всі рідні; До Тетяни Юріївни хоч раз би з'їздити вам. Чацький На що? Молчалін Так: частенько там Ми заступництво знаходимо, де не мітимо. Чацький Я їжджу до жінок, та тільки не за цим. Молчалін Як ввічлива! добра! мила! проста! Бали дає не можна багатше. Від Різдва і до посту, І влітку свята на дачі. Ну, правда, що б вам у Москві у нас служити? І нагородження брати та весело пожити? Чацький Коли в справах - я від веселощ ховаюся, Коли дуріти - дурюсь; А змішувати два ці ремесла Є темрява майстерів, я не з-поміж них. Молчалін Вибачте, проте тут не бачу злочину; Ось сам Хома Фоміч, знайомий він вам? Чацький Ну що ж? Молчалін За трьох міністрів був начальник відділення, Переведений сюди. Чацький Гарний! Найпустіша людина, з найбезглуздіших. Молчалін Як можна! склад його тут ставлять на зразок, Читали ви? Чацький Я дурниць не читець, А пуще зразкових. Молчалін Ні, мені так довелося з приємністю прочитати, Не вигадувач я ... Чацький І по всьому помітно. Молчалін Не смію мого судження вимовити. Чацький Навіщо так секретно? Молчалін У мої роки не повинно сміти Своє судження мати. Чацький Помилуйте, ми з вами не хлопці, Навіщо ж думки чужі тільки святі? Молчалін Адже треба залежати від інших. Чацький Навіщо ж треба? Молчалін У чинах ми невеликі. Чацький (майже голосно) З такими почуттями! з такою душею Любимо!.. Ошуканка сміялася з мене!
ЯВА 4
Вечір. Всі двері навстіж, окрім спальні до Софії. У перспективі розкривається низка освітлених кімнат. Слуги метушаться; один з них, головний, каже:Гей! Філько, Фомко, ну, ловчею! Столи для карт, крейд, щіток та свічок! (Стукає до Софії у двері.)Скажіть пані швидше, Лизавета: Наталя Дмитрівна, і з чоловіком, і до ганку Ще під'їхала карета. Розходяться, залишається один Чацький.
ЯВА 5
Чацький, Наталія Дмитрівна(Молода жінка).Наталія ДмитрівнаЧи не помиляюся!.. він точно, по обличчю… Ах! Олександре Андрійовичу, чи ви? Чацький З сумнівом дивіться від ніг до голови, Невже мене три роки змінили? Наталія ДмитрівнаЯ вважала вас далеко від Москви. Чи давно? Чацький Нині лише… Наталія ДмитрівнаНадовго? Чацький Як станеться. Однак хто, дивлячись на вас, не здивується? Повніше, подобрішали страх; Молодші ви, свіжіші стали: Вогонь, рум'янець, сміх, гра у всіх рисах. Наталія ДмитрівнаЯ заміжня. Чацький Давно ви сказали б! Наталія ДмитрівнаМій чоловік – чарівний чоловік, ось він зараз увійде. Я вас познайомлю, хочете? Чацький Прошу. Наталія ДмитрівнаІ знаю наперед, Що вам сподобається. Погляньте та судіть! Я вірю, він вам чоловік. Наталія ДмитрівнаО ні, не тому; Сам по собі, до вподоби, за розумом. Платоне Михайловичу мій єдиний, безцінний! Тепер у відставці був військовий; І стверджують усі, хто тільки раніше знав, Що з хоробрістю його, з талантом, Коли б службу продовжував, Звичайно був би він московським комендантом.
ЯВА 6
Чацький, Наталія Дмитрівна, Платон Михайлович.Наталія ДмитрівнаОсь мій Платон Михайлович. Чацький Ба! Друг старий, ми давно знайомі, ось доля! Платон МихайловичЗдорово, Чацький, брате! Чацький Платон люб'язний, славно. Похвальний лист тобі: ведеш себе справно. Платон МихайловичЯк бачиш, брат: Московський житель та одружений. Чацький Забутий шум табірний, товариші та брати? Спокійний і лінивий? Платон МихайловичНі, є-таки заняття: На флейті я тверджу дует... Чацький Що твердив тому п'ять років тому? Ну, постійний смак у чоловіках найдорожче! Платон МихайловичБрате, одружишся, тоді мене згадай! Від нудьги ти свистітимеш одне й те саме. Чацький Від нудьги! як? ти їй платиш данину? Наталія ДмитрівнаПлатон Михайлич мій до занять схильний до різних, Яких немає тепер - до навчань і оглядів, До манежу ... іноді нудьгує вранці. Чацький А хто, любий друже, велить тобі бути пустим? У полк ескадрон дадуть. Ти? Наталія ДмитрівнаПлатон Михайлович мій здоров'ям дуже слабкий. Чацький Здоров'ям слабий! Чи давно? Наталія ДмитрівнаВсе рюматизм та головний біль. Чацький Рух більше. У село, у теплий край. Будь частіше на коні. Село влітку – рай. Наталія ДмитрівнаПлатон Михайлич місто любить, Москву; за що в глушині він свої дні погубить! Чацький Москву та місто… Ти дивак! А пам'ятаєш колишнє? Платон МихайловичТак, брате, тепер не так... Наталія ДмитрівнаОх! мій друже! Тут так свіжо, що сечі немає, Ти розкрився весь і розстебнув жилет. Платон МихайловичТепер, брате, я не той... Наталія ДмитрівнаПослухайся разочок, Мій любий, застебнися швидше. Платон Михайлович(Прохолодно) Зараз. Наталія ДмитрівнаТа відійди подалі від дверей, Наскрізний там вітер дме ззаду! Платон МихайловичТепер, брате, я не той... Наталія ДмитрівнаМій ангел, бога ради Від дверей далі відійди. Платон Михайлович(Очі до неба) Ах! матінко! Чацький Ну, бог тебе суди; Вже точно став не той у короткий час; Чи не минулого року, наприкінці, У полку я тебе знав? лише ранок: ногу в стремена І носишся на борзому жеребці; Осінній вітер дме, хоч спереду, хоч із тилу. Платон Михайлович(З подихом) Ех! братику! славне тоді життя було.
ЯВА 7
Ті ж, Князь Тугоухівський та Княгиня із шістьма дочками.Наталія Дмитрівна (тоненьким голоском)Князь Петро Ілліч, княгиня, боже мій! Княжна Зізі! Мімі! (Гучні лобизання, потім сідають і оглядають одна одну з голови до ніг.) 1-я княжна Який фасон чудовий! 2-я княжна Які складочки! 1-я княжна Обшита бахромою. Наталія ДмитрівнаНі, якби бачили, мій атласний! 3-я княжна Який мені подарував! 4-а князівна Ах! так, ! 5-а князівна Ах! краса! 6-а князівна Ах! як милий! Княгиня Сс! - Хто це в кутку, зійшли ми, вклонився? Наталія ДмитрівнаПриїжджий, Чацький. Княгиня Відставний? Наталія ДмитрівнаТак, мандрував, нещодавно вернувся. Княгиня І хо-ло-стій? Наталія ДмитрівнаТак, не одружений. Княгиня Князь, князь, сюди. - Живіше. Князь (До неї обертає слухову трубку)Охм! Княгиня До нас на вечір, у четвер, проси скоріше Наталії Дмитрівни знайомого: он він! Князь І-хм! (Вирушає, в'ється біля Чацького і покашлює)Княгиня Ось те дітки: Їм бал, а батюшка тягайся на уклін; Танцівники жахливо стали рідкісні!.. Він? Наталія ДмитрівнаНі. Княгиня Бо-гат? Наталія ДмитрівнаО! ні! Княгиня (Гучно, що є сечі)Князь, князю! Назад!
ЯВА 8
Ті ж і Графіні Хрюміни: бабуся та онука.Графиня-онучка Ах! ! Ну, хто так рано приїжджає! Ми перші! (Пропадає у бічну кімнату.)Княгиня Ось нас честить! Ось перша, і нас за нікого рахує! Зла, в дівках ціле століття, бог її пробачить. Графиня-онучка (Повернувшись, направляє на Чацького подвійний лорнет)Мсьє Чацький! Ви в Москві! як були, всі такі? Чацький На що мені змінюватися? Графиня-онучка Повернулися неодружені? Чацький На кому мені одружитися? Графіня-онука У чужих краях на кому? О! наших темрява без далеких довідок Там одружуються, і нас дарують спорідненістю З майстринями модних крамниць. Чацький Нещасні! Чи повинні закиди від Від наслідувань модисткам? За те, що наважилися віддати перевагу Оригінали спискам?
ЯВА 9
Ті ж і багато інших гостей. Між іншим, Загорецький. Чоловіки є, човгають, відходять убік, кочують із кімнати до кімнати та ін. Софія від себе виходить, все до неї назустріч.Графіня-онука Загорецький (Софії) На завтрашній спектакль маєте квиток? Софія Ні. Загорецький Дозвольте вам вручити, даремно хто взявся б Інший вам послужити, зате Куди я не кидався! У контору - все взято, До директора - він мені приятель, - З зорею о шостій годині, і до речі! З вечора вже ніхто дістати не міг; До того, до цього, я всіх збив з ніг; І цей нарешті викрав уже силою У одного, старий він кволий, Мені друг, відомий домосід; Нехай удома просидить у спокої. Софія Дякую вам за квиток, А за старання вдвічі. (Є ще деякі, тим часом Загорецький відходить до чоловіків.)Загорецький Платон Михайлич… Платон МихайловичГеть! Іди ти до жінок, бреши їм, і їх морочити; Я правду про тебе розкажу таку, Що гірше за всяку брехню. Ось, брате, (Чацькому) рекомендую! Як таких людей чемніше звуть? Ніжніше? - людина він світський, Ошалений шахрай, шахрай: Антон Антонович Загорецький. При ньому остерігайся: переносити добре, І в карти не сідай: продасть. Загорецький Оригінал! буркотливий, а без найменшої злості. Чацький І ображатись вам смішно б; Крім чесності, є безліч втіх: Лають тут, а там дякують. Платон МихайловичОх, братику, ні, у нас лають Скрізь, а всюди приймають. Загорецький мішається в натовп.
ЯВА 10
Ті ж і Хльостова.Хлестова Чи легко в шістдесят п'ять років Тягтися мені до тебе, племінниця?.. - Мучення! Година бита їхала з Покровки, сили немає; Ніч - кінець світу! Від нудьги я взяла з собою Арапку-дівку та собачку; Вели їх нагодувати, вже, друже мій; Від вечері зійшли подачку. - Княгиня, привіт! (Села.) Ну, Софіюшка, мій друже, Яка у мене арапка для послуг: Кучерява! горбом лопатки! Сердитий! всі котячі рогатки! Та як чорна! та як страшна! Адже створив Господь таке плем'я! Чорт сущий; у дівочій вона; Чи покликати? Софія Ні, в інший час. Уяви: їх, як звірів, виводять напоказ… Я чула, там… місто є турецьке… А чи знаєш, хто мені припас? Антон Антонович Загорецький. (Загорецький виставляється вперед.)Брехня він, картежник, злодій. (Загорецький зникає.)Я від нього було й двері на замок; Та майстер прислужити: мені та сестрі Парасковії Двох арапченків на ярмарку дістав; Купив, він каже, чай у карти сплутував; А мені подаруночок, дай боже йому здоров'я! Чацький (З реготом Платону Михайловичу)Не поздоровиться від таких похвал, І Загорецький сам не витримав, пропав. Хлестова Хто цей веселун? Зі звання якого? Софія Он цей? Чацький. Хльостова Ну? а що знайшов кумедного? Чому він радий? Який тут сміх? Над старістю сміятися гріх. Я пам'ятаю, ти з ним часто танцювала, Я за вуха його дірала, тільки мало.
ЯВА 11
Ті ж і Фамусов.Фамусов (голосно) Чекаємо князя Петра Ілліча, А князь вже тут! А я забився там, у портретній. Де Скалозуб Сергій Сергійович? а? Ні, здається, що ні. - Він людина помітна - Сергій Сергійович Скалозуб. Хлестова Творець мій! оглушив, дзвінкіше за всякі труби.
ЯВА 12
Ті ж і Скалозуб, потім Молчалін.Фамусов Сергій Сергійович, запізнилися; А ми на вас чекали, чекали, чекали. (Підводить до Хльостової.)Моя невестушка, якій вже давно Про вас сказано. Хлєстова (сидячи) Ви колись були тут… у полку… у тому… у гренадерському? Скалозуб (басом) У його високості, хочете ви сказати, Ново-землянському мушкетерському. Хлестова Не майстриня я полиці розрізняти. Скалозуб А формові є відмінки: У мундирах випушки, погонички, петлички. Фамусов Ходімо, батюшка, там вас насмішу; Курйозний віст у нас. За нами, князю! прошу. (Його і князя відводить із собою.)Хлєстова (Софії) Ух! я точненько позбулася петлі; Адже божевільний твій батько: Дався йому трьох сажень молодець, - Знайомить, не спитаючи, чи приємно нам, чи немає? Молчалін (Подає їй карту)Я вашу партію склав: мосьє Кок, Хома Фоміч і я. Хльостова Дякую, мій друже. (Встає.) Молчалін Ваш шпіц - чарівний шпіц, не більше наперстка; Я гладив усе його: як шовкова вовна! Хльостова Дякую, мій рідний. Іде, за нею Молчалін та багато інших.
ЯВА 13
Чацький, Софія та кілька сторонніх, які у продовженні розходяться.Чацький Ну! Хмару розігнав… Софія Чи можна не продовжувати? Чим вас я налякав? За те, що він пом'якшив розгнівану гостю, Я хотів похвалити. Софія А скінчили б злістю. Сказати вам, що я думав? Ось: Старенькі всі – народ сердитий; Не зле, щоб за них службовець знаменитий Тут був, як громовий відвід. Мовчалін! - Хто інший так мирно все залагодить! Там моську вчасно погладить, Тут у пору картку втре, В ньому Загорецький не помре! Ви давіче його мені обчислювали властивості, Але багато хто забув? - Так? Іде.
ЯВА 14
Софія, потім Р. N.Софія (про себе) Ах! ця людина завжди Причиною мені жахливого розладу! Принизити радий, кольнути; заздрісний, гордий і злий! Г. N. (підходить) Ви в роздумах. Софія Про Чацького. Г. N. Як його знайшли, після повернення? Софія Він не при своєму розумі. Г. N. Чи збожеволів? Софія (помовчавши) Не те щоб зовсім… Р. N. Проте є прикмети? Софія (дивиться на нього уважно)Мені здається. Г. N. Як можна, у ці літа! Софія Як бути! (Убік). Готовий він вірити! А, Чацький, любите ви всіх у блазні рядити, Чи завгодно на собі приміряти? Іде.
ЯВА 15
Р. N., потім Р. D.Г. N. Збожеволів!.. Їй здається, ось на! Недарма? Отже… з чого взяла б вона! Ти чув? Р. D. Що? Р. N. Про Чацького? Р. D. Що таке? Г. N. З глузду з'їхав! Г. D. Порожнє. Г. N. Не я сказав, інші кажуть. Г. D. А ти розславити це радий? Г. N. Піду, поінформуюся; чай, хтось та знає. Іде.
ЯВА 16
Р. D., потім Загорецький.Г. D. Вір балакуну! Почує нісенітницю, і відразу повторює! Чи знаєш ти про Чацького? Загорецький Ну? Г. D. З глузду з'їхав! Загорецький А, знаю, пам'ятаю, чув. Як я не знаю? Приблизний випадок вийшов; Його в шалені ховав дядько шахрай... Схопили в жовтий будинок, і на ланцюг посадили. Г. D. Змилуйся, він зараз тут у кімнаті був, тут. Загорецький Так з ланцюга спустили. Г. D. Ну, любий друже, з тобою не треба газет, Піду-но я, розправлю крила, У всіх попросить; проте цур! секрет.
ЯВА 17
Загорецький, потім Графіня-онукаЗагорецький Який Чацький тут? - Відоме прізвище. З якимсь Чацьким я колись був знайомий. Ви чули про нього? Графиня-внучка Про кого? Загорецький Про Чацького, він зараз тут був у кімнаті. Графиня-онучка Знаю. Я розмовляла з ним. Загорецький Так я вітаю вас: Він божевільний… Графиня-онучка Що? Загорецький Так, він збожеволів! Уявіть, я помітила сама; І хоч парі тримати, зі мною в одне слово.
ЯВА 18
Ті ж і Графиня-бабуся.Графиня-онучка Ah! grand"maman, ось чудеса! ось нове! Ви не чули тутешніх бід? Послухайте. Ось принади! ось мило!.. Графиня-бабуся Мій труг, мені вуха залошив; Скаши покромче... Графиня-онучка Час немає! Іде.
ЯВА 19
Загорецький, Графиня-бабуся.Графиня-бабуся Що? що? чи вже немає тут кулі? Загорецький Ні, Чацький зробив всю цю гармидер. Графиня-бабуся Як, Чацького? Хто звів у в'язницю? Загорецький У горах поранений у чоло, Збожеволів від рани. Графиня-бабуся Що? до в лоб? Пішов він у пусурмани! Загорецький її не зрозумієш. (Виходить). Графиня-бабуся Антон Антонович! Ох! І він пішає, все в страху, похапцем.
ЯВА 20
Графиня-бабуся та Князь Тугоухівський.Графиня-бабуся Князь, князю! ох, цей князь, по палах, сам трохи тишить! Князь, чули? - Князь Ехм? Він нічого не чує! Хоч може, бачили, тут поліцмейстер запал? Князь Ехм? Графіня-бабуся У в'язницю, князю, хто Чацького схопив? Князь І-хм? Графиня-бабуся Тесак йому та ранець, В солтати! Чи жарт! змінив закон! Князь Ухм? Графіня-бабуся Так!.. у пусурманах він! Ох! окаянний вовтер'янець! Що? а? глухий, мій батько; дістаньте свій ріжок. Ох! глухота велика вада.
ЯВА 21
Ті ж і Хльостова, Софія, Молчалін, Платон Михайлович, Наталія Дмитрівна, Графиня-онучка, Княгиня з дочками, Загорецький, Скалозуб, потім Фамусов та багато інших.Хлестова З глузду з'їхав! прошу покірно! Та ненароком! та як швидко! Ти, Софіє, чула? Платон МихайловичХто перший розголосив? Наталія ДмитрівнаАх, друже мій, все! Платон МихайловичНу все так вірити мимоволі, А мені сумнівно. Фамусов (входячи) Про що? про Чацького, чи що? Чого сумнівно? Я перший, я відкрив! Давно дивуюсь я, як ніхто його не зв'яже! Спробуй про владу - і казна-що накаже! Трохи низько вклонися, згнись хто кільцем, Хоч перед монаршим обличчям, Так назве він негідником!.. Хлестова Туди ж із смішних; Сказала щось я – він почав реготати. Молчалін Мені відрадив у Москві служити в Архівах. Графіня-онука Мене модисткою хотів звати! Наталія ДмитрівнаА чоловікові моєму пораду дав жити у селі. Загорецький Божевільний по всьому. Графиня-онучка Я бачила з очей. Фамусов По матері пішов, Анною Олексіївною; Небіжчиця божеволіла вісім разів. Хлєстова На світі чудові бувають пригоди! У його літа з глузду зістрибнув! Чай, пив не по літах. Княгиня О! вірно ... Графиня-онучка Без сумніву. Хлєстова Шампанське склянками тягнув. Наталія ДмитрівнаПляшками-с, і більшими. Загорецький (з жаром) Ні, бочками сороковими. Фамус Ну от! велике лихо, Що вип'є зайве чоловік! Навчання - ось чума, вченість - ось причина, Що нині, пущі, ніж коли, Божевільних розлучилося людей, і діл, і думок. Хлестова І справді збожеволієш від цих, від одних Від пансіонів, шкіл, ліцеїв, як їх, Та від взаємних навчань. Княгиня Ні, в Петербурзі інститут, так, здається, звуть: Там вправляються в розколах і безвір'я, Професори!! - У них навчався наш рідня, І вийшов! хоч зараз у аптеку, у підмайстри. Від жінок бігає і навіть від мене! Чинов не хоче знати! Він хімік, він ботанік, Князь Федір, мій племінник. Скалозуб Я вас порадую: загальна чутка, Що є проект щодо ліцеїв, шкіл, гімназій; Там лише навчатимуть по нашому: раз, два; А книжки збережуть так: для великих оказій. Фамусов Сергій Сергійович, ні! Коли вже зло припинити: Забрати всі книги б, та спалити. Загорецький (з лагідністю) Ні-с, книги книгам різниця. А якби, між нами, був ценсором призначений я, На байки б наліг; ох! байки – смерть моя! Насмішки вічні над левами! над орлами! Хто що не кажи: Хоча тварини, а все-таки царі. Хлестова Батьки мої, вже хто в розумі засмучений, Так все одно, чи від книг, чи від пиття ль; А Чацького мені шкода. По-християнськи так; він жалюгідний, Був гострий чоловік, мав душ сотні три. Фамусів Чотири. Хльостова Три, добродію. Фамусів Чотириста. Хльостова Ні! триста. Фамусов У моєму календарі… Хлєстова Усі брешуть календарі. Фамусів Якраз чотириста, ох! сперечатися голосиста! Хльостова Ні! триста! - вже чужих маєтків мені не знати! Фамусів Чотириста, прошу зрозуміти. Хльостова Ні! триста, триста, триста.
ЯВА 22
Ті ж усе і Чацький.Наталія ДмитрівнаОсь він. Графиня-онучка Шш! Усі Шш! (Відступають від нього в протилежний бік.)Хлєстова Ну як з шалених очей Затіє битися він, зажадає до розбирання! Фамусов О господи! помилуй грішних нас! (Небезпечно.) Шановний! Ти не у своїй тарілці. З дороги потрібний сон. Дай пульс. Ти нездоровий. Чацький Так, сечі немає: мільйон мук Груди від дружніх лещат, Ногам від човгання, вухам від вигуків, А пущі голові від всяких дрібниць. (Підходить до Софії.)Душа тут у мене якимось горем стиснута, І в багатолюдстві я втрачений, сам не свій. Ні! незадоволений я Москвою. Хльостова Москва, бач, винна. Фамусов Далі від нього. (Робить знаки Софії.)Гм, Софіє! - Не дивиться! Софія (Чацькому) Скажіть, що вас так гнівить? Чацький У тій кімнаті незначна зустріч: Французик з Бордо, надсаджуючи груди, Зібрав довкола себе рід віча І казав, як споряджався в дорогу В Росію, до варварів, зі страхом і сльозами; Приїхав - і знайшов, що ласкам немає кінця; Ні звуку російської, ні російської особи Не зустрів: ніби на батьківщині, з друзями; Свою провінцію. Подивишся, увечері Він почувається тут маленьким царком; Такий же толк у дам, такі самі вбрання... Він радий, але ми не раді. Замовк, і тут з усіх боків Тоска, і охання, і стогін. Ох! Франція! Ні в світі краще за край! – Вирішили дві княжни, сестрички, повторюючи Урок, який їм з дитинства натверджений. Куди подітися від князів! Я оддаль відсилав бажання Смиренні, проте вголос, Щоб винищив Господь нечистий цей дух Пустого, рабського, сліпого наслідування; Щоб іскру заронив він у комусь із душею, Хто міг би словом і прикладом Нас утримати, як міцною возжою, Від жалюгідної нудоти на чужій стороні. Нехай мене відіберуть старовіром, Але гірше для мене наша Північ у сто разів З тих пір, як віддала все в обмін на новий лад - І звичаї, і язик, і старовину святу, І величний одяг на іншу За блазнівським зразком: , Розсудку всупереч, всупереч стихіям; Рухи пов'язані, і не краса особі; Смішні, голені, сиві підборіддя! Як сукні, волосся, так і уми короткі!.. Ах! якщо народжені ми все переймати, Хоч у китайців нам трохи зайняти Премудрого у них незнання іноземців. Чи воскреснемо колись від чужовладдя мод? Щоб розумний, бадьорий наш народ Хоча мовою нас не вважав за німців. «Як європейське поставити в паралель З національним – дивно щось! Ну як перекласти мадам та мадмуазель? Вже ж пані!!» - Забурмотів мені хтось ... Уявіть, тут у всіх На мій рахунок піднявся сміх. «Судариня! ха! ха! ха! ха! прекрасно! Пані! ха! ха! ха! ха! жахливо!!» - Я, розсердившись і життя кляня, Готував їм громову відповідь; Але всі залишили мене. - Ось випадок вам зі мною, він не новий; Москва і Петербург - у всій Росії те, Що людина з міста Бордо, Лише рот відкрив, має щастя У всіх князів вселяти участь; І в Петербурзі і в Москві, Хто ворог виписних осіб, химер, слів кучерявих, У чиїй, по нещастю, голові П'ять, шість знайдеться думок здорових І він наважиться їх голосно оголошувати, - Дивись ... (Оглядається, всі у вальсі кружляють з найбільшою старанністю. Старі розбрелися до карткових столів.)
ДІЯ IV
У Фамусова у будинку парадні сіни; великі сходи з другого, до яких примикають багато побічних з антресолей; внизу праворуч (від дійових осіб) вихід на ганок та швейцарська ложа; ліворуч, на одному ж плані, кімната Молчаліна. Ніч. Слабке освітлення. Лакеї інші метушаться, інші сплять в очікуванні своїх панів.ЯВА 1
Графиня-бабуся, Графиня-онучкапопереду їх Лакей.Лакей Графіні Хрюмін карета! Графиня-онучка (Поки її укутують)Ну бал! Ну, Фамусов! умів гостей назвати! Якісь виродки з того світу, І нема з ким говорити, і нема з ким танцювати. Графиня-бабуся Поетем, матінко, мені, прафо, не під силу, Колись я з упала та в могилу. Обидві їдуть.
ЯВА 2
Платон Михайловичі Наталія Дмитрівна. Один Лакей біля них клопочеться, інший біля під'їзду кричить:Карета Горіча! Наталія ДмитрівнаМій ангел, життя моє, Безцінний, душечка, Попош, що так сумно? (Цілує чоловіка в лоб.)Зізнайся, весело у Фамусових було. Платон МихайловичНаташа-матінка, сплю на балах я, До них смертельний неохотник, А не противлюся, твій працівник, Чергую за північ, часом Тобі в завгодність, як не сумно, Пускаюсь по команді в танець. Наталія ДмитрівнаТи вдаєш, і дуже невигадливо; Полювання смертне уславитися за старого. (Іде з лакеєм.) Платон Михайлович(холоднокровно) Бал річ хороша, неволя гірка; І хто женитися нас неволіть! Адже сказано ж іншому на роду... Лакей (з ганку) У кареті пані-с, і гніватися зволить. Платон Михайлович(Зітхнувши) Іду, йду. Виїжджає.
ЯВА 3
Чацький та Лакей його попередуЧацький Кричі, щоби швидше подавали. (Локей йде.) Ну от і день минув, і з ним Всі примари, весь чад і дим Надій, які мені душу наповнювали. Чого я чекав? що думав тут знайти? Де принадність ця зустріч? участь у кому живе? Крик! радість! обійнялися! - Порожнє. У візку так на шляху Неосяжною рівниною, сидячи безпритульно, Все щось видно попереду Світло, синьо, різноманітно; І їдеш годину, і два, день цілий, ось жваво Домчали до відпочинку; ночівля: куди не подивишся, Все та ж гладь, і степ, і порожньо, і мертво ... Прикро, сечі немає, чим більше думати станеш. (Локей повертається.)Готово? Лакей Кучера ніде, бач, не знайдуть. Чацький Пішов, шукай, не ночувати ж тут. Лакей знову йде.
ЯВА 4
Чацький, Репетилів(Вбігає з ганку, при самому вході падає з усіх ніг і поспішно оговтується).Репетилів Тьху! схибив. - Ах, мій творець! Дай протерти очі; звідки? приятель!.. Сердечний друже! Дорогий друже! ! Ось фарси мені як часто були пети, Що пустомеля я, що дурний, що забобон, Що в мене на всі передчуття, прикмети; Зараз... розтлумачити прошу, Наче знав, сюди поспішаю, Хвати, об поріг зачепив ногою, І розтягнувся на весь зріст. Мабуть смійся з мене, Що Репетилів бреше, що Репетилів простий, А в мене до тебе потяг, рід недуги, Любов якась і пристрасть, Готовий я душу прозакласть, Що у світі не знайдеш собі такого друга, Такого вірного, їй-ей ; Нехай позбудуся дружини, дітей, Залишитимуся цілим світлом, Нехай помру на цьому місці, І вразить мене господь… Чацький Та повно дурниця молоть. Репетилів Не любиш ти мене, природна справа: З іншими я і так і сяк, З тобою говорю несміливо; Я жалюгідний, я смішний, я неук, я дурень. Чацький Ось дивне приниження! Репетилів Лай мене, я сам кляну своє народження, Коли подумаю, як час убивав! Скажи, котра година? Чацький Час їхати спати лягати; Коли ти з'явився на бал, Так можеш повернутися. Репетилів Що бал? де, братику, ми всю ніч до білого дня, У пристойності скуті, не вирвемося з ярма, Чи ти читав? є книга… Чацький А ти читав? завдання для мене, Ти репетилів чи? Репетилів Клич мене вандалом: Я це ім'я заслужив. Людьми порожніми дорожив! Сам марив цілий вік обідом чи балом! Про дітей забував! обманював дружину! Грав! програвав! ! Танцівницю тримав! і не одну: Трьох разом! Пив мертву! не спав ночей по дев'ять! Все заперечував: закони! совість! віру! Чацький Послухай! бреши, та знай же міру; Є від чого у розпачі прийти. Репетилів Привітай мене, тепер з людьми я знаю З найрозумнішими!! - всю ніч не нишпорю безперервно. Чацький Ось нині наприклад? Репетилів Що ніч одна, не в рахунок, Зате спитай, де був? Чацький І сам я здогадаюся. Чай у клубі? Репетилів В Англійській. Щоб сповідь почати: З галасливого я засідання. Пожало-ста мовчи, я слово дав мовчати; У нас є суспільство, і таємні збори, Щочетверга. Секретний союз… Чацький Ах, братику! я боюсь. Як? в клубі? Репетилів Саме. Чацький Ось заходи надзвичайні, Щоб прогнати взаше і вас і ваші таємниці. Репетилов Даремно страх тебе бере: Вголос, голосно говоримо, ніхто не розбере. Я сам, як схопляться про , Про Бейрон, ну про матері важливі. Часто слухаю, не розтискаючи губ; Мені не під силу, брате, і відчуваю, що дурний. Ох! Alexandre! у нас тебе бракувало; Послухай, любий, попотеш мене хоч мало; Поїдемо зараз; ми, благо на ходу; З якими я тебе зведу Людьми! !.. вже на мене анітрохи не схожі. Які люди, mon cher! Сік розумної молоді! Чацький Бог із ними, і з тобою. Куди я поскачу? Навіщо? у глуху ніч? Додому, я хочу спати. Репетилів Е! кинь! хто нині спить? Ну повно, без прелюдій, Зважись, а ми!.. у нас… рішучі люди, Гарячих дюжина голів! Кричимо - подумаєш, що сотні голосів!.. Чацький Та з чого ви бентежитесь стільки? Репетилів Шумимо, братику, галасуємо. Чацький Шуміть ви? і тільки? Репетилів Не місце пояснювати тепер і дозвілля; Але державна справа: Воно, ось бачиш, не дозріло, Не можна ж раптом. Що це за люди! mon cher! Без далеких історій Скажу тобі: по-перше, князю Григорію!! Дивак єдиний! нас зі сміху морить! Вік із англійцями, вся англійська складка, І так само він крізь зуби говорить, І так само коротко обстрижений для порядку. Ти не знайомий? о! познайомся з ним. Інший - Воркулов Євдоким; Ти не чув, як він співає? о! диво! Послухай, любий, особливо Є в нього кохане одне: . Ще у нас два брати: Левон і Борінька, чудові хлопці! Про них не знаєш що сказати; Але якщо генія накажете назвати: Удуш'єв Іполит Маркеліч! Ти твори його Чи читав щось? хоч дрібниця? Прочитай, братику, та він не пише нічого; От таких людей би січ-то, І примовляти: писати, писати, писати; У журналах можеш ти, проте, знайти Його уривок, погляд і щось. Про що ти щось думаєш? - про все; Все знає, ми його на чорний день пасемо. Але голова у нас, якої в Росії нема, Не треба називати, дізнаєшся по портрету: Нічний розбійник, дуеліст, У Камчатку засланий був, повернувся алеутом, І міцно на руку нечистий; Та розумна людина не може бути не шахраєм. Коли ж про чесність високою говорить, Якимось демоном вселяємо: Очі в крові, обличчя горить, Сам плаче, і ми всі плачемо. Ось люди, чи є подібні до них? Навряд ... Ну, між ними я, звичайно, навряд, Трохи відстав, лінивий, подумати жах! Але ж я, коли, наполегливо натужусь, Засяду, години не сиджу, І якось ненароком, раптом каламбур пику, Інші в мене думку цю ж підчеплять, І вшестером, дивись, водевільчик сліплять, Інші шестеро на музику кладуть, Інші ляскають, коли його дають. Брат, смійся, а що любо - любо: Здібностями бог мене не нагородив, Дав серце добре, ось чим я людям милий, Совру - пробачать ... Лакей (біля під'їзду) Карета Скалозуба. Репетилів Чия?
ЯВА 5
Ті ж і Скалозуб (спускається зі сходів).Репетилів (До нього назустріч)Ох! Скалозуб, душа моя, Стривай, куди ж? зроби дружбу. (Душить його в обіймах.)Чацький Куди подітися мені від них! (Входить до швейцарської).Репетилів (Скалозубу) Чутка про тебе давно затихла; Сказали, що ти до полку вирушив на службу. Знайомі ви? (Шукає Чацького очима.)Впертий! поскакав! Немає потреби, я тебе ненароком відшукав, І просимо зі мною, зараз без відмовок: У князь-Григорія тепер народу темрява, Побачиш людина нас сорок, Фу! скільки, братику, там розуму! Всю ніч тлумачать, не набриднуть, По-перше, напоять шампанським на забій, А по-друге, таким речам навчать, Яких, звичайно, нам не вигадати з тобою. Скалозуб Позбав. Вченістю мене не обморочиш, Скликай інших, а якщо хочеш, Я князь-Григорію і вам Фельдфебеля у Волтери дам, Він в три шеренги вас збудує, А пікніть, так миттю заспокоїть. Репетилів Все служба на уме! mon cher, дивись сюди: І я в чини б ліз, та невдачі зустрів, Як, можливо, ніхто й ніколи; По статській я служив, тоді Барон фон-Клоц у міністри мітив, А я До нього в зяті. Ішов прямо без дальньої думи, З його дружиною і з ним пускався в , Йому і їй які суми Спустив, що боже борони! Він на Фонтанці жив, я біля хати збудував, З колонами! величезний! скільки коштував! Одружився нарешті з дочкою його, Приданого взяв - шиш, по службі - нічого. Тесть німець, а що користі? - Боявся, бачиш, він докоряю За слабкість ніби до рідні! Боявся, порох його візьми, та чи легше мені? Секретарі його всі хами, всі продажні, Люди, що пише тварюка, Всі вийшли в знати, все нині важливі, Дивись в . Тьху! служба і чини, хрести - душі поневіряння; Лахмотьєв Олексій чудово каже, Що радикальні потрібні тут ліки, Шлунок довше не варить. Зупиняється, побачивши, що Загорецький заступив місце Скалозуба, котрий поки виїхав.
ЯВА 6
Репетилів, Загорецький.Загорецький Дозвольте продовжувати, вам щиро зізнаюся, Такий сам я, як ви, жахливий ліберал! І від того, що прямий і сміливо пояснюю, Куди як багато втратив! .. Репетилів (з досадою) Все нарізно, не кажучи ні слова; Трохи на увазі один, дивися вже немає друга. Був Чацький, раптом зник, потім і Скалозуб. Загорецький Як ви думаєте про Чацького? Репетилів Він не дурний, Зараз зіткнулися ми, тут всякі, І слушна розмова зайшла про водевіль. Так! водевіль є річ, а все інше гіль. Ми з ним… у нас… одні й ті самі смаки. Загорецький А ви помітили, що він в умі серйозно пошкоджений? Репетилів Яка нісенітниця! Загорецький Про нього всієї цієї віри. Репетилів Брехня. Загорецький Запитайте всіх. Репетилів Хімери. Загорецький А до речі, ось князь Петро Ілліч, Княгиня та з княжнами. Репетилів Дич.
ЯВА 7
Репетилів, Загорецький, Князьі Княгиня із шістьма доньками; Трохи згодом Хлєстова спускається з парадних сходів, Молчалін веде її під руку. Лакеї в суєтах.Загорецький Княжни, будь ласка, скажіть вашу думку, Божевільний Чацький чи ні? 1-я княжна Яке ж у цьому є сумнів? 2-я княжна Про це знає ціле світло. 3-я княжна Дрянські, Хворові, Варлянські, Скачкові. 4-а князівна Ах! вести старі, кому вони нові? 5-я княжна Хто сумнівається? Загорецький Та ось не вірить… 6-та княжна (Репетилову) Ви! Всі разом Мсьє Репетилів! Ви! Мсьє Репетилів! що ви! Та як ви! Чи можна проти всіх! Та чому ви? сором і сміх. Репетилів (затикає собі вуха)Вибачте, я не знав, що це надто голосно. Княгиня Ще не голосно б, з ним говорити небезпечно, Давно замкнути пора. Послухати, так його мізинець Розумніший за всіх, і навіть князь-Петра! Я думаю, він просто, Ваш Чацький!.. Їдемо. Князь, ти б везти міг Катиш чи Зізі, ми сядемо в шестимісній. Хльостова (зі сходів) Княгиня, картковий боржок. Княгиня За мною, матінко. Усі (один одному) Прощайте. Княже прізвище їде і Загорецький теж.
ЯВА 8
Репетилів, Хльостова, Молчалін.Репетилів Цар небесний! Амфіса Нілівна! Ох! Чацький! бідний! ось! Що наш високий розум! і тисяча турбот! Скажіть, з чого на світі ми клопочемося! Так Бог йому судив; а втім полікують, вилікують, може; А ти, мій батюшка, невиліковний, хоч кинь. Дозволив вчасно з'явитися! - Молчалін, он комірець твій, Не потрібні проводи; мабуть, господь з тобою. (Молчалін іде до себе в кімнату.)Прощайте, батюшка; час перебитися. Виїжджає.
ЯВА 9
Репетилів зі своїм лакеєм.Репетилів Куди тепер направити шлях? А справа вже йде до світанку. Мабуть, сади мене в карету, Вези кудись. Виїжджає.
ЯВА 10
Остання лампа гасне.Чацький (Виходить зі швейцарської)Що це? чи чув моїми вухами! Не сміх, а явно злість. Якими чудесами? Через яке чаклунство Безглуздість про мене все в голос повторюють! І для інших як ніби торжество, Інші ніби співчувають… О! якби хто в людей проник: Що гірше в них? душа чи мова? Чий це твір! Повірили дурні, іншим передають, Старі вмить тривогу б'ють - І ось громадська думка! І ось та батьківщина ... Ні, в нинішній приїзд, Я бачу, що вона мені скоро набридне. А Софія чи знає? - Звичайно, розповіли, Вона не те, щоб мені саме на шкоду Потішилася, і правда чи ні Їй все одно, чи інший, чи я, Ніким по совісті вона не цінує. Але ця непритомність? непритомність звідки? - Нерв розпещеність, чудасність, - Збудить трохи їх, і трохи втихомирить, - Я ознакою спочив живих пристрастей. - Ні крихти: Вона звичайно б втратила так само сил, Коли б хтось ступив На хвіст собачки або кішки. Софія (Над сходами на другому поверсі, зі свічкою)Молчаліне, ви? (Поспішно знову припирає двері.)Чацький Вона! вона сама! Ох! голова горить, вся кров моя хвилювання! З'явилася! немає її! невже у баченні? Чи не справді я збожеволів? До надзвичайності я точно приготовлений; Але не бачення тут, побачення годину обумовлено. Навіщо обманювати себе мені самого? Звала Молчаліна, ось його кімната. Лакей його (з ганку) Каре… Чацький Сс! (Виштовхує його геть.)Буду тут, і не стуляю оку, Хоч до ранку. Вже коли горе пити, Так краще одразу, Чим зволікати, а біди повільним не побути. Двері відчиняються. Ховається за колону.
ЯВА 11
Чацький захований, Ліза зі свічкою.Ліза Ах! сечі немає! боюся: У порожні сіни! в ніч! боїшся домових, Боїшся і людей живих. Мучителька-панночка, бог із нею. І Чацький, як більмо в оці; Бач, здався їй десь тут, унизу. (Оглядається.) Так! як же! по сінях бродити йому полювання! Він, чай, давно вже за ворота, Любов на завтра поберіг, Додому – і спати заліг. Однак велено серцевому штовхнутися. (Стукається до Молчаліна.)Послухайте. Дозвольте прокинутися. Вас кличе панночка, вас панна кличе. Та скоріше, щоб не застали.
ЯВА 12
Чацький за колоною, Ліза, Молчалін (потягується та позіхає). Софія (крадеться зверху).Ліза Ви, пане, камінь, пане, лід. Молчалін Ах! Лизанька, чи ти від себе? Ліза Від панянки-с. Молчалін Хто б відгадав, Що в цих щічках, у цих жилках Любові ще рум'янець не грав! Полювання бути тобі тільки на посилках? Ліза А вам, шукачам наречених, Не ніжитись і не позіхати б; Пригож і милий, хто не доїсть І не доспить до весілля. Молчалін Яке весілля? з ким? ЛізаА з панночкою? МолчалінМабуть, Надії багато попереду, Без весілля час тягнемо. ЛізаЩо ви, пане! та ми кого ж Собі в чоловіка іншого іншим? МолчалінНе знаю. А мене так розбирає тремтіння, І при одній я думки трушу, Що Павло Опанасович раз Колись зловить нас, Розжене, прокляне!.. Та що? чи відкрити душу? Я в Софії Павлівні не бачу нічого завидного. Дай бог їй вік прожити багато, Любила Чацького колись, Мене розлюбить, як його. Мій янгол, хотів би наполовину До неї те ж відчувати, що відчуваю до тебе; Та ні, як не тверджу собі, Готуюсь ніжним бути, а бачу - і простирадло. Софія (в бік)Які ницості! Чацький (за колоною)Негідник! ЛізаІ вам не соромно? МолчалінМені заповів батько: По-перше, догоджати всім людям без вилучення - Господарю, де доведеться жити, Начальнику, з ким я служитиму, Слузі його, який чистить сукні, Швейцару, двірнику, щоб уникнути зла, Собаці двірника, щоб ласкава була. ЛізаСказати, пане, у вас величезна опіка! МолчалінІ ось коханця я набуваю Угодність дочки такої людини… ЛізаЯкий годує та напує, А іноді й чином подарує? Ходімо ж, досить тлумачили. МолчалінХодімо любов ділити плачевної нашої кралі. Дай обійму тебе від серця повноти. (Ліза не дається.)Для чого вона не ти! (Хоче йти, Софія не пускає.) Софія (майже пошепки, вся сцена напівголосно)Не йдіть далі, наслухалася я багато, Жахлива людина! себе я, стін соромлюся. МолчалінЯк! Софія Павлівна… СофіяНі слова, ради бога, Мовчіть, я на все наважусь. Молчалін (кидається на коліна, Софія відштовхує його)Ах, згадайте, не гнівайтесь, погляньте! СофіяНе пам'ятаю нічого, не докучайте мені. Спогади! як гострий ніж віне. Молчалін (Повзає біля ніг її)Помилуйте… СофіяНе підрахуйте, встаньте, Відповіді не хочу, я знаю вашу відповідь, Солжете… МолчалінЗробіть мені милість... СофіяНі. Ні. Ні. МолчалінЖартував, і не сказав я нічого, крім... СофіяВідчепіться, кажу, зараз, Я криком розбуду всіх у домі, І погублю себе і вас. (Молчалін підводиться.)Я з того часу вас ніби не знала. Докорів, скарг, сліз моїх Не смійте чекати, не варті ви їх; Але щоб у домі тут зоря вас не застала, Щоб ніколи про вас більше не чула. МолчалінЯк ви накажете. СофіяІнакше розповім Усю правду батюшці з досади. Ви знаєте, що я собою не дорожу. Ідіть. - Стійте, будьте раді, Що при побаченнях зі мною в нічній тиші Трималися більше ви боязкості в звичаї, Чим навіть вдень, і при людях, і насправді, У вас менше зухвалості, ніж кривизни душі. Сама задоволена тим, що вночі все дізналася, Немає докоряючих свідків в очах, Як давиче, коли я зомліла, Тут Чацький був ... Чацький (кидається між ними)Він тут, притворниця! Лізаі СофіяОх! Ох! .. Ліза свічку упускає з переляку; Молчалін ховається до себе в кімнату.
ЯВА 13
Ті жкрім Молчаліна.ЧацькийШвидше в непритомність, тепер воно в порядку, Важливіша причина є тому, Ось нарешті рішення загадці! Ось я пожертвований кому! Не знаю, як у собі я сказ стримав! Дивився і бачив, і не вірив! А милий, для кого забутий І колишній друг, і жіночий страх і сором, - За двері ховається, боїться відповідати. Ох! як гру долі осягнути? Людей із душею гонителька, бич! - Мовчалини блаженствують на світі! Софія (вся у сльозах)Не продовжуйте, я звинувачую себе навколо. Але хто б думати міг, щоб він був такий підступний! ЛізаСтук! шум! ах! Боже мій! сюди біжить увесь дім. Ваш батюшка, ось буде вдячний.
ЯВА 14
Чацький, Софія, Ліза, Фамусов, натовп слугзі свічками.ФамусовСюди! за мною! скоріше! Свічок більше, ліхтарів! Де будинкові? Ба! знайомі всі особи! Дочко, Софіє Павлівно! страмниця! Безсоромниця! де! з ким! Ні дати ні взяти, вона, Як її матір, покійниця дружина. Бувало, я з найдорожчою половиною Трохи нарізно - де-небудь з чоловіком! Побийся бога, як? чим він тебе спокусив? Сама його божевільним називала! Ні! дурість на мене та сліпота напала! Все це змова, і в змові був Він сам і всі гості. За що я так покараний! Чацький (Софії)То цим вигадкою я вам ще завдячую? ФамусовБрате, не фінті, не дамся я в обман, Хоч подеретесь - не повірю. Ти, Філько, ти прямий чурбан, У швейцари зробив ледачу тетерю, Не знає ні про що, не чує нічого. Де був? куди вийшов? Сіней не замкнув для чого? І як не додивився? і як ти не почув? : За грош продати мене готові Ти, швидкоока, все від твоїх проказ; Ось він, Кузнецький міст, вбрання та обнови; Там навчилася ти коханців зводити, Чекай же, я тебе виправлю: Дозволь-но в хату, марш за птахами ходити. Та й тебе, мій друже, я, дочко, не залишу, Ще два дні терпіння візьми: Не бути тобі в Москві, не жити тобі з людьми. Далі від цих хватів, В село, до тітки, в глухість, в Саратов, Там горе горюватиме, За п'яльцями сидіти, за позіхати. А вас, добродію, прошу я до ладу Туди не шанувати ні прямо, ні путівцем; І ваша така остання риса, Що, чай, до всякого двері буде замкнена: Я постараюся, я, на сполох я приударю, По місту всьому нароблю клопоту, І оголошу на весь народ: В Сенат подам, міністрам, государю. Чацький (Після деякого мовчання)Не зрозумію… винен, І слухаю, не розумію, Начебто все ще мені пояснити хочуть, Розгублений думками… чогось чекаю. (З жаром.)Сліпий! я в кому шукав нагороду всіх праць! Поспішав!.. летів! тремтів! ось щастя, думав, близько. Перед ким я давиче так пристрасно і так низько Був марнотратник ніжних слів! А ви! о Боже мій! кого собі обрали? Коли подумаю, кому ви віддали перевагу! Навіщо мене надією заманили? Навіщо мені прямо не сказали, Що все минуле ви звернули на сміх?! Що пам'ять навіть вам охолонула Тих почуттів, в обох нас рухів серця тих, Які в мені ні далечінь не охолодила, Ні розваги, ні зміна місць. Дихав, і ними жив, був безперервно зайнятий! Сказали б, що вам раптовий мій приїзд, Мій вигляд, мої слова, вчинки - все гидко, - Я з вами відразу б зносини припинив, І перед тим, як назавжди розлучитися Не став би дуже добиратися, Хто ця вам люба людина? (Насмішливо.)Ви помиритеся з ним за роздумом зрілом. Себе трощити, і для чого! Подумайте, завжди ви можете його берегти, і сповивати, і посилати за справою. Чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, із дружининих – Високий ідеал московських усіх чоловіків. - Досить!.. з вами я пишаюся моїм розривом. А ви, пане батько, ви, пристрасні до чинів: Бажаю вам спати в щасливому невіданні, Я сватанням моїм не загрожую вам. Інший знайдеться доброчесний, Низькопоклонник і ділок, Достоїнствами, нарешті, Він майбутньому тестю рівний. Так! протверезився я сповна, Мрія з очей геть - і спала пелена; Тепер не погано було б на доньку і на батька, І на коханця-дурня, І на весь світ вилити всю жовч і всю досаду. З ким був! Куди мене закинула доля! Усі женуть! всі клянуть! Мучителів натовп, У коханні зрадників, у ворожнечі невтомних, Оповідачів невгамовних, Нескладних розумників, лукавих простяків, Старих зловісних, старих, Старих над вигадками, нісенітницею, - Божевільним ви мене прославили всім хором. Ви маєте рацію: з вогню той вийде неушкоджений, Хто з вами день пробути встигне, Подихає повітрям одним, І в ньому розум уціліє. Он із Москви! сюди я більше не їздок. Біжу, не озирнуся, піду шукати світом, Де ображеному є почутті куточок!.. Карету мені, карету! Виїжджає.
ЯВА 15
Окрім Чацького. ФамусовНу що? не бачиш ти, що він збожеволів? Скажи серйозно: Божевільний! що він тут за нісенітницю молов! Низькопоклонник! тесть! і про Москву так грізно! А ти мене зважилася вморити? Моя доля ще не плачевна? Ох! Боже мій! що говоритиме Княгиня Марія Олексіївна!ЯВА 1 Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері до спальні Софії, звідки чути фортопіяно з флейтою, які потім замовкають. Лизанька серед кімнати спить, звісившись із крісел. (Ранок, трохи день брежжиться) Лизанька (раптом прокидається, встає з крісел, озирається) Світає!.. Ах! коли ніч минула! Вчора просилася спати – відмова, «Чекаємо на друга». - Потрібне око та око, Не спи, поки не скотишся з стільця. Тепер ось щойно подрімала, Вже день!.. сказати їм... (Стукає до Софії.) Господа, Гей! Софія Павлівна, біда. Зайшла ваша бесіда за ніч; Ви глухі? – Олексію Степановичу! Пані!..– І страх їх не бере! (Відходить від дверей.) Ну, гість не запрошений, Може, батюшка увійде! Прошу служити у пані закоханої! (Знову до дверей) Так розходьтеся. Ранок. - Що з? (Голос Софії) О котрій годині? Лизанька Все в хаті підвелося. Софія (зі своєї кімнати) О котрій годині? Лизанька Сьомий, восьмий, дев'ятий. Софія (звідти) Неправда. Лизанька (проти від дверей) Ах! амур * проклятий! І чують, не хочуть зрозуміти, Ну що б віконниці їм відібрати? Переведу годинник, хоч знаю: буде гонка, Примушу їх грати. (Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б'є і грає.) ЯВА 2 Ліза і Фамусов. Ліза Ах! пан! Фамусов Барін, так. (Зупиняє годинну музику) Адже така пустунка ти, дівчисько. Не міг придумати, що це за біда! То флейта чується, то ніби фортепіано; Для Софії надто було б рано? Ліза Ні, добродію, я... лише ненароком... Фамусов Ось то-то ненароком, за вами помічай; Так, мабуть, з наміром. (Тисниться до неї і заграє) Ой! зілля, * пустунка. Ліза Ви баловник, чи до лиця вам ці особи! Фамусов Скромна, а нічого крім Проказ і вітру на думці. Ліза Пустіть, вітряки самі, Схаменіться, ви старі ... Фамусов Майже. Ліза Ну хто прийде, куди ми з вами? Кому сюди прийти? Адже Софія спить? Ліза Зараз відпочивала. Фамус зараз! А ніч? Ліза Ніч цілу читала. Фамусов Бач, забаганки які завелися! Ліза Все по-французьки, вголос, читає замкнувшись. Фамусов Скажи-ка, що очі їй псувати не годиться, І в читанні прок-от не великий: Їй сну немає від французьких книг, А мені від росіян боляче спиться. Ліза Що встане, доповім, Дозвольте ж йти, розбудіть, боюся. Чому будити? Сама годинник заводиш, На весь квартал симфонію гриміш. Ліза (як можна голосніше) Та повноті-с! Фамусов (затискає їй рота) Помилуй, як кричиш. З глузду ти божеволієш? Ліза Боюся, щоб не вийшло з того. .. Фамусів Чого? Ліза Пора, добродію, вам знати, ви не дитина; У дівчат сон ранковий так тонкий; Ледве дверима рипнеш, трохи шепнеш: Всі чують... Фамусов Все ти брешеш. Голос Софії Гей, Лізо! Фамусов (квапливо) Тс! (Крадеться геть із кімнати навшпиньки.) Ліза (одна) Пішов... Ах! від панів подалей; У них біди собі на будь-яку годину готуй, Минуй нас пуще всіх печалей І панський гнів, і панське кохання. ЯВА 3 Ліза, Софія зі свічкою, за нею Молчалін. Софія Що, Ліза, на тебе напало? Шуміш ... Ліза Звичайно, вам розлучитися важко? До світла замкнувшись, і здається мало? Софія Ах, справді розвиднілося! (Госить свічку.) І світло і сум. Як швидкі ночі! Ліза Тужіть, знай, з боку немає сечі, Сюди ваш батюшка зайшов, я обмерла; Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала; Ну, що ж стали ви? уклін, пане, відважте. Ідіть, серце не на місці; Дивіться на годинник, погляньте у вікно: Валить народ вулицями давно; А в хаті стукіт, ходьба, мітуть та прибирають. Софія Щасливі годинника не спостерігають. Ліза Не спостерігайте, ваша влада; А що у відповідь за вас, звісно, мені потрапити. Софія (Молчаліну) Ідіть; цілий день ще зазнаємо нудьги. Ліза Бог з вами-с; геть візьміть руку. (Розводить їх, Молчалін у дверях стикається з Фамусовим.) ЯВА 4 Софія, Ліза, Молчалін, Фамусов. Що за оказія! * Молчалін, ти, брате? Молчалін Я-с. Фамусов Навіщо ж тут? і в цей час? І Софіє!.. Здрастуйте, Софіє, що ти Так рано піднялася! а? для якого піклування? І як вас Бог не в пору разом звів? Софія Він щойно увійшов. Молчалін Зараз із прогулянки. Фамусов Друг. Чи не можна для прогулянок далі вибрати закуток? А ти, пані, трохи з ліжка стриб, З чоловіком! з молодим! – Заняття для дівчини! Цілу ніч читає небилиці, І ось плоди від цих книг! А всі Кузнецький міст, * і вічні французи, Звідти моди до нас, і автори, і музи: Губники кишень та сердець! Коли визволить нас творець Від капелюшків їх! чепців! та шпильок! та шпильок! І книжкових і бісквітних крамниць!.. Софія Дозвольте, батюшку, паморочиться в голові; Я з переляку * дух ледве перекладаю; Дозволили вбігти ви так швидко, Змішалася я ... Фамусов Дякую покірно, Я скоро до них вбіг! Я завадив! я злякав! Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, цілий день Немає відпочинку, кидаюся як немов пригорілий. По посаді, по службі клопоту, Той пристає, другий, всім справа до мене! Але чи чекав на нових клопотів? щоб був обдурений... Ким, батюшка? Фамусов Ось дорікати мені стануть, Що без толку завжди журю. Не плач, я діло кажу: Чи про твоє не дбали Про виховання! з колиски! Мати померла: умів я прийняти У мадам Розьє другу матір. Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив: Розумна була, характер тихий, рідкісних правил. Одне не на честь служить їй: За зайвих на рік п'ятсот рублів Зманити себе іншими допустила. Та не в мадам сила. Чи не потрібно іншого зразка, Коли в очах приклад батька. Дивись ти на мене: не хвалюся складанням; Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини, Вільний, вдів, собі я пан... Монаським відомий поведінкою!.. Ліза Насмілюсь я, пане... Фамусов Мовчати! Жахливий вік! Не знаєш, що розпочати! Усі примудрилися не по літах. А ще дочки, та самі добряки. Далися нам ці мови! Беремо ж волоцюг, * і в дім і по квитках, * Щоб наших дочок всьому навчати, всьому - І танцям! і пенню! та ніжностям! і зітханням! Ніби за дружину їх готуємо скоморохам. * Ти, відвідувач, що? ти тут, добродію, до чого? Безродного пригрів і ввів у мою родину, Дав чин асесора* і взяв у секретарі; До Москви переведено через моє сприяння; І якби не я, коптів би ти в Твері. Софія Я гніву вашого не розтлумачу. Він у будинку тут живе, велика напасть! Ішов у кімнату, потрапив до іншої. Фамусов Потрапив чи хотів потрапити? Та разом ви навіщо? Не можна випадково. Софія Ось у чому, однак, випадок весь: Як ви з Лізою були тут, Перелякав мене ваш голос надзвичайно, І кинулася сюди я з усіх ніг... Фамусов Мабуть, на мене всю метушку складе. Не в пору мій голос наробив їм тривог! Софія По смутному сні дрібниця тривожить; Сказати вам сон: зрозумієте тоді. Що за історія? Софія Вам розповісти? Фамус Ну так. (Сідає.) Софія Дозвольте... бачите ль... спочатку Цвітястий луг; і я шукала Траву Якусь, не згадаю наяву. Раптом милий чоловік, один з тих, кого ми побачимо - ніби вік знайомі, з'явився тут зі мною; і вкрадливий, і розумний, Але боязкий... Знаєте, хто в злиднях народжений... Фамусов Ах! матінко, не довершай удару! Хто бідний, той тобі не пара. Софія Потім пропало все: луки та небеса. – Ми у темній кімнаті. Для довершення чуда Розкрилася підлога - і ви звідти, Бліді, як смерть, і дибки волосся! Тут з громом відчинили двері Якісь не люди і не звірі, Нас нарізно - і мучили сидів зі мною. Він ніби мені дорожче за всі скарби, Хочу до нього - ви тягнете з собою: Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ! Він услід кричить!.. – Прокинулася. – Хтось каже, – Ваш голос був; що, гадаю, так рано? Біжу сюди – і вас обох знаходжу. Фамусов Так, дурний сон, як дивлюся. Тут все є, коли немає обману: І чорти і кохання, і страхи, і квіти. Ну, добродію мій, а ти? Молчалін Я чув ваш голос. Фамусів Кумедно. Дався їм мій голос, і як собі справно Всім чується, і всіх кличе до зорі! На мій голос поспішав, за чим же? - Кажи. Молчалін З паперами-с. Фамусов Так! їх бракувало. Помилуйте, що це раптом припала старанність до письмових справ! (Встає.) Ну, Сонюшка, тобі спокій я дам: Бувають дивні сни, а наяву дивніше; Шукала ти собі трави, На друга набрела швидше; Повикинь дурницю з голови; Де чудеса, там мало складу. - Піди, ляж, засни знову. (Молчаліну) Ідемо папери розбирати. Молчалін Я тільки ніс їх для доповіді, Що в хід не можна пустити без довідок, без інших, Протиріччя є, і багато не слушно. Фамусов Боюсь, пане, я одного смертельно, Щоб безліч не накопичувалося їх; Дай волю вам, воно б і засіло; А в мене, що діло, що не діло, Звичай мій такий: Підписано, так з плечей геть. (Виходить з Молчаліним, у дверях пропускає його вперед.) ЯВА 5 Софія, Ліза. Ліза Ну от у свята! ну ось вам і потіха! Але ні, тепер уже не до сміху; В очах темно, і завмерла душа; Гріх не біда, чутка не гарна. Софія Що мені чутка? Хто хоче, так і судить, Та батюшка замислитися змусить: Брюзгливий, невгамовний, швидкий, Такий завжди, а з цього часу ... Ти можеш посудити ... Ліза Сужу-с не по розповідях; Заборона він вас, добро ще зі мною; А то, помилуй Бог, як разом Мене, Молчаліно і всіх з двору геть. Софія Подумаєш, як щастя норовить! Буває гірше, з рук зійде; Коли ж сумне ніщо на розум не йтиме, Забулися музикою, і час йшов так плавно; Доля нас ніби берегла; Ні занепокоєння, ні сумніву... А горе чекає через кут. Ліза Ось то-то-с, мого ви дурного судження Не жалкуєте ніколи: Ан ось біда. Нащо вам найкращого пророка? Твердила я: у коханні не буде в цій користі Ні на віки віків. Як усі московські, ваш батюшка такий: Бажав би зятя він із зірками, та з чинами, А при зірках не всі багаті, між нами; Ну, ясна річ до того б І гроші, щоб пожити, щоб міг давати він бали; Ось, наприклад, полковник Скалозуб: І золотий мішок, і мітить у генерали. Софія Куди як милий! і весело мені страх Вислуховувати про фрунт * і ряди; Він слова розумного не вимовив зроду, - Мені все одно, що за нього, що у воду. Ліза Да-с, так би мовити, а боляче не хитрий; Але будь військовий, будь він статський, * Хто такий чутливий, і веселий, і гострий, Як Олександр Андрійович Чацький! Не для того, щоб вас збентежити; Давно минуло, не вернути, А пам'ятається... Софія Що пам'ятається? Він славно Пересміяти вміє всіх; Болтає, жартує, мені смішно; Ділити з кожним можна сміх. Ліза І тільки? начебто? - Сльозами обливався, Я пам'ятаю, бідний він, як з вами розлучався. - Що, пане, плачете? живіть-но сміючись... А він у відповідь: «Недарма, Лізо, плачу: Кому відомо, що знайду я вернувшись? І скільки, може, втрачу!» Бідолаха ніби знав, що років за три... Софія Послухай, вільності ти зайвої не бери. Я дуже вітряно, можливо, вчинила, І знаю, і звинувачуюсь; але де змінила? Кому? щоб докоряти невірністю могли. Так, з Чацьким, правда, ми виховані, росли: Звичка разом бути день кожен нерозлучно Зв'язала дитячою нас дружбою; але потім Він з'їхав, аж у нас йому здавалося нудно, І рідко відвідував наш дім; Потім знову прикинувся закоханим, вимогливим і засмученим!!. Остер, розумний, промовистий, У друзях особливо щасливий, Ось про себе задумав він високо ... Полювання мандрувати напало на нього, Ах! якщо любить хто кого, Навіщо розуму шукати та їздити так далеко? Ліза Де гасає? у яких краях? Лікувався, кажуть, на кислих він водах, * Не від хвороби, чай, від нудьги, – повільніше. Софія І, мабуть, щасливий там, де люди смішніші. Кого люблю я, не такий: Молчалін, за інших себе забути готовий, Ворог зухвалості, завжди сором'язливо, несміливо Ніч цілу з ким можна так провести! Сидимо, а на дворі давно вже побіліло, Як гадаєш? чим зайняті? Ліза Бог звістка, Пані, чи моя ця справа? Софія Візьме він руку, до серця тисне, З глибини душі зітхне, Ні слова вільного, і так вся ніч проходить, Рука з рукою, і очей з мене не зводить. - Смієшся! чи можна! чим привід подала Тобі я до сміху такого! Ліза Мені-с?.. ваша тітонька на думку тепер спала, Як молодий француз втік у неї з дому. Голубко! хотіла сховати Свою досаду, не зуміла: Забула волосся чорнити І через три дні посивіла. (Продовжує реготати). Софія (з жалем) Ось так про мене потім заговорять. Ліза Вибачте, право, як Бог святий, Хотіла я, щоб цей сміх безглуздий Вас трохи розвеселити допоміг. ЯВА 6 Софія, Ліза, слуга, за ним Чацький. Слуга До вас Олександр Андрійович Чацький. (Виходить) ЯВА 7 Софія, Ліза, Чацький. Чацький Вже світло на ногах! і я біля ваших ніг. (З жаром цілує руку.) Ну, поцілуйте ж, не чекали? кажіть! Що ж, заради? * Ні? В обличчя мені подивіться. Здивовані? і тільки? ось прийом! Начебто не минуло тижня; Начебто вчора вдвох Ми сечі немає один одному набридли; Ні на волосся кохання! куди як гарні! І тим часом, не згадаюся, без душі, Я сорок п'ять годин, очей миттю не примруживши, Верст більше сьома сотень пронісся, - вітер, буря; І розгубився весь і падав скільки разів – І ось за подвиги нагорода! Софія Ах! Чацький, я дуже рада. Чацький Ви заради? в добрий час. Однак щиро хто ж радіє так? Мені здається, так насамкінець Людей і коней знобя, Я тільки тішив сам себе. Ліза Ось, пане, якби ви були за дверима, Їй-Богу, немає п'яти хвилин, Як поминали вас ми тут. Пані, скажіть самі. Софія Завжди, не тільки тепер. - Не можете мені зробити ви закиди. Хто промайне, відчинить двері, Проїздом, випадково, з чужа, з далекого - З питанням я, хоч моряк: Чи не зустрів де в поштовій вас кареті? Чацький Припустіть, що так. Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі! – Ах! Боже мій! вже я тут знову, У Москві! у вас! та як же вас дізнатися! Де час? де вік той невинний, Коли, бувало, у вечір довгий Ми з вами з'явимося, зникнемо тут і там, Граємо і шумимо по стільцях і столах. А тут ваш батько з мадамою, за пікетом; * Ми в темному куточку, і здається, що в цьому! Ви пам'ятайте? здригнемося, що рипне столик, двері... Софія Дитина! Чацький Да-с, а тепер, У сьомнадцять років ви розцвіли чарівно, Неповторно, і це вам відомо, І тому скромні, не дивіться на світ. Чи не закохані ви? прошу мені дати відповідь, Без думи, повноті бентежитися. Софія Та хоч кого збентежать Питання швидкі та цікавий погляд... Чацький Помилуйте, не вам, чого дивуватися? Що нового покаже мені Москва? Вчора був бал, а завтра буде два. Той сватався – встиг, а той промахнувся. Той самий толк, * і ті ж вірші в альбомах. Софія Гоніння на Москву. Що означає бачити світло! Де ж краще? Чацький Де нас нема. Ну, що ваш батюшка? все Англійського клобу Старовинний, вірний член до труни? Ваш дядечко чи відстрибав свій вік? А цей, як його, він турок чи грек? Той чорномазенький, на журавлиних ніжках, Не знаю, як його звуть, Куди не сунься: тут як тут, У їдалень і у вітальні. А троє з бульварних осіб, * Які з півстоліття молодяться? Рідних мільйонів у них, і за допомогою сестриць З усією Європою поріднять. А наше сонечко? наш скарб? На лобі написано: Театр та Маскерад; * Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю, Сам товстий, його артисти худі. На балі, пам'ятаєте, відкрили ми вдвох За ширмами, в одній із кімнат посекретніша, Був захований чоловік і клацав солов'ям, Співак літньої зимової погоди. А той сухотний, рідня вам, книгам ворог, У вчений комітет, який оселився І з криком вимагав присяг, Щоб грамоті ніхто не знав і не вчився? Знову побачити їх мені судилося долею! Жити з ними набридне, і в кому не знайдеш плям? Коли ж побіжить, вернешся додому, І дим Батьківщини нам солодкий і приємний! Софія От вас би з тітонькою совість, Щоби всіх знайомих перелічити. Чацький А тітонька? все дівчиною, Мінервою? * Усі фрейліною * Катерини Першої? Вихованок і мосек повний будинок? Ох! до виховання перейдемо. Що нині, так само, як з давніх-давен, Клопочуть набирати вчителів полки, Числом більше, ціною дешевше? Не те щоб у науці далекі; У Росії, під великим штрафом, Нам кожного визнати наказують Істориком та географом! Наш ментор, * пам'ятайте ковпак його, халат, Перст * вказівний, всі ознаки навчання Як наші несміливі турбували уми, Як з ранніх часів звикли вірити ми, Що нам без німців немає порятунку! А Гільйоме, француз, підбитий вітерцем? Він не одружений ще? Софія На кому? Чацький Хоч на якійсь княгині Пульхерії Андріївні, наприклад? Софія Танцмейстер! чи можна! Чацький Що ж він і кавалер. Від нас вимагатимуть з ім'ям бути і в чині, А Гільйоме!.. - Тут нині тон який На з'їздах, на великих, у святах парафіяльних? Панує ще змішання мов: Французького з нижегородським? Софія Суміш мов? Чацький Так, двох, без цього не можна ж. Але мудро з них один скроїти, як ваш. Чацький Принаймні не надутий. Ось новини! – я користуюсь хвилиною, Побаченням з вами жвавий, І балакучий; а хіба немає часів, Що я Молчалина дурніша? Де він, до речі? Чи ще не зламав безмовності печатки? Бувало пісеньок де новеньких зошит Побачить, пристає: просимо списати. А втім, він дійде до ступенів відомих, Бо нині люблять безсловесних. Софія Не людина, змія! (Голосно і вимушено.) Хочу у вас запитати: Чи траплялося, щоб ви сміючись? чи у смутку? Помилка? добро про когось сказали? Хоч не тепер, а в дитинстві, можливо. Чацький Коли все так м'яко? і ніжно, і незріло? На що так давно? ось добра вам справа: Дзвінками щойно гримить І день і ніч по сніговій пустелі, Поспішаю до вас, голову стрімголов. І як я вас знаходжу? в якомусь суворому чині! Ось півгодини холодності терплю! Обличчя найсвятішої богомолки!.. – І все-таки я вас без пам'яті люблю. (Хвилинна мовчанка.) Послухайте, слова мої вже всі шпильки? І хиляться до чиєїсь шкоди? Але якщо так: розум із серцем не в ладу. Я в диваках іншому диву Раз посміюсь, потім забуду: Веліть же мені у вогонь: піду як на обід. Софія Так, добре – згорите, якщо ж ні? ЯВО 8 Софія, Ліза, Чацький, Фамусов. Фамус Ось і інший! Софія Ах, батюшка, сон у руку. (Виходить.) Фамусов (їй услід голосом) Проклятий сон. ЯВИЩЕ 9 Фамусов, Чацький (дивиться на двері, в які Софія вийшла) Фамусов Ну викинув ти штуку! Три роки не писав двох слів! І гримнув раптом як із хмар. (Обіймаються.) Здорово, друже, здорово, брате, здорово. Розповідай, чай у тебе готове Збори важливих звісток? Сідай, оголоси швидше. (Сідають). Чацький (розсіяно) Як Софія Павлівна у вас погарнішала! Фамусів Вам, людям молодим, іншого немає справи, Як помічати дівочі краси: Сказала щось побіжно, а ти, Я чай, надіями занісся, зачарований. Чацький Ах! ні; надіями я мало розпещений. Фамусов "Сон в руку" - мені вона зволила шепнути, Ось ти задумав... Чацький Я? - Ані. Фамусов Про кого їй снилося? що таке? Чацький Я не відгадник снів. Фамусов Не вір їй, все пусте. Чацький Я вірю на власні очі; Вік не зустрічав, дам підписку, Щоб було їй хоч трохи подібно! Фамусов Він усе своє. Та розкажи докладно, Де був? Блукав стільки років! Звідки тепер? Чацький Тепер мені до того! Хотів об'їхати ціле світло, І не об'їхав сотої частки. (Встає поспішно.) Вибачте; я поспішав швидше бачити вас, Не заїжджав додому. Прощайте! Через годину Я, подробиці найменшої не забуду; Вам першим, потім розповідайте всюди. (У дверях.) Яка гарна! (Виходить) ЯВА 10 Фамусів (один) Який же з двох? «Ах! батюшка, сон у руку!» І каже мені це вголос! Ну винен! Якого ж я дав гаку! Молчалін давіче у сумнів увів мене. Тепер... та в півм'я з вогню: Той жебрак, цей франт-приятель; Від'явлений * мотом, шибеником, Що за комісія, * Творець, Бути дорослої дочки батьком! (Виходить) 1822–1824
