Аналіз епізоду «Небо Аустерліца» із роману «Війна та мир. Аналіз епізоду "Іменини у Ростових" ("Війна та мир") «Війна та мир»: аналіз епілогу

Творча історія«Війни та миру». Основні етапи еволюції задуму. Декабристська тема у романі. Сенс назви роману.

«Війна і мир» - один із найбільших романів російської та світової літератури.

У роботі над новим твором Толстой відштовхувався від подій 1856 року, коли було оголошено амністію учасникам повстання 14 грудня 1825 року. Декабристи, що залишилися живими, поверталися в центральну Росію, це були представники покоління, до якого належали і батьки письменника. Через раннє сирітство він не міг добре знати їх, але завжди прагнув зрозуміти, проникнути в суть їхніх характерів. Інтерес до людей цього покоління, у тому числі до декабристів, серед яких було чимало знайомих і родичів Толстих (С. Волконський та С. Трубецької – двоюрідні брати його матері), диктувалася не лише їхньою участю у повстанні 14 грудня 1825 року. Багато хто з цих людей були учасниками вітчизняної війни 1812 року. Велике враження на письменника справило знайомство із деякими їх.

Твір «Війна та мир» створювалося Л.М. Товстим протягом 7 років, з 1863 до 1869 року. Книжка зажадала від письменника величезних зусиль. 1869 року в чернетках «Епілога». Толстой згадував те «болісна і радісна завзятість і хвилювання», що він відчував у процесі роботи.

Насправді задум роману виник значно раніше. Творча історія роману пов'язана з наміром Толстого написати повість про те, що повернулося в 1856 році після каторги та заслання колишньому декабристіПетра Лабазова, очима якого письменник хотів показати сучасне суспільство. Захопившись задумом, автор поступово вирішив перейти до часу «помилок і помилок» свого героя (1825), показати епоху формування його поглядів та переконань (1805), показати сучасний стан Росії (невдале закінчення Кримської війни, раптова смерть Миколи I, суспільні настрої напередодні реформи кріпосного права, моральні втрати суспільства), порівняти свого героя, який не втратив моральної цілісності та фізичної сили, з його однолітками. Однак, як свідчив Толстой, за почуттям, схожим на незручність, йому здавалося незручним писати про перемоги російської зброї, не розповівши про час її поразки. Для Толстого завжди була важливою достовірність психологічної характеристики персонажів його творів. Сам автор так пояснював логіку розвитку творчого задуму: «У 1856 році я почав писати повість з відомим напрямом, героєм, який мав бути декабристом, що повертається із сімейством до Росії. Мимоволі від справжнього я перейшов до 1825 року, епосі оман і нещасть мого героя, і залишив почате. Але й у 1825 році герой мій був уже змужнілим, сімейним чоловіком. Щоб зрозуміти його, мені треба було перенестися до його молодості, і молодість його збігалася зі славною для Росії епохою 1812 року ... Але і втретє я залишив почате ... Якщо причина нашого торжества була невипадково, а й лежала по суті характеру російського народу та війська , то цей характер мав висловитися ще яскравіше в епоху невдач і поразок ... Завдання моє полягає в описі життя і зіткнень деяких осіб у період від 1805 до 1856 ».Так, початок роману перемістилося з 1856 до 1805 року. У зв'язку з передбачуваною хронологією роман мав розділятися на три томи, відповідні трьом основним періодам життя головного героя. Таким чином, виходячи з творчої ідеї письменника, «Війна і мир» за всієї своєї величності – лише частина грандіозного авторського задуму, задуму, що охоплює найважливіші епохи російського життя, задуму, так до кінця і не здійсненого Л.М. Товстим.

Цікаво, що початковий варіант рукопису нового роману З 1805 по 1814 рік. Роман графа Л.М. Толстого. 1805 рік. Частина I» відкривався словами: «Тим, хто знав князя Петра Кириловича Б. на початку царювання ОлександраII, в 1850-х роках, коли Петро Кирилович був повернутий із Сибіру білим як лунь старим, важко було уявити собі його безтурботним, безглуздим і навіженим юнаком, яким він був на початку царювання ОлександраI, Незабаром після приїзду свого з-за кордону, де він за бажанням батька закінчував своє виховання».Так автор встановлював зв'язок між героєм задуманого раніше роману «Декабристи» та майбутнього твору «Війна та мир».

На різних етапах роботи автор представляв свій твір як широке епічне полотно. Створюючи своїх напіввигаданих і вигаданих героїв, Толстой, як він сам, писав історію народу, шукав шляхи художнього розуміння характеру російського народу.

Всупереч надіям письменника на швидке народження свого літературного дітища, перші глави роману почали з'являтися лише з 1867 року. І два наступні роки робота над ним тривала. Вони не були ще під назвою «Війна і мир», більше того - були згодом піддані автором жорстокій правці.

Від першого варіанта назви – «Три пори» – Толстой відмовився, оскільки в цьому випадку розповідь мала розпочатися з подій 1812 року. Наступний варіант - «Тисяча вісімсот п'ятий рік» - теж не відповідав задуму, що остаточно склався. 1866 року виникає назва: «Все ховаю, що добре закінчується», що констатує щасливий фінал твору. Очевидно, цей варіант назви не відображав масштабності дії і був відкинутий Толстим. І лише наприкінці 1867 року з'явилася нарешті назва «Війна і мир». Світ («мир» в старому написанні, від дієслова «мирити») є відсутність ворожнечі, війни, незгоди, сварки, але це лише одне, вузьке значення цього слова. У рукописі слово "світ" було написано з літерою "i". Якщо звернутися до «Тлумачного словника великоросійської мови» В. І. Даля, можна помітити, що слово «мiръ» мало ширше тлумачення: «Мiр' - всесвіт; одна із земель всесвіту; наша земля, земну кулю, світло; всі люди, весь світ, рід людський; громада, суспільство селян; сходка» [i]. Безсумнівно, саме таке розуміння цього слова мав на увазі письменник, виносячи його в назву. У протиставленні війни як події протиприродного життя всіх людей і всього світу і полягає головний конфлікт цього твору.

Лише у грудні 1869 року побачив світ останній том «Війни та миру». З часу виникнення задуму твори про декабрист минуло тринадцять років.

Друге видання вийшло практично одночасно з першим, у 1868-1869 роках, тому авторське виправлення було незначним. А ось у третє видання 1873 року Толстой вніс суттєві зміни. Частину його, як він казав, «військових, історичних та філософських міркувань» було винесено за межі роману та включено до «Статті про кампанію 1812 року». У цьому ж виданні французький текст був перекладений Толстим російською мовою, хоча він говорив, що «Знищення французької іноді мені було шкода». Це було з відгуками на роман, де висловлювалися подиву у великій кількості французької промови. У наступному виданні шість томів роману скоротили до чотирьох. І, нарешті, 1886 року вийшло останнє, п'яте прижиттєве видання роману Толстого «Війна та мир», яке до сьогодні є еталоном. У ньому автор відновив текст із видання 1868-1869 років. Було повернено історико-філософські міркування та французький текст, проте обсяг роману залишився у чотирьох томах. Роботу письменника над своїм творінням було завершено.

Елементи сімейно-побутової хроніки, соціально-психологічного та історичного романів. Суперечки про жанр.

«Що таке Війна та мир? Це не роман, ще менша поема, ще менш історична хроніка. Війна та світ є те, що хотів і міг висловити автор у тій формі, в якій воно виразилося. Така заява про зневагу автора до умовних форм прозового художнього творумогло б здатися самовпевненістю, якби воно не мало прикладів. Історія російської літератури з часу Пушкіна як представляє багато прикладів такого відступу від європейської форми, але з дає навіть жодного прикладу противного. Починаючи від " Мертвих душ"Гоголя і до" Мертвого дому» Достоєвського, у новому періоді російської літератури немає жодного художнього прозового твору, що трохи виходить із посередності, яке б цілком укладалося у форму роману, поеми чи повісті»,Як пише Толстой у статті «Кілька слів з приводу книги «Війна та мир». Там же він відповідає на закиди в недостатньому окресленні «характеру часу»: «У ті часи так само любили, заздрили, шукали істини, чесноти, захоплювалися пристрастями; те саме було складне розумово-моральне життя, навіть іноді більш витончене, ніж тепер, у вищому стані».А в епілозі, розповідаючи про сімейне життя Наташі, Толстой зауважує, що «толки і міркування про права жінок, про відносини подружжя, про свободу і права їх, хоча і не називалися ще, як тепер, питаннями, були тоді такі самі, як і тепер».Отже, підхід до «Війни та світу» як до історичного роману, навіть роману-епопеї, не зовсім правомірний. Другий висновок Толстого такий: «розумово-моральне життя», життя духовне людей минулого не так сильно відрізняється від нинішнього. Мабуть, для Толстого в його «не зовсім історичному» творі важливі не так питання політики, історичні події, навіть прикмети епохи, як внутрішнє життя людини. Толстой звертається до історії, тому що епоха 1812 року давала можливість досліджувати психологію людини і всього народу в кризовій ситуації, змоделювати такий момент у житті окремих людей і народу, коли головне те, що становить серцевину душевного життя, те, що не залежить від розпоряджень полководців та указів імператорів виходить на перший план. Толстого цікавлять такі моменти у житті і всієї країни, коли виявляються душевні ресурси, духовний потенціал особистості та держави.

«Невирішене, що висить питання життя чи смерті не тільки над Болконським, але над Росією заступав усі інші припущення»,– каже Толстой. Цю фразу можна розглядати як ключову для всього твору, адже в центрі уваги автора - життя і смерть, мир і війна, їх боротьба в історії однієї особистості та всесвітньої історії. Причому важливі з погляду офіційної, загальноприйнятої історії моменти Толстой хіба що розвінчує, спираючись з їхньої психологічний зміст. Тильзитський світ і наступні переговори «двох володарів світу», до яких була прикута увага Європи, для Толстого - незначний епізод, тому що «два володарі світу» зайняті лише питаннями свого престижу і аж ніяк не являють собою приклади великодушності та шляхетності. Зміни, які «були вироблені тим часом у всіх частинах управління»і здавалися політикам, дипломатам та уряду настільки важливими (реформи Сперанського), на думку Толстого, ковзають поверхнею народного життя. Толстой дає афористично відточене формулювання того, що ж таке справжнє життя, а не видимість його, з чим мають справу офіційні історики: «Життя тим часом, справжнє життялюдей зі своїми суттєвими інтересами здоров'я, хвороби, праці, відпочинку, зі своїми інтересами думки, науки, поезії, музики, кохання, дружби, ненависті, пристрастей йшла, як і завжди, незалежно і поза політичною близькістю чи ворожнечею з Наполеоном Бонапарте, і поза всіх можливих перетворень».

І, як би усуваючи всю суєту політичних новин, Толстой після фраз про те, що «імператор Олександр їздив до Ерфурта»,повільно починає розповідь про головне: «Князь Андрій безвиїзно прожив два роки на селі»...

Через деякий час, пройшовши через захоплення діяльністю Сперанського, герой Толстого знову повертається на справжній шлях: «Яка справа нам до того, що государю завгодно було сказати у Сенаті? Хіба все це може зробити мене щасливішим і кращим?»

Можна, звісно, ​​заперечити Толстому, але згадаємо, що називав щастям його мудрий герой. «Я знаю в житті лише дві справжні нещастя: докори совісті та хвороба. І щастя є лише відсутність цих двох лих».Моральна ж наша досконалість, додамо, справді не залежить від будь-яких реформ, політики та побачень імператорів та президентів.

Своє твори Толстой називав «книгою», підкреслюючи цим як свободу форми, а й генетичну зв'язок «Війни та світу» з епічним досвідом російської та світової літератури.

Книга Толстого вчить нас пошуку духовних ресурсів, сил добра і світу. Навіть у найстрашніших випробуваннях, перед смертю, ми можемо бути щасливі і внутрішньо вільні, як говорить Толстой.

Автор «Війни та миру», який задумував «провести багатьох... героїнь та героїв через історичні події», в 1865 році в одному з листів так говорить про свою мету: «Якби мені сказали, що можу написати роман, яким я безперечно встановлю здавалося мені вірним погляд на всі соціальні питання, я б не присвятив і двох годин праці на такий роман, але якщо б мені сказали, що те, що я напишу, читатимуть теперішні діти років через 20 і будуть над ним плакати і сміятися і полюблять життя, я присвятив би йому все своє життя і всі свої сили».

Особливості сюжетно-композиційної побудови твору. Широта зображення російського національного життя. Ідейно-композиційне значення протиставлення двох воєн. Опис Бородінської битви як кульмінації роману.

У романі 4 томи та епілог:

1 том - 1805 рік,

2 том – 1806 – 1811 роки,

3 том - 1812 рік,

4 том – 1812 – 1813 роки.

Епілог - 1820 рік.

У центрі уваги Толстого - то незаперечно цінне і поетичне, що таїть у собі російська нація: як народне буття з його багатовіковими традиціями, і життя порівняно неширокого шару освічених дворян, сформованого в післяпетровське століття.

Свідомість та поведінка кращих героїв «Війни та миру» глибоко детермінована національною психологією та долями російської культури. І їхній шлях до зрілості знаменує дедалі більше залучення до життя своєї країни. Центральні герої роману належать одночасно й тій особистісній культурі, яка зміцнювалася у Росії протягом XVIII-XIX ст. під західноєвропейським впливом, та традиційного народного життя. Письменник наполегливо підкреслює, що опоетизована ним дальність, будучи цінністю загальнолюдської, водночас справді національна. Наташа Ростова із самого російського повітря, яким вона дихала», «всмоктала в себе» щось, що дозволило їй зрозуміти і висловити «все, що було... у всякій російській людині». Неодноразово заходить мова про російське почуття П'єра Безухова і особливо Кутузова.

Здатність і схильність російської людини до органічно-вільного єднання, у якому легко долаються станові і національні бар'єри, показує письменник, змогла найповніше і з'явитися у тому привілейованому і прилученому до культури західноєвропейського типу соціальному прошарку, якому належать центральні герої роману. То справді був у Росії свого роду оазис моральної свободи. Звичне в країні насильство над особистістю тут нівелювалось і навіть зводилося нанівець, а тим самим відкривався простір для вільного спілкування всіх з усіма, що формувалась у країнах Західної Європи особистісна культура виступила в Росії як «каталізатор» споконвічно російського національного змісту, яким і була доти підспудно існувала традиція морального поєднання людей на засадах неієрархічних. Все це ми бачимо у «Війні та світі», виразно далася взнаки позиція Толстого в питанні національному, не тотожна ні західницькій, ні слов'янофільській.

Повага до західноєвропейської культури та думка про її насущність для Росії недвозначно виражені образом Миколи Андрійовича Болконського-представника петровської державності, одного з найвідоміших діячів катерининської епохи.

Переконаний противник наполеонівського індивідуалізму та агресивної французької державності початку XIXв., Толстой натомість свідомо успадковував вирощену в тій же Франції ідею початкової гармонійності людини та її моральної свободи. p align="justify"> Прийняття культурного впливу Заходу на Росію пов'язано у Толстого з дбайливим ставленням російської національної традиції, з пильною і любовною увагою до психологічного образу селянина і солдата.

Широта зображення російського національного життя проявляється у творі при описі побуту, полювання, свят, танцю Наташі після полювання.

Російське буття характеризується Товстим як відмінне від західноєвропейської життя.

Толстой зосереджується лише двох військових епізодах - Шенграбенском і Аустерлицком битвах,- що відображають два протилежних моральних стану російських солдатів і офіцерів. У першому випадку загін Багратіона прикриває відступ армії Кутузова, солдати рятують своїх братів, так що читач має справу як би з осередком правди та справедливості у війні, по суті чужою для інтересів народу; у другому - солдати б'ються невідомо за що. Ці події показані однаково докладно, хоча під Шенграбеном російських військ було лише 6 тисяч (у Толстого - то 4, то 5 тисяч), а під Аустерліцем брало участь військ союзників до 86 тисяч. Від малої (але морально закономірної) перемоги Шенграбена до великої поразки Аустерліца - така смислова схема розуміння Толстим подій 1805 р. При цьому шенграбенський епізод вимальовується як переддень і аналог народної війни 1812 р.

Зроблене з ініціативи Кутузова, Шенграбенское бій дало російської армії можливість вийти з'єднання зі своїми частинами. Крім того, цією битвою Толстой показав героїзм, подвиг та військовий обов'язок солдатів. У цій битві рота Тимохіна «одна втрималася гаразд і атакувала французів»,подвиг Тимохіна полягає у мужності та дисциплінованості, тихий Тимохін врятував інших.

Батарея Тушина знаходилася під час бою на спекотній ділянці без прикриття. Капітан Тушин діяв за власною ініціативою. У Тушині товстої відкриває прекрасної людини. Скромність і самовідданість, з одного боку, рішучість і мужність - з іншого, що ґрунтуються на почутті обов'язку. Це і є норма поведінки людини у бою, яка визначає справжній героїзм.

Долохов також виявляє мужність, хоробрість, рішучість, але, на відміну інших, він один похвалився своїми заслугами.

В Аустерліцькій битві наші війська зазнають поразки. Під час представлення плану Вейротера Кутузов спить, що вже наштовхує на думку про майбутні невдачі російських військ. Толстой не вірить, що навіть добре розроблена диспозиція зможе врахувати всі обставини, всі випадковості, змінити хід битви. Чи не диспозиція визначає хід бою. Долю бою вирішує дух війська, що складається з настрою окремих учасників бою. Під час цієї битви навколо панує настрій нерозуміння, що переходить у паніку. Загальна втеча визначила трагічний результат бою. По Толстому, Аустерліц – це справжній кінець війни 1805 – 1807 років. Це епоха «наших невдач та нашого сорому». Аустерліц був епохою ганьби та розчарувань і для окремих героїв. Наприклад, у душі князя Андрія відбувається переворот, розчарування і він більше не прагне свого Тулону.

Толстой присвятив опису Бородінської битви двадцять один розділ третього тому «Війни та миру». Оповідання про Бородіна є безперечно центральна, вершинна частина всього роману-епопеї. На Бородинському полі- слідом за Кутузовим, Болконським, Тимохіним та інші воїнами - П'єр Безухов зрозумів весь сенс і значення цієї війни як священної, визвольної війни, яку російський народ вів за свою землю і батьківщину.

Для Толстого був жодного сумніву у цьому, що у Бородинському полі російська армія отримала найбільшу перемогунад своїм супротивникам, що мала величезні наслідки, « Бородіно – найкраща слава російського війська», - Каже він в останньому томі «Війни та миру». Він славить Кутузова, першого, хто твердо заявив: « Бородинська битває перемога».В іншому місці Толстой каже, що Бородінська битва - «Незвичайне, що не повторювалося і не мало прикладів Явище», що воно «є одне з найбільш повчальних явищ історії».

У російських воїнів, що брали участь у Бородінському бою, не виникало питання, яким буде його результат. Для кожного з них він міг бути тільки один: перемога за будь-яку ціну! Кожен розумів, що від цього бою залежить доля батьківщини.

Настрій російських воїнів перед Бородінською битвою висловив Андрій Болконський у розмові зі своїм другом П'єром Безуховим: «Вважаю, що від нас справді залежатиме завтрашній день... Від того почуття, яке є в мені, у ньому,— він указав на Тимохіна,— у кожному солдаті».

І капітан Тимохін підтверджує цю впевненість свого полкового командира. Він говорить: «...Що себе шкодувати тепер! Солдати в моєму батальйоні, чи повірите, не стали пити горілку: не такий день, кажуть». І, ніби підбиваючи підсумки своїм роздумам про перебіг війни, спираючись на свій бойовий досвід, князь Андрій каже П'єру, який уважно слухає його: «Бій виграє той, хто твердо вирішив його виграти... що б там не було, що б не плутали там вгорі, ми виграємо бій завтра. Завтра, що б там не було, ми виграємо бій!»

Такою ж твердою впевненістю були пройняті і солдати, і стройові командири, і Кутузов.

Князь Андрій наполегливо і переконано говорить про те, що для нього і для всіх російських воїнів-патріотів нав'язана Наполеоном війна не є гра в шахи, а найсерйозніша справа, від якої залежить майбутнє кожної російської людини. «Так само думає Тимохін і вся армія», - Знову підкреслює він, характеризуючи однодумність російських воїнів, що стали на смерть на Бородінському полі.

У єдності бойового настрою армії Толстой бачив головний нерв війни, вирішальну умову перемоги. Народжувався цей настрій із «теплоти патріотизму», яка зігрівала серце кожного російського воїна, «з почуття, яке лежало у душі головнокомандувача, як і, як й у душі кожної російської людини».

І російська армія, і армія Наполеона зазнали па Бородинському полі страшні втрати. Але якщо Кутузов і його сподвижники були впевнені в тому, що Бородіно - це перемога російської зброї, яка докорінно змінить все подальше протягом війни, то Наполеон та його маршали, хоч і писали в реляціях про перемогу, відчували панічний страх перед суворим супротивником і передчували близький крах.

Завершуючи опис Бородінської битви, Толстой порівнює французьку навалу з розлюченим звіром і каже, що «воно мало загинути, стікаючи кров'ю від смертельної, нанесеної при Бородіні рани»,бо «Удар був смертельний».

Прямим наслідком Бородінської битви була безпричинна втеча Наполеона з Москви, повернення по старій, Смоленській дорозі, смерть п'ятисоттисячної навали і смерть наполеонівської Франції, яку вперше під Бородіном було накладено руку сильного духом противника. Наполеон та його воїни у цьому бою втратили «моральну свідомість переваги».

«Сімейні гнізда» у романі

У романі-епопеї «Війна і мир» дуже яскраво виражена сімейна думка. Толстой змушує замислитися читача з питань: у чому сенс життя? У чому полягає щастя? Він вважає, що Росія – одна велика родина зі своїми витоками та руслами. За допомогою чотирьох томів та епілогу, Лев Миколайович Толстой хоче підвести читача до думки, що для російської родини характерні непідробно-живе спілкування між людьми, які дорогі та близькі один до одного, повага батьків та турбота про дітей. Сімейний світпротягом усього роману протистоїть як активна сила внесімейному розладу і відчуження. Це і сувора гармонія впорядкованого укладу лисогірського будинку, і поезія теплоти, що панує в будинку Ростових з його буднями та святами. Толстой показує життя Ростових, Болконських, щоб розкрити поняття «родина», а Курагіних як у протиставлення.

Світ, у якому живуть Ростові, сповнений спокою, радості та простоти. Читач знайомиться з ними на іменинах Наташі та її мами. Незважаючи на те, що розмовляли вони про те, про що говорили і в інших суспільствах, їх прийом відрізнявся простотою. Гостями переважно були родичі, більшу частину яких становила молодь.

«Тим часом усе це молоде покоління: Борис, Микола, Соня, Петруша – всі розмістилися у вітальні і, мабуть, намагалися утримати в межах пристойності пожвавлення та веселість, якими ще дихала їхня кожна риса. Зрідка вони поглядали один на одного і ледь утримувалися від сміху.. Це доводить те, що атмосфера, що панувала в цій сім'ї, була сповнена веселощів і радості.

Усі люди у сім'ї Ростових – відкриті. Вони ніколи не приховують один від одного таємниці та розуміють один одного. Це проявляється хоч би тоді, коли Микола програв багато грошей. "Наташа зі своєю чуйністю теж миттєво помітила стан свого брата".Тоді Микола зрозумів, що мати таку родину – це щастя. «О, як затремтіла ця терція і як рушило щось краще, що було в душі Ростова. І це «щось» було незалежно від усього у світі і найвище у світі. Які тут програші, і Долохови, і слово честі!.. Все дурниця! Можна зарізати, вкрасти і бути щасливим…»

Родина Ростових – патріоти. Росія їм не порожній звук. Це зрозуміло з того, що Петро хоче воювати, Микола живе лише однією службою, Наталя віддає підводи для поранених.

В епілозі Наталя заміняє свою матір, стає хранителькою сімейних підвалин, справжньою господаркою. «Предмет, у який поринула цілком Наташа – була сім'я, тобто чоловік, якого треба було тримати так, щоб він нероздільно належав їй, будинку, - і діти, яких треба було носити, народжувати, годувати, виховувати». Навіть свою доньку Микола Ростов називає Наталкою, а отже такі сім'ї мають майбутнє.

Дуже схожа на сім'ю Ростових у романі представлена ​​родина Болконських. Це також гостинні, відкриті людипатріоти своєї землі. Для старого князя Болконського, батьківщина та діти – це найвища цінність. Він намагається виховувати у яких якості, властиві йому, і піклуватися про щастя своїх дітей. «Пам'ятай одне: від твого рішення залежить щастя твого життя»,- так говорив він до своєї дочки. У старого князя виходить виховати у дітей силу, розум і гордість, що проявляється у наступних вчинках дітей. Князь Андрій продовжує діяльність батька на війні. «Він заплющив очі, але в ту ж мить у вухах його затріщала канонада, стрілянина, стукіт коліс, кулі весело свистять навколо нього і він відчуває те почуття удесятеренной радості життя, якого він не відчував з самого дитинства».

Як і Наталя в сім'ї Ростових, так і Мар'я в сім'ї Болконських – мудра дружина. Сім'я для неї – найголовніше: "Ми можемо ризикувати собою, але не дітьми".

На прикладі Курагін Толстой показує читачеві зовсім іншу сім'ю. Для князя Василя головне – «влаштувати вигідно своїх дітей». Ніхто в романі не називає їхньою родиною, а кажуть – будинок Курагіних. Усі тут підлі люди, вони не мають продовження: Елен «померла від страшного нападу», Анатолеві відібрали ногу.

Лев Миколайович Толстой, показавши сім'ї Ростових та Болконських, показав нам ідеали сімей. Незважаючи на те, що всі чотири томи супроводжуються війною, Толстой показує мирне життя цих сімей, тому що, на думку Толстого, сім'я – це найвища цінність у житті.

Духовні та моральні шукання Андрія Болконськогота П'єра Безухова

У центрі уваги Толстого, як і в усіх інших великих творах, інтелектуальні герої з аналітичним складом розуму. Це Андрій Болконський і П'єр Безухов (Петро Лабазов за первісним задумом), що несуть у романі основне смислове та філософське навантаження. У цих героях вгадуються риси, типові молоді 10-20-х гг. і одночасно для покоління 60-х років. ХІХ ст. Сучасники навіть дорікали Толстого в тому, що його герої більше схожі на покоління 60-х за характером своїх шукань, за глибиною і драматизму життєвих питань, що стоять перед ними.

Можна вважати, що життя князя Андрія складається з двох основних напрямків: сторонньому спостерігачеві він представляється блискучим світським молодим чоловіком, представником багатого і славетного княжого роду, чия службова та світська кар'єри цілком успішні. За цією зовнішністю криється людина розумна, смілива, бездоганно чесна і порядна, чудово освічена і горда. Його гордість зумовлена ​​як походженням і вихованням, це основна «родова» риса Болконських і відмінна особливість власного образу думок героя. Його сестра, княжна Мар'я, з тривогою зазначає в браті якусь «гордість думки», а П'єр Безухов бачить у своєму другові «здатність мрійливого філософствування». Головне, що наповнює життя Андрія Болконського, – напружені інтелектуальні та духовні шукання, що становлять еволюцію його багатого внутрішнього світу.

На початку роману Болконський - один із найпомітніших у світському суспільствімолодих людей. Він одружений, здається щасливим, хоча не є таким, оскільки всі його думки зайняті не сім'єю і майбутньою дитиною, а бажанням прославитися, знайти нагоду виявити свої справжні здібності і послужити загальному благу. Йому видається, що для цього, подібно до Наполеона, про який багато говорять у Європі, потрібно лише знайти зручний випадок, «свій Тулон». Цей випадок незабаром представляється князю Андрію: почата кампанія 1805 р. спонукає його вступити в діючу армію. Ставши ад'ютантом Кутузова, Болконський поводиться як хоробрий і рішучий офіцер, як людина честі, вміє відокремлювати особисті інтереси від служіння спільній справі. Під час зіткнення зі штабними офіцерами через Мака він виявляє себе людиною, чиє почуття власної гідностіта відповідальність за вручену справу виходять за межі розхожих уявлень. Під час першої кампанії Болконський бере участь у Шенграбенській та Аустерлицькій битвах. На Аустерліцькому полі він здійснює подвиг, кидаючись уперед зі прапором і намагаючись зупинити солдатів, що біжать. Випадок допоміг йому знайти «свій Тулон», наслідуючи Наполеона. Однак, будучи тяжко пораненим і дивлячись у бездонне небо над собою, він розуміє марність своїх колишніх бажань і розчаровується у своєму кумирі Наполеоні, котрий явно милується видом поля битви та вбитими. Захоплення Наполеоном відрізняло багатьох молодих людей як на початку ХІХ ст., і покоління 60-х гг. (Герман з « Пікової дами» А. С. Пушкіна, Раскольніков з «Злочину і покарання» Ф. М. Достоєвського), але російська література послідовно виступала проти глибоко індивідуалістичної за своєю суттю ідеї наполеонізму. Щодо цього в історії російської та світової літератури образ Андрія Болконського, як і образ П'єра Безухова, несе найбільше смислове навантаження.

Пережите розчарування в кумирі та бажання слави, потрясіння від смерті дружини, перед якою князь Андрій почувається винним, замикають життя героя у межах сім'ї. Він вважає, що його існування відтепер має бути обмежене лише власними інтересами, але саме в цей період він вперше живе не для себе, а для своїх близьких. Цей час виявляється надзвичайно важливим для внутрішнього стану героя, тому що за два роки сільського життя він багато передумав, багато читав. Болконського взагалі відрізняє розумово-раціоналістичний спосіб розуміння життя, він звик довіряти лише своєму розуму. Зустріч з Наталкою Ростовою пробуджує у героя емоційно живі почуття, змушує повернутися до активного життя.

Беручи участь у війні 1812, князь Андрій раніше багатьох інших починає розуміти справжню суть подій, що відбуваються, саме він говорить П'єру перед Бородінською битвою про свої спостереження над духом війська, про його вирішальну роль у війні. Отримане поранення, вплив пережитих військових подій, примирення з Наталкою справляють рішучий переворот у внутрішній світ князя Андрія. Він починає розуміти людей, прощати їхні слабкості, усвідомлює, що справжнім сенсом життя є любов до ближніх. Однак ці відкриття справляють моральний надлам у героя. Переступивши через свою гордість, князь Андрій поступово згасає, навіть уві сні не здолаючи смерть, що наближається. Істина «живого людського життя», що відкрилася йому, більше і незмірно вища за те, що може вмістити його горда душа.

Найбільш складним і повним розумінням життя (на основі злиття інтуїтивного, емоційного та раціонального почав) відзначений образ П'єра Безухова. З першої появи у романі П'єра відрізняє природність. Він м'який і захоплюючий людина, добродушний і відкритий, довірливий, але пристрасний, а іноді і схильний до спалахів гніву.

Першим серйозним життєвим випробуванням героя стає успадкування стану і титулу батька, що призводить до невдалої одруження і цілої низки неприємностей, що послідували за цим кроком. Схильність П'єра до філософських міркувань та нещастя в особистому житті зближують його з масонами, але ідеали та учасники цього руху досить швидко його розчаровують. Під впливом нових ідей П'єр намагається зайнятися покращенням життя своїх селян, проте його непрактичність призводить до невдач і розчарування в самій ідеї перебудови. селянського побуту.

Найскладніший період життя П'єра – 1812 рік. Очима П'єра читачі роману бачать знамениту комету 1812 року, яка, за загальним переконанням, передвіщала незвичайні та страшні події; для героя цей час ускладнюється ще й тим, що він усвідомлює свою глибоку любов до Наташі Ростової.

Події війни змушують П'єра остаточно розчаруватися у своєму колишньому кумирі Наполеоні. Вирушивши спостерігати Бородінське бій, П'єр стає свідком єднання захисників Москви, сам бере участь у бою. На Бородінському полі відбувається і остання зустріч П'єра з його другом Андрієм Болконським, який висловлює глибоко вистраждану ним думку про те, що справжнє розуміння життя там, де вони, тобто прості російські солдати. Переживши почуття єднання з оточуючими та причетності до спільної справи під час бою, П'єр залишається в спорожнілій Москві, щоб убити Наполеона, найлютішого ворога свого і всього людства, але як «палитель» потрапляє в полон.

У полоні для П'єра відкривається новий сенс існування, спочатку він усвідомлює неможливість полону не тіла, а живої, безсмертної душі людини. Там же він зустрічає Платона Каратаєва, у спілкуванні з яким йому розкривається сенс життя, народне світовідчуття.

Образ Платона Каратаєва має найважливіше значення розуміння філософського сенсу роману. Зовнішність героя складається з символічних рис: щось кругле, що пахне хлібом, спокійне і ласкаве. Не тільки у вигляді, а й у поведінці Каратаєва неусвідомлено виявляється справжня мудрість, народна філософія життя, над розумінням якої страждають головні герої роману-епопеї. Платон не міркує, а живе так, як диктує йому внутрішнє світовідчуття: він уміє «обжитися» в будь-яких умовах, завжди спокійний, добродушний і лагідний. У його оповіданнях і розмовах проходить думка про те, що треба упокорюватися і любити життя, навіть коли страждаєш безневинно. Після загибелі Платона П'єр бачить символічний сон, у якому перед ним постає «мир» у вигляді живої кулі, вкритої краплями води. Суть цього сну і є життєва правда Каратаєва: людина є крапля в людському морі, яке життя має сенс і призначення лише як частину і одночасно відображення цього цілого. У полоні вперше у житті П'єр виявляється поставленим у спільне з усім народом становище. Під впливом знайомства з Каратаєвим герой, який раніше не бачив «вічного і нескінченного ні в чому», навчився «бачити вічне і нескінченне у всьому. І це вічне і нескінченне був Бог»,

У П'єрі Безухові багато автобіографічних рис самого письменника, чия внутрішня еволюція відбувалася у боротьбі духовного та інтелектуального почав із чуттєвим та пристрасним. Образ П'єра - одне із найголовніших у творчості Толстого, оскільки втілює як закономірності історичної дійсності, а й основні початку життя, як їх розуміє автор, відбиває головний напрямок духовного розвитку самого письменника, ідейно співвідноситься з персонажами російської літератури в XIX ст.

Провівши героя через життєві випробування, в епілозі Толстой показує П'єра щасливою людиною, одруженою з Наташе Ростової.

Історико-філософські погляди Толстого та офіційна історіографія його часу. Трактування образів Кутузова та Наполеона

Довгий час у літературознавстві була думка, що спочатку Толстой задумав написати сімейну хроніку, дія якої мала розгортатися на тлі подій Вітчизняної війни 1812 р., і лише в процесі роботи у письменника поступово склався історичний роман з певною історико-філософською концепцією. Ця думка здається багато в чому справедливою, особливо якщо взяти до уваги, що як прототипи основних героїв твору письменник обрав головним чином своїх найближчих родичів. Так, прототипом старого князя Болконського письменнику послужив його дід по матері князь Н. С. Волконський, в князівні Марії вгадуються багато рис характеру і зовнішності матері письменника. Прототипами Ростових стали дід і бабка Товсті, Микола Ростов деякими фактами біографії нагадує батька письменника, а одна з далеких родичок, які виховувалися у будинку графів Толстих, Т. Єргольська, – прототип Соні. Всі ці люди насправді жили в епоху, описану Толстим. Проте від початку здійснення задуму, як свідчать рукописи «Війни та миру», письменник працював над історичним твором. Це підтверджується як рано сформованим і міцним інтересом Толстого до історії, а й серйозним підходом до зображення історичних подій. Майже паралельно з початком літературної діяльності він читав багато історичних книг, у тому числі, наприклад, "Російську історію" Н. Г. Устрялова та "Історію держави Російського" Н. М. Карамзіна. У рік читання цих історичних творів(1853) Толстой записав у своєму щоденнику знаменні слова: «Епіграф до Історії я написав: «Нічого не втаю». З молодості ж у історії його залучали долі і рухи цілих народів, а чи не конкретні факти біографій відомих історичних осіб. І водночас великомасштабні історичні події не мислилися Толстим поза зв'язку з життям. Недарма у ранніх щоденникових записах є й така: «Кожен історичний факт треба пояснювати людсько».

Сам письменник стверджував, що під час роботи над романом у нього склалася ціла бібліотека книжок про епоху 1805 – 1812гг. і скрізь, де йдеться про дійсні події та реальні історичні особи, він спирається на документальні джерела, а не на власну вигадку. Серед використаних Толстим джерел твору російських та французьких істориків, наприклад А. Михайловського-Данілевського та А. Тьєра, записки учасників подій тих років: Ф. Глінки, С. Глінки, І. Лажечникова, Д. Давидова, І. Радожицького та ін., твори художньої літератури- Твори В. Жуковського, І. Крилова, М. Загоскіна. Письменник скористався також графічними зображеннями місць головних битв, усними оповіданнями очевидців подій, приватним листуванням того часу та власними враженнями від поїздки на Бородінське поле.

Серйозне дослідження історичних джерел, всебічне вивчення епохи дозволили Толстому виробити свій погляд зображувані події, що писав він М. П. Погодину у березні 1868г.: «Мій погляд на історію не випадковий парадокс, який на хвилинку зайняв мене. Думки ці - плід усієї розумової роботи мого життя і становлять нероздільну частину того світогляду, яке Бог один знає, якими працями та стражданнями виробилося в мені і дало мені досконалий спокій і щастя».Саме думки про історію стали основою цього роману, що спирається на продуману та виношену автором історико-філософську концепцію.

Кутузов проходить через усю книгу, майже не змінюючись зовні: стара людиназ сивою головою "на величезному товщиною тілі", з чисто промитими складками шраму там, «де ізмаїльська куля пронизала йому голову».Він «повільно і мляво» йде перед полками на огляді Браунау; спить на військовій раді перед Аустерліцем і важко опускається навколішки перед іконою напередодні Бородіна. Він майже змінюється і внутрішньо протягом усього роману: на початку війни 1805 року маємо той самий спокійний, мудрий, всерозуміючий Кутузов, що у кінці Великої Вітчизняної війни 1812 року.

Він людина, і ніщо людське йому не чуже: старий головнокомандувач втомлюється, насилу сідає на коня, насилу виходить з коляски; на наших очах він повільно, із зусиллям жує смажену курку, захоплено читає легку французький роман, сумує за смертю старого друга, злиться на Бенігсена, підкоряється цареві, світським тоном каже П'єру: «Маю честь бути любителем вашої дружини, здорова вона? Мій привал до ваших послуг...».І при цьому, в нашій свідомості він стоїть особливо, окремо від усіх людей; ми здогадуємося про його внутрішнє життя, яке не змінюється за сім років, і схиляємося перед цим життям, бо воно заповнене відповідальністю за свою країну, і ні з ким він не ділить цієї відповідальності, несе її сам.

Ще під час Бородінської битви Толстой наголошував, що Кутузов «не робив жодних розпоряджень, лише погоджувався чи погоджувався те що, що пропонували йому».Але він «віддавав накази, коли це потрібно підлеглим», і кричав на Вольцогена, який привіз йому звістку, що російські тікають.

Протиставляючи Кутузова Наполеону, Толстой прагне показати, як спокійно Кутузов віддасться волі подій, як мало, по суті, він керує військами, знаючи, що «Участь битв»вирішує "невловима сила, звана духом війська".

Але, коли треба, він керує арміями і віддає накази, на які ніхто інший не наважився б. Шенграбенська битва була б Аустерліцем без рішення Кутузова відправити загін Багратіона вперед через Богемські гори. Залишаючи Москву, він не тільки хотів зберегти російську армію, - він розумів, що наполеонівські війська розбредуться величезним містом, і це призведе до розкладання армії - без втрат, без битв почнеться загибель французького війська.

Війну 1812 виграв народ, керований Кутузовим. Він не перехитрив Наполеона: він виявився мудрішим за цього геніального полководця, тому що краще зрозумів характер війни, яка не була схожа на жодну з попередніх воєн.

Як Наполеон, а й російський цар погано розумів характер війни, і це заважало Кутузову. "Російська армія управлялася Кутузовим з його штабом і государем з Петербурга".У Петербурзі складалися плани війни, Кутузов мав керуватися цими планами.

Кутузов вважав правильним чекати, поки французька армія, що розклалася в Москві, сама залишить місто. Але з усіх боків на нього чинився тиск, і він змушений був віддати наказ до бою. , «Якого він не схвалював».

Сумно читати про Тарутинську битву. Вперше Толстой називає Кутузова не старим, але старим - цей місяць перебування французів у Москві не пройшов даремно для старого. Але й свої російські генерали змушують його втрачати останні сили. Кутузову перестали беззаперечно коритися - у день, мимоволі призначений їм для битви, наказ не було передано військам - і битва не відбулася.

Вперше ми бачимо Кутузова, що вийшли з себе: «тремтячи, задихаючись, стара людина, прийшовши в той стан сказу, в який він в змозі був приходити, коли валявся по землі від гніву», напустився на першого-ліпшого офіцера, «кричачи і лаючись майданними словами...

- Це що за канальці ще? Розстріляти мерзотників! - хрипко кричав він, махаючи руками і хитаючись».

Чому ми прощаємо Кутузову і сказ, і лайку, і погрози розстріляти? Тому що знаємо: він має рацію у своєму небажанні дати бій; він не хоче зайвих втрат. Його противники думають про нагороди та хрести, інші - самолюбно мріють про подвиг; Проте правота Кутузова понад усе: не себе піклується, йдеться про армії, про країну. Тому ми так шкодуємо стару людину, співчуваємо її крику, і ненавидимо тих, хто довів її до стану сказу.

Бій таки на другий день відбувся - і було здобуто перемогу, але Кутузов не дуже тішився їй, бо загинули люди, які могли б жити.

Після перемоги він із солдатами залишається самим собою - справедливою і доброю старою людиною, чий подвиг здійснений, і люди, що стоять навколо, люблять його, вірять йому.

Але як він потрапляє в оточення царя, так починає відчувати, що його не люблять, а обманюють, йому не вірять, а за спиною підсміюються з нього. Тому в присутності царя та його почту на особі Кутузова встановлюється «Той самий покірний і безглуздий вираз, з яким він, сім років тому, вислуховував накази государя на Аустерліцькому полі».

Але тоді була поразка - хоча не з його вини, а за царською. Тепер - перемога, здобута народом, котрий обрав його своїм ватажком. Царю доводиться це зрозуміти.

«Кутузов підвів голову і довго дивився в очі графу Толстому, який, з якоюсь маленькою дрібницею на срібному блюді, стояв перед ним. Кутузов, здавалося, не розумів, чого від нього хотіли.

Раптом він ніби згадав: трохи помітна посмішка майнула на його пухкому обличчі, і він, низько, шанобливо нахилившись, узяв предмет, що лежав на блюді. Це був Георгій 1-го ступеня».Толстой називає вищий орден держави спершу «маленькою дрібницею», а потім «предметом». Чому так? Тому що жодні нагороди не можуть виміряти те, що зробив Кутузов для своєї країни.

Він виконав свій обов'язок остаточно. Виконав, не думаючи про нагороди, - він дуже багато знає про життя, щоб бажати нагород. Автор «Війни та мир» ставить питання: «Але як цей старий людина, одна на противагу думці всіх, міг вгадати так вірно значення народного сенсу подій, що жодного разу всю свою діяльність не змінив йому?».Він зміг це зробити, відповідає Толстой, тому що в ньому жило «народне почуття», яке його ріднило з усіма справжніми захисниками батьківщини. У всіх діяннях Кутузова лежало народне і тому справді велике і непереможне начало.

«Представнику народної війни нічого не залишалося, окрім смерті. І він помер».Так закінчує Толстой останній розділ про війну.

Наполеон двоїться в наших очах: ​​неможливо забути коротеньку людину з товстими ногами, що пахне одеколоном, - таким постає Наполеон на початку третього тому «Війни та миру». Але неможливо забути й іншого Наполеона: Пушкінського, Лермонтовського - могутнього, трагічно величного.

За теорією Толстого, Наполеон був безсилий у російській війні: він «Був подібний до дитини, яка, тримаючись за тасьмочки, прив'язані всередині карети, уявляє, що він править».

Толстой був необ'єктивний щодо Наполеона: ця геніальна людина багато визначила в історії Європи і всього світу, і у війні з Росією він не був безсилий, а виявився слабшим за свого супротивника - «найсильнішого духом»,як сказав сам Толстой.

Наполеон – це індивідуалізм у останньому своєму вираженні. Однак у структуру бонапартизму неминуче входить акторство, тобто. життя на підмостках під поглядом глядачів. Наполеон невіддільний від фрази і жесту, він грає того, яким, на його думку, бачить його армія. «У якому світлі я представлюся їм!»- Ось його постійний рефрен. Навпаки, Кутузов завжди поводиться так, «ніби й не було цих 2000 людей, які не дихаючи дивилися на нього».

На перших сторінках «Війни та миру» виникає гостра суперечка про Наполеона, його починають гості салону знатної дами Анни Павлівни Шерер. Закінчується ця суперечка лише в епілозі роману.

Для автора роману не тільки не було нічого привабливого в Наполеоні, але, навпаки, Толстой завжди вважав його людиною, у якої «були затьмарені розум і совість»і тому всі його вчинки «були надто протилежні правді та добру...».Не державний діяч, що вміє читати в умах і душах людей, а розпещений, примхливий і самозакоханий позер, таким постає імператор Франції в багатьох сценах роману. Згадаймо, наприклад, сцену прийому Наполеоном російського посла Балашева, який приїхав листом від імператора Олександра. «Незважаючи на звичку Балашева до придворної урочистості, - пише Толстой, - розкіш і пишність двору Наполеона вразили його».Приймаючи Балашева, Наполеон усе розрахував у тому, щоб справити на російського посла неперевершене враження сили та величі, могутності та шляхетності. Він прийняв Балашева в «Найвигідніший свій час - вранці».Він був вбраний у «Найбільший, на його думку, величний свій костюм - відкритий мундир зі стрічкоюlegion d" honneur на білому пікейному жилеті та ботфорти, які вживав для верхової їзди».За його вказівкою було зроблено різні приготування прийому російського посла. «Збір честя свити біля під'їзду був теж розрахований». Описуючи, як відбувалася розмова Наполеона з російським послом, Толстой зазначає яскраву подробицю. Як тільки Наполеон почав дратуватися, «обличчя його здригнулося, лева ікра ноги почала мірно тремтіти».

Вирішивши, що російський посол повністю перейшов на його бік і «має радіти приниженню свого колишнього пана», Наполеон захотів «обласкати» Балашова. Він «Підніс руку до обличчя сорокарічного російського генерала, і, пая в його за вухо, злегка смикнув ...».Виявляється, що цей принижуючий людську гідність жест вважався «найбільшою честю та милістю при французькому дворі».

Серед інших подробиць, що характеризують Наполеона, у тій самій сцені відзначено його манера «дивитися повз» співрозмовника.

Зустрівши російського посла, він « глянув в обличчя Балашова своїми великими очима і одразу почав дивитися повз нього».Толстой затримується на цій подробиці і вважає за потрібне супроводжувати її авторським коментарем. «Очевидно було, - Каже письменник, - що його не цікавила жодна особистість Балашова. Видно було, що тільки те, що відбувалося в його душі, мало для нього інтерес. Все, що було поза ним, не мало для нього значення, тому що все у світі, як йому здавалося, залежало тільки від його волі».

В епізоді з польськими уланами, що кинулися в річку Вілію, щоб потрапити до імператора. Вони тонули, а Наполеон навіть дивився на них.

Проїжджаючи Аустерлицьким полем бою, Наполеона виявив цілковиту байдужість до вбитих, поранених і вмираючих.

Найхарактернішою рисою французького імператора Толстой вважав «Яскраві розумові здібності, затемнені безумством самообожнення».

Уявна велич Наполеона з особливою силою викривається в сцені, що зображує його на Поклонній горі, звідки він милувався чудовою панорамою Москви. «Ось вона столиця; вона лежить біля моїх ніг, чекаючи на долю свою... Одне моє слово, один рух моєї руки, і загинула ця стародавня столиця...».

Показуючи неминучість краху домагань Наполеона створення всесвітньої імперії під його верховною владою, Толстой розвінчував культ сильної особистості, Культ «надлюдини». Різке сатиричне викриття культу Наполеона на сторінках «Війни та миру», як бачимо, зберігають своє значення й у наші дні.

Для Толстого завжди головне, Краща якість, що він цінує у людях, - людяність. Нелюдський Наполеон, який одним змахом руки посилає на загибель сотні людей. Завжди людяний Кутузов, який прагне і у жорстокості війни зберегти життя людей.

Це природне - на думку Толстого - почуття людяності живе тепер, коли ворог вигнаний, у душах простих солдатів; в ньому і укладена та вища шляхетність, яку може проявити переможець.

«Думка народна» та основні способи її реалізації у творі. Толстой про роль народу історія

Такі яскраві риси, як незрілість, мрійливість, м'якотілість і благодушність, які у своєму розвитку призводять до всепрощення, непротивлення злу насильством Толстой дав образ Платона Каратаева.

Тип Платона Каратаєва розкриває лише одну із сторін образу народу у війні 1812 року, один із проявів характеру та настроїв російського кріпацтва. Інші його сторони, такі як почуття патріотизму, сміливість і активність, ворожнеча і недовіра до поміщика, нарешті, прямі бунтарські настрої, знайшли своє не менш яскраве і правдиве відображення в образах Тихона Щербатого, ростовського Данила, богучарівських мужиків. Розглядати образ Платона Каратаєва поза системою образів роману, що втілюють образ народу, помилково. Не слід перебільшувати також силу реакційної тенденції у світогляді Толстого 60-х. Толстой з меншою симпатією ставиться до Тихону Щербатому як виразнику діяльного початку народному характері. Нарешті, потрібно і більш вдумливо і неупереджено підійти до самого образу Каратаєва.

Однакове ставлення до людей незалежно від їхнього становища в житті, любов до людей, що особливо потрапили в біду, бажання пошкодувати, втішити і приголубити людину, яка переживає горе чи нещастя, допитливість і участь до життя кожної людини, любов до природи, до всього живого - такі морально-психологічні риси Каратаєва. Толстой зазначає у ньому також артільне початок; захоплення Каратаєва тими, хто зумів пожертвувати собою для спільної радості та задоволення. На противагу світським трутням, Каратаєв не знає, що таке ледарство: навіть у полоні він завжди зайнятий якоюсь працею. Толстой підкреслює трудову основу особи Каратаєва. Як і будь-який інший працьовитий селянин, він уміє все робити, що потрібно в селянському побуті, про який він відгукується з великою повагою. Навіть довга та важка солдатська служба не знищила в Каратаєві трудового селянина. Всі ці риси історично вірно передають деякі особливості морально-психологічного вигляду російського патріархального селянства з його трудовою психологією, допитливістю, відзначеною і Тургенєвим в «Записках мисливця», з вихованим у ньому общинним побутом артельним початком, з властивим йому тим доброзичливим, гуманним і добродушним до людей, які потрапили в біду, яке в російському селянстві виробили століття його власних страждань. Дух простоти і правди, що повіяв на П'єра, властивий Каратаєву, висловлював рису правдошукання, властиву російському народного типукріпосної доби. Не без впливу віковічної народної мрії про правду переселялися і богучарівці на міфічні, але такі реальні їм «теплі ріки». Певної частини селянства були, безсумнівно, притаманні і смирення і покірність перед ударами життя, які визначають ставлення до неї Каратаєва.

Безперечно, що смиренність і покірність Каратаєва ідеалізуються Толстим. Каратаєвщина в сенсі приреченості людини долі була пов'язана з тією філософією фаталізму, якою просякнуті публіцистичні міркування Толстого в романі. Каратаєв – переконаний фаталіст. На його думку, не можна людині засуджувати інших, протестувати проти несправедливості: усе, що робиться,- на краще, всюди проявляється «божий суд», воля провидіння. «Ще на початку 60-х Толстой, задумуючи повість із селянського побуту, писав про її героя: «Не сам живе, а бог водить». Цей задум він реалізував у Каратаєві», - Зауважує С. П. Бичков. І хоча Толстой показує, що позиція непротивлення злу призвела Каратаєва до марної загибелі від ворожої кулі десь у канаві, він у образі Платона Каратаєва ідеалізував риси наївного патріархального селянства, його відсталість і забитість, його політичну невихованість, безплідну мрійність . Проте Каратаєв не «штучно сконструйований» юродніючий мужичок. Його образ втілює цілком реальну, але роздуту, ідеалізовану письменником бік морального та психологічного вигляду російського патріархального селянства.

До народної Росії належать і за своїм походженням, і за складом характеру, і за своїм світоглядом такі персонажі роману, як прості армійські офіцери Тушин і Тимохін. Вихідці з народного середовища, люди, які не мали жодного стосунку до «хрещеної власності», вони по-солдатськи дивляться на речі, бо самі були солдатами. Непомітний, але справжній героїзм був природним проявом їхньої моральної натури як і повсякденний звичайний героїзм солдатів і партизанів. У зображенні Толстого вони таке ж втілення народно-національної стихії, як і Кутузов, з яким Тимохін пройшов суворий військовий шлях, починаючи ще з Ізмаїла. Вони висловлюють собою сутність російської армії. У системі образів роману за ним слідує Васька Денисов, з яким ми вже вступаємо у привілейований світ. У військових типах роману Толстой відтворює всі щаблі і переходи у російської армії на той час від безіменного солдата, відчув Москви за собою, і до фельдмаршала Кутузова. Але й військові типи розташовуються по двох лініях: одна пов'язана з військовими працями та подвигами, з простотою та людяністю поглядів та відносин, з чесним виконанням обов'язку; інша - зі світом привілеїв, блискучих кар'єр, «рублів, чинів, хрестів» і водночас боягузтво та байдужість до справи і до обов'язку. Саме так було і в реальній історичній російській армії того часу.

Народна Росія втілена в романі та образі Наташі Ростової. Малюючи типи російську дівчину Толстой пов'язує її незвичайність з моральним впливом на неї народного середовища та народних звичаїв. Наташа - дворянка за походженням, по навколишньому світові, але нічого поміщицько-кріпосницького в цій дівчині немає. Примітно те, що до Наташі з любов'ю ставляться слуги, люди кріпаки, завжди охоче, з радісною посмішкою виконують її доручення. Їй найвище притаманне почуття близькості до всього російського, до всього народного - і до рідної природи, і до простих російських людей, і до Москви, і до російської пісні та танцю. Вона «Уміла зрозуміти все те, що було і в Анісі, і в отці Анісі, і в тітці, і в манері матері, і в кожній російській людині». Російське народне початок у побуті дядечка привело в захват і збудження чуйну Наташу, в душі якої цей початок завжди є головним і визначальним. Микола, її брат, просто бавиться, переживає задоволення, Наталя ж занурюється у рідній її душі світ, переживаючи радість від безпосереднього спілкування з ним. Це відчувають дворові люди дядечка, у свою чергу захоплені простотою та душевною близькістю до них цієї панночки-графині. Наталя переживає в цьому епізоді ті ж почуття, які переживав Андрій Болконський у спілкуванні зі своїм полком і П'єр Безухов поблизу Каратаєва. Моральне і патріотичне почуття зближало Наташу з народним середовищем, як зблизило з цим середовищем П'єра та князя Андрія їхній духовний розвиток. Органічно пов'язану з російською народною культуроюНаташу Толстой явно протиставляє наносній лицемірній фальшивій «культурі» сентиментальної Жюлі Карагіної. У той же час Наталка відмінна і від Марії Болконської з її релігійно-моральним світом.

Відчуття зв'язку з батьківщиною і чистота безпосереднього морального почуття, яке Толстой особливо високо цінував у людях, зумовило те, що Наталя також природно і просто зробила свій патріотичний вчинок при залишенні Москви, як природно і просто чинив свої подвиги Тихін Щербатий або робив свою велику справу Кутузов .

Вона належала до тих російських жінок, риси яких невдовзі після «Війни та миру» прославив Некрасов. Від передової дівчини 60-х років її відрізняють не моральні якості, Не нездатність до подвигу і самопожертву,- Наталя готова до них, а лише зумовлені часом особливості її духовного розвитку. Толстой найвище цінував у жінці дружину і матір, та його захоплення материнськими та сімейними почуттями в Наташі не суперечило моральному ідеалу російського народу.

Крім того, саме народна сила визначила перемогу росіян на війні. Толстой вважає, що не розпорядження командування, не плани та диспозиції визначили нашу перемогу, а безліч простих, природних вчинків окремих людей: те, що «мужики Карп і Влас... і вся безліч таких мужиків не везли сіна в Москву за хороші гроші, які їм пропонували, а палили його»; те, що «партизани знищували Велику армію частинами»,що партизанських загонів «Різних величин і характерів були сотні... Був дячок начальником партії, який узяв на місяць кілька сотень полонених. Була старостиха Василиса, яка побила сотні французів».

Толстой цілком точно зрозумів значення почуття, яке створило партизанську війну, змусило людей підпалювати свої будинки. Виросла з цього почуття, «Дубина народної війни піднялася з усією своєю грізною і величною силою, і... не розбираючи нічого, піднімалася, опускалася і цвяхила французів доти, доки не загинула вся навала».

Майстерність психологічного аналізу Толстого

Відмінною рисою творчості Толстого є вивчення моральних сторін існування. Як письменника-реаліста проблеми суспільства цікавили та хвилювали його, перш за все, з погляду моралі. Джерело зла письменник бачив у духовному недосконалості особистості, тому найважливіше місце відводив моральному самосвідомості людини.

Герої Толстого проходять нелегкий шлях пошуку добра і справедливості, що веде до осягнення загальнолюдських проблем буття. Автор наділяє своїх героїв багатим та суперечливим внутрішнім світом, який відкривається читачеві поступово, протягом усього твору. Такий принцип створення образу лежить насамперед в основі характерів П'єра Безухова, Андрія Болконського, Наташі Ростової.

Один із важливих психологічних прийомів, який використовує Толстой, – це зображення внутрішнього світу героя у його розвитку. Аналізуючи ранні твори письменника, М. Р. Чернишевський дійшов висновку, що «діалектика душі» - одне з яскравих особливостей творчого методу письменника.

Толстой розкриває перед читачами складний процес становлення особистості героїв, ядром якого стає самооцінка людиною своїх думок, вчинків. Наприклад, П'єр Безухов постійно ставить під сумнів, аналізує чинні їм дії. Він шукає причини своїх помилок і знаходить їх у собі самому. У цьому Толстой бачить запоруку становлення морально цілісної особистості. Письменнику вдалося показати, як шляхом самовдосконалення людина створює себе. На очах читача П'єр - запальний, не тримає слова, що веде безцільний спосіб життя, хоч і великодушний, добрий, відкритий - стає «важливим і потрібним людиною суспільства», що мріє про створення союзу «всіх чесних людей» для «загального блага та спільної безпеки» .

Нелегкий шлях героїв Толстого до щирих почуттів, прагнень, не схильних до хибних законів суспільства. Такою є «дорога честі» Андрія Болконського. Не відразу він відкриває собі справжню любов до Наташі, що приховується за маскою брехливих уявлень про почуття власної гідності; важко дається йому прощення Курагіна, «любов до цієї людини», яка все ж таки наповнить «його щасливе серце». Перед смертю Андрій знайде «любов, яку проповідував Бог на землі», але жити на цій землі йому вже не судилося. Довгий був шлях Болконського від пошуків слави, задоволення свого честолюбства до співчуття і любові до ближніх, він пройшов цей шлях і віддав за нього дорогу ціну – життя.

Детально та точно передає Толстой нюанси психологічного стану героїв, що керує ними у скоєнні того чи іншого вчинку. Автор навмисно ставить перед своїми героями, здавалося б, нерозв'язні проблеми, навмисно «примушує» їх робити непристойні вчинки, щоб показати і складність людських характерів, їхню неоднозначність, і шлях подолання, очищення душі людської. Хоч як гірка була чаша сорому і самоприниження, яку випила Наташа, зустрівши Курагіна, але вона винесла це випробування з гідністю. Її мучило не власне горе, а те зло, яке вона завдала князю Андрію, і провину бачила тільки свою, а не Анатоля.

Розкриттю духовного стану героїв сприяють внутрішні монологи, які Толстой використовує у художній розповіді. Невидимі з боку переживання часом яскравіше характеризують героя, ніж його вчинки. У Шенграбенській битві Микола Ростов вперше зіштовхнувся зі смертю: «Що це за люди?.. Невже до мене вони біжать? І навіщо? Вбити мене? Мене, кого так люблять усі?» . І авторський коментар доповнює психологічний стан людини на війні, під час атаки, де неможливо встановити межі між сміливістю та боягузтвом: «Йому згадалася любов до нього його матері, сім'ї, друзів, і намір ворогів убити його видався неможливим» . Ще не раз зазнає такого стану Микола, перш ніж подолає в собі почуття страху.

Нерідко використовує письменник такий засіб психологічної характеристики героїв, як сон. Це допомагає розкрити схованки людської психіки, процеси, які не контролюються розумом. Уві сні Петя Ростов чує музику, що наповнює його життєвою силою та бажанням робити великі справи. І смерть його сприймається читачем як музичний мотив, що обірвався.

Доповнюють психологічний портрет героя його враження від навколишнього світу. Причому в Толстого це передається нейтральним оповідачем через почуття та переживання самого героя. Так, епізод Бородінської битви читач бачить очима П'єра, а Кутузов на військовій раді у Філях передається через сприйняття селянської дівчинки Малаші.

Принцип контрасту, протиставлення, антитези - визначальний художній структурі«Війни та миру» - виражений і в психологічних характеристиках героїв. Як по-різному називають солдати князя Андрія – «наш князь», і П'єра – «наш пан»; як по-різному герої почуваються в народному середовищі. Сприйняття людей «гарматним м'ясом» неодноразово виникає у Болконського на противагу єднанню, злиттю Безухова з солдатами Бородинському полі й у полоні.

На тлі масштабної, епічної розповіді Толстому вдається проникнути в глибини людської душі, показати читачеві розвиток внутрішнього світу героїв, шлях їхнього морального вдосконалення або процес морального спустошення, як у випадку з родиною Курагіних. Усе це дозволяє письменнику розкрити свої етичні принципи, захопити читача на шлях власного самовдосконалення. Як говорив Л.М. Толстой, справжній витвір мистецтва робить те, що у свідомості того, хто сприймає, знищується поділ між ним і художником, і не тільки між ним і художником, а й між ним і всіма людьми.

Літописні традиції у романі. Символічні образиу творі

Історичні міркування Толстого - це радше надбудова з його художнім баченням історії, ніж його основа. І ця надбудова має, у свою чергу, важливу художню функцію, від якої її не слід відривати. Історичні міркування посилюють художній монументалізм «Війни та миру» і подібні до відступів давньоруських літописців від того, що розповідається. Так само, як і в літописців, ці історичні міркування розходяться у «Війні та мирі» з фактичною стороною справи і певною мірою внутрішньо суперечливі. Вони нагадують моральні настанови читачам, що стихійно виникають у літописця. Ці відступи літописця виникають стосовно того чи іншого випадку, але є цілісним осмисленням всього ходу історії.

Б. М. Ейхенбаум перший порівняв Толстого з літописцем, але подібність це помітив у своєрідній непослідовності викладу, яку він, услід І. П. Єрьоміна, вважав властивою літописанню.

Давньоруський літописець, проте, по-своєму послідовно викладав те, що відбувалося. Правда, в окремих випадках - там, де факти вступали в дотик з його релігійним світоглядом, - відбувався ніби спалах його проповідницького пафосу і він пускався в міркування про «страти божі», піддаючи цьому своєму ідеологічному тлумаченню лише незначну частину того, про що розповідав .

Толстой як художник, як і літописець-оповідач, набагато ширший за історичний мораліст. Але міркування Толстого про історію мають, однак, важливу художньою функцією, підкреслюючи значущість художньо викладеного, повідомляючи роману необхідну йому літописну медитативність

Роботі над «Війною і миром» передували не тільки захоплення Толстого історією, увага до життя селянина, а й посилені та серйозні заняття педагогікою, що вилилися у створення спеціальної, професійно написаної навчальної літературита книг для дитячого читання. І саме в період занять педагогікою приходить до Толстого захоплення старовинною російською літературою та фольклором. У «Війні та світі» ніби злилися три стихії, три потоки: це інтерес Толстого до історії, особливо європейської та російської, що з'явився у письменника майже одночасно з початком його літературної діяльності, це і постійне, з молодих років супутнє Толстому прагнення зрозуміти народ, допомогти йому і, нарешті, злитися з ним, це весь запас духовних багатств і знань, сприйнятих і отриманих письменником через літературу. І одне з найсильніших літературних вражень часу, що передував роботі над романом, так звана Толстим „народна література.

З 1871 року письменник розпочав безпосередню роботу над «Абеткою», куди, як відомо, увійшли витяги з «Несторового літопису» та переробки житій. Матеріал же для «Абетки» він почав збирати з 1868 р., тоді як робота над «Війною і миром» залишена тільки в 1869 р. Сам же задум «Абетки» виник ще в 1859 р. Беручи до уваги той факт, що Толстой починав власне писати свої твори тільки після того, як хоча б в основних рисах складався задум, після того, як було зібрано та осмислено необхідний для роботи матеріал, впевнено можна говорити про те, що роки створення «Війни та миру» - це роки, прожиті письменником та під враженням періодичного звернення до пам'яток давньої літератури . Крім того, вивчаючи як джерело «Історію Держави Російського» Карамзіна, Толстой осягав літописі.

Опис неба

Під час Аустрелицької битви Андрія Болконського було поранено. Коли він упав і побачив над собою небо, то він зрозумів, що його прагнення Тулону – це безглузде і порожнє. "Що це? я падаю? у мене ноги підкошуються», - подумав він і впав на спину. Він розплющив очі, сподіваючись побачити, чим скінчилася боротьба французів з артилеристами, і бажаючи знати, чи вбитий чи ні рудий артилерист, взяті чи врятовані гармати. Але він нічого не бачив. Над ним не було нічого вже, крім неба, - високого неба, не ясного, але все-таки незмірно високого, з сірими хмарами, що тихо повзуть по ньому. «Як тихо, спокійно й урочисто, зовсім не так, як я біг, — подумав князь Андрій, — не так, як ми бігли, кричали й билися; артилерист, - зовсім не так повзуть по цьому високому нескінченному небу. ні, крім нього. Але й того ні, нічого ні, крім тиші, заспокоєння.

Опис дуба

Опис дуба у творі вельми символічний. Перший опис дається, коли Андрій Болконський їде навесні до Відрадного. “На краю дороги стояв дуб. Ймовірно, у десять разів старший за берези, що складали ліс, він був у десять разів товщі і вдвічі вищий за кожну березу. Це був величезний, у два обхвати дуб, з обламаними давно, мабуть, суками і з обламаною корою, що заросла старими болячками. З величезними своїми незграбно, несиметрично розчепіреними кострубатими руками і пальцями, він старим, сердитим і зневажливим виродком стояв між усміхненими березами. Тільки він один не хотів підкорятися чарівності весни і не хотів бачити ні весни, ні сонця.

"Весна, і любов, і щастя! - ніби говорив цей дуб. - І як не набридне вам все той самий дурний, безглуздий обман. Все одне й те саме, і все обман! Немає ні весни, ні сонця, ні щастя. Он дивіться, сидять задушені мертві ялинки, завжди самотні, і он і я розчепірив свої обламані, обдерті пальці, де не виросли вони - зі спини, з боків. .Побачивши дуб, князь Андрій розуміє, що він має доживати своє життя, не роблячи зла, не турбуючись і нічого не бажаючи.

Другий опис дуба наведено, коли Болконський вже на початку червня повертається з Втішного. « Старий дуб, весь перетворений, розкинувшись наметом соковитої, темної зелені, млів, ледве коливався в променях вечірнього сонця. Ні корявих пальців, ні болячок, ні старого горя і недовіри нічого не було видно. Крізь сторічну тверду кору пробилося без сучків соковите, молоде листя, тож вірити не можна було, що це старий зробив їх. "Та це той самий дуб", - подумав князь Андрій, і на нього раптом знайшло безпричинне весняне почуття радості та оновлення. Усі найкращі хвилини його життя раптом в один і той же час згадалися про нього. І Аустерліц з високим небом, і мертве докірливе обличчя дружини, і П'єр на поромі, і дівчинка, схвильована красою ночі, і ця ніч, і місяць - і це раптом згадалося йому».

Тепер він робить висновок, що «Ні, життя не закінчено в тридцять один рік... Мало того, що я знаю все те, що є в мені, треба, щоб я все знали це: і П'єр, і ця дівчинка, яка хотіла полетіти в небо, треба, щоб усе знали мене, щоб не для одного мене йшло моє життя, щоб не жили вони так, як ця дівчинка, незалежно від мого життя, щоб на всіх вона відбивалася і щоб усі вони жили зі мною разом!

Лисі Гори

Назва "Лисі Гори", як і назва маєтку Ростових "Втішне", дійсно, глибоко невипадкова і символічна, але сенс його, принаймні, неоднозначний. Словосполучення "Лисі Гори" асоціюється з безплідністю (лисі) та з піднесенням у гордості (гори, високе місце). І старого князя, і князя Андрія відрізняють і раціоналістичність свідомості (за Толстим, духовно не плідна, на противагу природності простоти П'єра і правді інтуїції, властивої Наташі Ростової), і гордість. Крім того, Лисі Гори, - мабуть, своєрідна трансформація назви маєтку Толстих Ясна Поляна: Лисі (відкриті, незатінені) - Ясна; Гори - Поляна (і за контрастом "високе місце - низина"). Як відомо, опис життя в Лисих Горах (і в Втішному) навіяно враженнями яснополянського сімейного побуту.

Тит, гриби, пасічник, Наташа

Напередодні Аустерлицької битви на дворі Кутузова чулися голоси денщиків; один голос, мабуть кучера, що дражнив старого кутузовського кухаря, якого знав князь Андрій і якого звали Титом, говорив:

- "Тіт, а Тіт?"

-Ну, - відповів старий.

-Тіт, Іди молотити, - говорив жартівник.

"І все-таки я люблю і дорожу тільки торжеством над усіма ними, дорожу цією таємничою силою і славою, яка ось тут наді мною гасає в цьому тумані!"

Репліка кучера, що піддражнює, "автоматично" повторюється, питання, що не вимагає відповіді, виражає і підкреслює абсурдність і непотрібність війни. З нею контрастують безпідставні і "туманні" (дуже значуще згадка про туман) мрії князя Андрія. Ця репліка повторюється трохи нижче, на чолі XVIII, що описує відступ російської армії після Аустерлицького розгрому:

- Тіт, а Тіт! - сказав берейтор.

-Чого? - неуважно відповів старий.

-Тіт! Іди молотити.

-Е, дурень, тьху! - сердито плюнув, сказав старий. Минуло кілька часу мовчазного руху, і повторився знову той самий жарт».

Ім'я "Тіт" символічне: святий Тит, свято якого припадає на 25 серпня старого стилю, у народних уявленнях асоціювався з молотьбою (на цей час припадав розпал молотьби) та з грибами. Молотьба в народній поезії та в "Слові про похід Ігорів" - метафора війни; гриби в міфологічних уявленнях пов'язуються зі смертю, з війною та з богом війни Перуном.

Назойливо повторюється згадка імені Тіта, що асоціюється з нісенітницею непотрібної і незрозумілої війни 1805 року, контрастує з героїчним, піднесеним звучанням цього ж імені в віршах, що прославляють Олександра I.

Більше ім'я Тіта у "Війні та світі" не з'являється, але один раз воно дано в підтексті твору. Перед Бородінською битвою Андрій Болконський згадує, як "Наташа з жвавим, схвильованим обличчям розповідала йому, як вона минулого літа, ходячи за грибами, заблукала у великому лісі". У лісі вона зустріла старого пасічника.

Згадка князя Андрія про Наталю, яка заблукала в лісі, в ніч напередодні Бородинського бою, напередодні можливої ​​смерті, звичайно, не випадково. Гриби асоціюються з днем ​​святого Тита, а саме свято святого Тита, 25 серпня старого стилю, було напередодні Бородинського бою - одного з найбільш кровопролитних в історії воєн з Наполеоном. Урожай грибів асоціюється з величезними втратами обох армій у Бородінській битві та зі смертельним пораненням князя Андрія при Бородіні.

Сам же день Бородінської битви – 26 серпня старого стилю – був днем ​​свята святої Наталі. Гриби як знак смерті неявно протиставлені Наталці як образу торжествуючого життя (латинське за походженням ім'я Natalia означає "що народжує"). Старий пасічник, якого зустрічає Наташа в лісі, також, очевидно, уособлює початок життя, що контрастує з грибами та темрявою лісу. У «Війні та світі» «роєве» життя бджіл – символ природного людського життя. Показово, що бджолиний промисел вважається одним із тих, які вимагають моральної чистоти та праведного життя перед Богом.

Гриб - але в метафоричному значенні - зустрічається в тексті "Війни та миру" дещо пізніше, і, знову-таки, в епізоді, що зображує князя Андрія та Наташу. Наталя вперше входить у кімнату, де лежить поранений Болконський. «У цій хаті було темно. У задньому кутку біля ліжка, на якому лежало щось, на лаві стояла сальна свічка, що нагоріла великим грибом». Форма гриба, згадка про гриб і тут символічні; гриб асоціюється зі смертю, зі світом мертвих; нагар у формі гриба не дає поширитися світлу: «У цій хаті було темно". Темрява наділена ознаками небуття, могили. Не випадково сказано: "У задньому кутку, біля ліжка, на якому лежало щось» - не хтось, а щось, тобто князь Андрій описується у сприйнятті ще не розрізняє предмети в темряві Наташі як тіло, як ніби небіжчик. Але все змінюється: коли «нагорілий гриб свічки впав, і вона ясно побачила князя Андрія, що лежить... такого, яким вона завжди його бачила», живого. Отже, очевидні, і фонетичні, звукові асоціації між словами "гриб" і "труну", і подібність капелюшка "гриба" кришці труни.

Святий Миколай Мирлікійський, Микола Андрійович, Миколай і Ніколенька

Декілька згадуваних у "Війні та світі" храмів присвячено святому Миколаю (Миколе) Мирлікійському. П'єр шляхом до Бородінського поля спускається дорогою, що веде «Повз собор, що стоїть на горі праворуч, у якому йшла служба і благовістили». Згадка Толстого про можейський Микільський собор не випадкова. Можайськ та її надбрамний храм сприймалися як символічні ворота Москви, Московської землі, а святий Миколай - як покровитель як Можайська, а й всієї Руської землі. Символічне та ім'я святого, похідне від грецького слова – "перемога"; ім'я "Микола" означає "переможець народів", а наполеонівська армія складалася з солдатів різних народів- "двонадесяти язик" (двадцяти народів). У 12 верст не доходячи до Можайська, на Бородінському полі, біля воріт Москви російські здобувають духовну перемогу над армією Наполеона. Микола (Микола) Мирлікійський особливо шанувався на Русі; у простому народі його навіть могли вважати четвертим Богом, крім Трійці, "російським Богом"

Коли французький авангард вступив до Москви, "біля середини Арбату, поблизу Миколи Явленого, Мюрат зупинився, чекаючи звістки від передового загону про те, в якому положенні знаходилася міська фортеця "le Kremlin"". Храм Миколи Явленого виступає тут у ролі своєрідного символічного заміщення святого Кремля, віхи на підступах до нього.

Наполеонівські війська, що залишають Москву, і російські полонені проходять "мимо церкви", оскверненої французами: біля огорожі був поставлений стійм "труп людини ... вимазаний в особі сажею". Зображення храму Миколи в Хамовниках - це ще один приклад вказівки символічне значеннясвятого Миколая (Микола) та імені "Микола" у "Війні та світі": Нікола Угодник ніби виправдовує з Москви французів, які осквернили його храм.

Дія Епілога посідає «Напередодні зимового Миколина дня, 5 грудня 1820 року». Престольне свято у Лисих Горах, де збираються улюблені толстовські герої, – свято Святого Миколая. До зимового Миколиного дня збираються разом всі представники родів Ростових і Болконських і П'єр Безухів, що залишилися живими; разом виявляються глави, батьки сімейств Ростових – Болконських (Микола) та Безухових – Ростових (П'єр). Зі старшого покоління - графиня Ростова.

Ім'я «Микола», очевидно, для Толстого не лише «батьківське» ім'я (його батько Микола Ілліч) та ім'я улюбленого рано померлого брата Ніколеньки, а й «переможне» - Миколою звали Болконського-старшого, генерал-аншефа, якого цінували ще катерининські полки і сама імператриця; Ніколенькою звуть молодшого з Болконських, в Епілозі мріє про подвиг, про наслідування героям Плутарха. Чесним та хоробрим військовим став Микола Ростов. Ім'я "Микола" - як би «саме російське ім'я»: не випадково, всі, хто залишився живим з Ростових і Болконських і П'єр, а також друг Миколи Ростова Денисов в Епілозі збираються в лисогірському будинку до свята Миколи зимового.

Таємниці князя Андрія

У видіннях князя Андрія таїться дуже глибокий і тому погано переданий раціональним словом сенс.

"І пити-пити-пити" - можна припустити: цей невідмірний, неземний шелест, що чується вмираючим, нагадує повторюване слово "пити" (у формі інфінітива "пити", характерної і для високого складу, для церковнослов'янської мови, і для мови простого, але для Толстого щонайменше піднесеного - для простонародної промови). Це нагадування про Бога, про джерело життя, про "воду живу", це її спрага.

"Разом з цим, під звук цієї шепочучої музики, князь Андрій відчував, що над його обличчям, над самою серединою споруджувався якийсь дивний повітряний будинок з тонких голок або лучинок". - Це і образ сходження, невагомі сходи, що ведуть до Бога.

"Це було біле біля дверей, це була статуя сфінкса..." - Сфінкс, крилата тварина з тулубом лева і головою жінки, давньогрецького міфузадавав загадки Едіпу, який не розгадав загрожувала смерть. Біла сорочка, яку так бачить князь Андрій, є таємницею, і є для нього ніби образ смерті. Спосіб життя для нього - Наташа, що входить трохи пізніше.

«Війна та мир» як роман-епопея

Поява «Воїни та миру» була воістину величною подією у розвитку світової літератури. З часу «Людської комедії» Бальзака не з'являлося творів такого величезного епічного розмаху, з таким масштабом у зображенні історичних подій, з таким глибоким проникненням у долі людей, їхнє морально-психологічне життя. Епопея Толстого показала, що особливості національно-історичного розвитку російського народу, його історичне минуле дають геніальному письменнику можливість створення гігантських епічних композицій, подібних до «Іліади» Гомера. «Війна і мир» свідчила також про високий рівень і глибину реалістичної майстерності, досягнуті російською літературою всього за якихось тридцять років після Пушкіна. Не можна не навести захоплених слів Н. Н. Страхова про могутній витвір Л. Н. Толстого. «Яка громада та яка стрункість! Нічого подібного не уявляє нам жодна література. Тисячі осіб, тисячі сцен, всілякі сфери державного та приватного життя, історія, війна, всі жахи, які є на землі, всі пристрасті, всі моменти людського життя, від крику новонародженої дитини до останнього спалаху почуття вмираючого старого, всі радості та прикрості, доступні людині, всілякі душевні настрої, від відчуття злодія, що вкрав червінці у свого товариша, до найвищих рухів героїзму та дум внутрішнього просвітління, - є все в цій картині. А тим часом жодна фігура не заступає іншої, жодна сцена, жодне враження не заважають іншим сценам і враженням, все на місці, все ясно, все окремо і все гармоніює між собою та з цілим. Подібного дива в мистецтві, до того ж дива, досягнутого найпростішими засобами, ще не було на світі»[v].

Толстовським уявленням про реальність оптимально відповідає новий синтетичний жанр. Толстой відкидав всі традиційні жанрові визначення, називав свій твір просто «книгою», але водночас проводив паралель між ним та «Іліадою». У радянській науці утвердився погляд на нього як на роман-епопею. Іноді пропонуються інші найменування: "новий, небачений доти різновид роману" (А. Сабуров), "роман-потік" (Н. К. Гей), "роман-історія" (Е, Н. Купре-янова), "соціальна епопея » (П, І. Івіпський) ... Очевидно, найбільш прийнятний термін «історичний роман-епопея». Тут органічно, хоча іноді й суперечливо зливаються властивості епопеї, сімейної хроніки та роману: історичного, соціально-побутового, психологічного.

Явні ознаки епопейного початку у «Війні та світі» - її обсяг та тематична енциклопедичність. Толстой мав намір у своїй книзі "захопити все". Але справа не лише у зовнішніх ознаках.

Давня епопея - розповідь про минуле, «епічне минуле», відмінне від сьогодення і за способом життя, і за характерами людей. Світ епосу - це «століття героїв», час, певною мірою зразковий для часу читача. Предмет епопеї – події не просто значні, але важливі для всього народного колективу. А. Ф. Лосєв називає головною ознакою будь-якої епопеї саме примат спільного над індивідуальним. Окремий герой у ній існує лише як виразник (або антагоніст) спільного життя.

Світ архаїчної епопеї замкнутий у собі, абсолютний, самодостатній, відірваний з інших епох, «закруглений». У Толстого ж "втілення всього круглого" - Платон Каратаєв. «Народно-епічна, казково-билинна тенденція, що ясно визначилася до вартості роману, призвела до появи фігури Платона Каратаєва. Це було важливо і необхідно для підвищення жанру - для виведення його з історичного роману в народно-героїчну епопею ... - писав Б. М. Ейхенбаум. при повороті, що визначився, від роману до епосу» . Внутрішньо споріднений з картиною світу в епопеї і образ-символ водяної кулі, що приснився П'єру. Недарма Фет назвав «Війну та мир» романом «круглим».

Однак образ кулі природно розглянути як символ не стільки готівкової, скільки бажаної, в ідеалі реальної дійсності. (Недарма цей сон виявляється наслідком напружених духовних метань героя, а не їх вихідним пунктом і сниться П'єру після його розмови з солдатами, які виражають «вічну») народну мудрістьжиття.) IT. К. Гей зазначає, що звести весь світ толстовського твору до кулі не можна: цей світ - потік, світ роману, а куля - замкнутий у собі світ епопеї. . "Правда, водяна куля - особлива, вічно оновлюється. Він має форму твердого тіла, а разом з тим не має гострих кутів і відрізняється непереборною мінливістю рідини (краплі, що зливаються і новороз'єднуються). Показовий сенс епілогу в трактуванні С. Г. Бочарова: « Нової діяльності його (Безухова.- С. К.)не схвалив би Каратаєв, зате він би схвалив сімейне життя П'єра; так поділяються у результаті малий світ, домашнє коло, де зберігається набуте благообразие, і великий, де знову коло розмикається в лінію, шлях, відновлюється «світ думки» і «нескінченне прагнення» . Світ роману-епопеї текучий і в той же час визначений у своїх контурах, хоча в цій визначеності, «замкнутості» є і певна обмеженість. Справжня картина світу у творі Толстого – справді потік лінійно спрямований. Але ж вона - гімн епічного стану світу. Стану, а чи не процесу.

Власне романічні елементи кардинально оновлені Толстим. Що панувала в XIX ст. схема історичного роману, що сягає досвіду Вальтера Скотта, передбачала прямі авторські роз'яснення відмінностей між епохами, панування вигаданої (часто любовної) інтриги; історичні герої та події грали роль фону. Роман зазвичай починався з публіцистичної передмови, де автор заздалегідь пояснював принципи свого підходу до минулого. Потім була велика експозиція, в якій знову ж таки сам автор розкривав перед читачем ситуацію, характеризував дійових осіб, їх відносини між собою, іноді давав передісторію. Детально і відразу цілком давалися портрети, описи одягу, обстановки і т. д. - зовсім не за «лейтмотивним» принципом деталей, що не повністю повторюються, як це стало у Толстого. У «Війні та світі» все інакше. Толстой неодноразово приймався за передмову до неї, але жоден варіант не довів остаточно. Деякі варіанти є традиційною експозицією. В остаточному вигляді роман починається з розмови - шматка життя, ніби захопленого зненацька. Публіцистичні ж міркування перенесені з початку (у передмові вони традиційно вважалися цілком природними) в основний текст, де вони, висловлюючи ідеї переважання спільного над приватним, «примикають, головним чином, до епопейного ряду»[x] за своїм змістом, проте за формою ( монолог автора) різко відрізняють «Війну і мир» від безособових, «безпристрасних» епопів давнини та сприяють її жанровій унікальності.

Немає в романі Толстого та традиційної розв'язки. Письменника було задовольнити звичайне завершення- смерть чи щасливий шлюб героїв і навіть героїнь, історично позбавлених соціальної активності, яку здатні чоловіки. «Коли всі життєві проблеми жінки вирішувалися її заміжжям, - сказано в одній із теоретичних робіт, - роман

закінчувався весіллям, а коли морально-економічні проблеми у житті стають складнішими, виникає й складніша проблематика у літературі та рішення вже лежать в іншій площині». Для Толстого не характерне ні те, ні інше традиційне завершення. Його герої вмирають або одружуються (виходять заміж) задовго до кінця роману. Письменник цим хіба що підкреслює важливу відкритість романної структури, що розвивається у новітньої літературі.

Кульмінація у «Війні та світі», як і в більшості історичних романів, збігається з найбільшою історичною подією. Але її особливість - у розчленованості та багатоступінчастості, що відповідає епопейному початку в книзі. Давні епопеї які завжди мають чітко виділені елементи композиції, такі, як і концентричних сюжетах романів нового часу. Причина тому – змістовна. Характери героїв епопеї послідовно не розвиваються, сутність епічного героя полягає у постійній готовності до подвигу, реалізація якого є моментом похідним. Тому герой або його антагоніст можуть раптово зникнути з дії і так само несподівано знову, з'явитися - послідовність їхнього шляху така ж неважлива, як і їхня можлива духовна еволюція. Щось подібне ми бачимо у «Війні та світі». Звідси і "розмитість" кульмінації; патріотичні потенції народу можуть розвернутися у час, коли це буде потрібно.

Справді, кульмінація - це не лише Бородіно, у генеральній битві бере участь поки що лише армія. «Дубіна народної війни» - такий самий вершинний композиційний епізод для Толстого. А також залишення Москви жителями, які переконані: «Під управлінням французів не можна було бути...» Кожна сюжетна лінія, пов'язана з тією чи іншою групою героїв, має свій «вершинний» момент, Загальна ж кульмінація «Війни та миру» збігається з патріотичним підйомом усіх сил російського народу і поширюється більшу частину останніх двох томів.

Жанрова специфіка позначається й у способі поєднання окремих епізодів та ланок. Поділ на короткі розділи, однаковий всім великих творів Л. Толстого, полегшує сприйняття, читач отримує можливість «перевести подих». Це не суто технічний поділ, розчленований епізод сприймається не як збігається з межами глави: епізод-глава здається ціліснішим. Але взагалі дія розподіляється не за розділами, а за епізодами. Зовні вони з'єднані без певної послідовності, як хаотично. Сюжетні лінії перебивають одна одну, почате докладно зводиться до пунктир (наприклад, розробка фігури Долохова), цілі лінії пропадають зовсім і т. д. Цей спосіб з'єднання епізодів властивий давнім героїчним епопеям. Вони кожен епізод самостійно значимий саме оскільки героїчне зміст, потенції характерів заздалегідь відомі. Тому окремі епізоди (окремі билини, окремі пісні та легенди про героїв «Махабхарати» або «Іліади») можуть існувати незалежно один від одного, отримувати самостійну літературну обробку. Щось подібне властиво «Війні та миру» Толстого. Хоча толстовські характери незмірно рухливіші, складніші і різноманітніші, ніж у давніх епопеях, оцінна поляризація сил у «Війні та світі» не менша. Вже під час читання перших частин ясно, хто з персонажів потім виявиться справжнім героєм. Ця риса належить саме роману-епопеї. Початкова проясненість позитивних і негативних характерів і уможливлює відносну самостійність епізодів «Війни та миру». Толстой хотів, щоб кожна частина твору мала незалежний інтерес .

Самостійність епізодів виявляється навіть у такому типовому властивості епопей, як наявність сюжетних протиріч. У різних епізодах давньої епопеї характери героїв могли поєднувати у собі (значною мірою механістично) не пов'язані між собою і навіть протилежні риси, які мали «незалежний інтерес» і відповідно до змісту уривку легко допускали взаємопідстановку. Наприклад, Ахілл в одних піснях «Іліади» – втілене благородство, в інших – кровожерливий лиходій; майже скрізь - безстрашний герой, але іноді й боягузливий втікач. Дуже несхожий у різних билинах моральний виглядАльоші Поповича. Не романічна плинність характеру, коли він закономірно змінюється і той ж людина, це хіба що поєднання щодо однієї людині чорт різних людей. Щось подібне є і у «Війні та світі».

У Толстого за всіх ретельних переробках, листуваннях і перевидання роману-епопеї залишилися проблеми. Так, Долохов у сцені парі з англійцем погано розмовляє французькою, а 1812 р. їде у розвідку під виглядом француза. Василь Денисов спочатку Дмитрич, та був Федорович. Миколу Ростова висунули вперед після Острівненської справи, дали йому батальйон гусарів, але вже після цього, у Богучарові, він знову командир ескадрону. Денисова, ще 1805 р. виробленого майори, 1807 р. піхотний офіцер називає ротмістром. Читачі завжди звертають увагу на те, що в епілозі дуже різко, ніби навіть непідготовлено, змінюється така поетична насамперед Наташа. Але не менше, якщо не різкіші зміни відбулися і з її братом. Раніше легковажний молодик, який одного вечора програє 43 тисячі, а в маєтку може лише накричати без толку на керуючого, раптом стає вмілим господарем. У 1812 р. під Острівною він, досвідчений командир ескадрону, який пройшов дві кампанії, зовсім губиться, поранивши і полонивши француза, а через кілька мирних років загрожує, не замислюючись, рубати своїх за наказом Аракчеєва.

Нарешті, як і старовинних епопеях, у Толстого можливі композиційні повторення. Нерідко з одним епічним персонажем трапляється те ж чи майже те саме, що й з іншим (стилістичні та сюжетні кліше, найбільш характерні для фольклору). У «Війні та світі» чітко простежується паралелізм двох поранень Болконського з наступними духовними просвітленнями, його двох смертей - уявної та справжньої. У Андрія і у П'єра (в обох несподівано) помирають нелюбі дружини - багато в чому тому, що автору потрібно привести їх до однієї й тієї Наташі.

У старовинних епопеях протиріччя та кліше значною мірою обумовлювалися усним характером їх поширення, але далеко не лише цим, що доводить суто літературний прикладТолстого. Наявна певна спільність епічного світогляду, свого роду «героїчної» концепції дійсності, що пішла в минуле, і диктує композиційну свободу, а разом з тим сюжетну передбачуваність.

Між епізодами «Війни та миру» існує і романічний зв'язок. Але це не обов'язково послідовне перетікання однієї події в іншу, як у традиційних романах. Художня необхідність саме такого, а чи не іншого розташування багатьох епізодів (що часом зовсім несуттєво для епопеї) визначається їх «сполученням» у більшому єдності, іноді масштабах всього твори, за принципами аналогії чи контрасту. Так, опис вечора у Шерер (сутність життя цього кола характеризує Курагін з дітьми) перебивається бесідою друзів-Андрія та П'єра, які протистоять бездуховності світла; Далі через того ж П'єра дія розкриває зворотний бік великосвітської манірності-розгул офіцерів на квартирі Анатоля. Тим самим у трьох перших епізодах роману духовність постає серед бездуховності різного роду.

Іноді епізоди «зчіплюються» через великі проміжки тексту, становлячи зрештою його гнучку єдність. Принципи романічної взаємопов'язаності виражаються навіть у типових епопейних елементах, наприклад повтореннях. Повторення у Толстого ніколи не бувають простими кліше. Вони завжди неповні, завжди «лейтмотивно» виявляють зміни, що відбулися, а часом - життєвий досвід персонажів, вплив на них нових подій або інших людей. Кутузов двічі - у Царево-Займище та у Філях - говорить про те, що змусить французів їсти кінське м'ясо. Цим наочно підтверджується толстовський теза про послідовність і незмінну впевненість мудрого полководця, але разом з тим контрастно зіставлені два його протилежні духовні стани: воістину епічний спокій, коли він тільки приймає посаду головнокомандувача, і внутрішня потрясіння перед неминучою здачею Моск. У давній епопеї таке «зчеплення» характерів та мотивів цілком виключено. Окремі образи людей, як і окремі епізоди, там вільні від взаємовпливу.

З огляду на «зчеплення» всього роману можна пояснити і метаморфози Ростових в епілозі. Наташа - втілення__любові до людей, для неї форма нічого не означає (на противагу людям курагінського) кола); тому Толстой милується нею, коли вонастає матір'ю, не менше, ніж коли вона була захопленою дівчиною, і охоче вибачає їй зовнішню неохайність. Микола після боягузливої ​​втечі у першому бою стає гарним офіцером, в епілозі він показаний добрим господарем. Рубити своїх Микола загрожує явно з гарячого, до того ж Ростов давно відучений від будь-яких неординарних думок - ця сторона його зовнішності докладно розкрита в тільзитському епізоді. Так від першої половини книги перекидаються сполучні нитки до епілогу, і раптовий, на перший погляд, «перелом» у характері виявляється багато в чому мотивованим. Так само протиріччя з чинами і посадами Ростова і Денисова можна пояснити як епопейної самостійністю різних епізодів, а й тим почасти зневажливим ставленням до зовнішньої бік війни, яке притаманно історичної концепції автора. Таким чином, в одних і тих же епізодах і деталях одночасно проявляються як епопейний, так і більш гнучкий, діалектичний романний початок.

Література

1. Бочаров З.Світ у «Війні та мирі».- Зап. літератури, 1970 № 8, с. 90.
2. Гей Н. К.-Про поетику роману («Війна і мир», «Анна Кареніна», «Воскресіння» Л. Н. Толстого), с. 126.
3. Грабак І.Необхідна епіка. - У кн.: Література та час. Літературно-мистецька критика в ЧССР. М., 1977, с. 197.
4. Гусєв І. Н.Життя Лева Миколайовича Толстого. Л. Н. Толстой у розквіті художнього генія (1862-1877), с. 81.
5. Долініна Н.Г. Сторінками «Війни та мир». Нотатки про роман Л.М. Толстого «Війна та мир»/оформ. Ю. Далецької. - Вид. 5-те. СПб: ДЕТГІЗ-Ліцей, 2004. - 256с.
6. Історія російської літератури ХІХ століття. О 3ч. Ч.3. (1870 - 1890 роки): навч. для студентів вузів, які навчаються за спеціальністю 032900 «Рус. яз. і літ.» / (А.П. Ауер та ін); за ред. В.І. Коровіна. - М.: Гуманітар. вид. центр ВЛАДОС, 2005. - С. 175 - 265.
7. Курляндська Г.Б. Моральний ідеалГероїв Л.М. Толстого та Ф.М. Достоєвського. - М.: Просвітництво, 1988. - С. 3 - 57, 102 - 148, 186 - 214.
8. Ломунов К.М. Лев Толстой у сучасному світі. М., «Сучасник», 1975. - С. 175 - 253.
9. Ніколаєва Є. В. Деякі риси давньоруської літератури в романі-епопеї Л. Н. Толстого «Війна та мир». С. 97, 98.
10. Петров С.М. Історичний роману російській літературі. - М.: Просвітництво, 1961. - С. 67 - 104.
11. Полянова Є. Толстой Л.М. «Війна та мир»: критичні матеріали. - М.: вид. "Голос", 1997. - 128с.
12. Сабуров А. А.«Війна та мир» Л. Н. Толстого. Проблематика та поетика. З. 460, 462.
13. Сливицька О.В. «Війна та мир» Л.М. Толстого: Проблеми людського спілкування. - Л.: Видавництво Ленінградського університету, 1988. - 192с.
14. Страхів Н.М. Критичні статті про І.С. Тургенєва та Л.М. Толстом, вид. 4, т. I, Київ, 1901, стор 272.
15. Творчість Л. Н. Толстого. М., 1954. - С. 173.
16. Толстой Л.М. Війна та мир: Роман. У 4 т.: Т. 3 - 4. - М.: Дрофа: Віче, 2002. - С. 820 - 846.
17. Толстой Л.М. у російській критиці. Збірник статей. Вступить. стаття та примітка С.П. Бичкова. Науково-текстол. Підготовка Л.Д. Опульської, М., «Рад. Росія», 1978. - 256с.
18. Толстой Л.М. Війна і мир. Т. І – ІІ. - Л.: 1984. - 750с.
19. Толстой Л.М. Війна і мир. Т. ІІ – IV. - Л.: Леніздат, 1984. - 768с.
20. Сокир В.М. Дослідження з етимології та семантики. М., 2004. Т. 1. Теорія та деякі приватні її додатки. С. 760-768, 772-774.
21. Халізєв В.Є., Кормілов С.І. Роман Л.М. Толстого «Війна та мир»: навч. посібник для пед. ін-тов. - М.: Вищ. Школа, 1983. - 112с.
22. Ейхенбаум Б, М.Риси літописного стилю в літературі XIXстоліття.-У кн.: Ейхенбаум Б. М. Про прозу. Л., 1969, с. 379.

У романі Л. Н. Толстого "Війна і мир" багато яскравих епізодів, окремих картин, кожна з яких багато означає сама по собі. Місячна ніч у Відрадному, перший бал Наташі, полювання. Усі епізоди служать спільного зв'язку роману, представляють широке ціле, а й кожен окремо – завершено і цікавий.
Майже на початку епізоду, в якому описуються зустрічі князя Андрія зі старим дубом, Толстой розмірковує, що приватне життяне залежить від політики. Це життя, яке названо автором справжнього, присвячене “інтересам здоров'я, хвороби,

Праці відпочинку. інтересам думки”. Вона насичена у кожний момент часу.
Розчарувавшись у колишніх своїх прагненнях та ідеалах, переживши каяття і горе (поранення під Аустерліцем, смерть дружини), князь Андрій приходить до висновку, що життя в її простих проявах, життя для себе та для своїх близьких – єдине, що йому залишається.
Болконському здається, що його життєвий шляхвизначено. Але чи може діяльна, кипуча натура довго залишатися поза громадськими інтересами. І ось уже князь Андрій, "незважаючи на висловлену ним П'єру байдужість до всіх зовнішніх подій світу", починає повертатися до активного життя.
Толстой не визнавав життя застиглим, однаковим і тому мертвим. У ній, як і в людях, він бачив та цінував постійний розвиток, рух уперед.
Автор показує, як повільно повертається його герой до життя, до людей, до нових прагнень.
Зустріч із старим дубом допомогла йому осмислити свій нинішній душевний стан.
Дуб, який двічі зустрічає своєму шляху князь Андрій, зовсім по-різному розкриває йому “сенс життя”: у разі він здається Болконському уособленням безнадійності, у іншому – символом радісної віри у щастя.
При першій зустрічі дуб представляється йому живою істотою, "старим, сердитим, зневажливим виродком", який наділений здатністю думати, наполягати, хмуритися і зневажати веселу родину"усміхнених беріз". Князь Андрій приписує дубу свої думки і почуття і, думаючи про нього, використовує займенники “ми”, “наша”: “. Ми знаємо життя,- наше життя скінчено!”.
Герой знаходить у гаю те, що співзвучно йому, - дуб, що не розпустився, який "один не хотів підкорятися чарівності весни і не хотів бачити ні весни, ні сонця".
Сумні, безнадійні думки тіснилися тим часом у голові князя Андрія: “Так, він має рацію, тисячу разів має рацію цей дуб. нехай інші, молоді, знову піддаються цей обман, а ми знаємо життя,- наше життя закінчено!”.
Внутрішнє життя улюблених героїв Толстой часто поєднує з життям природи. Такий паралелізм – характерна риса художнього методуписьменника.
Ось і "думки" дуба відповідають думкам князя Андрія. Перший раз проїжджає він повз нього розчарованим у своїх колишніх ідеалах, коли йому здається, що активна творча і особисте життявже позаду. Другий раз – після поїздки до Відрадного та зустрічі з Наталкою, коли у долі його намічається перелом та знову повертаються надії на щастя та прагнення до серйозної державної діяльності.
Опис місячної ночіу Відрадному, якою милуються одночасно князь Андрій і Наташа, емоційно та романтично піднесено. Велика кількість епітетів у порівняно короткому уривку передає відтінки контрастних кольорів: ніч нерухомо-світла, дерева чорні з одного і сріблясто освітлені з іншого боку, рослинність з сріблястими подекуди листям і стеблами, дах – блискуча росою, дерево з яскраво-білим. повний місяць на світлому, майже беззірковому небі. Ніч, місяць, світло і тіні – все чарує незабутньою красою.
Заключна частина епізоду дуже важлива. Князь Андрій після цієї чарівної ночі, коли в душі його виникла "несподівана плутанина молодих думок і надій", бачить по дорозі назад той же дуб, але вже перетвореним, що розкинувся "наметом соковитої, темної зелені". Давно забуте почуття радості відчув раптом князь Андрій.
Він згадує "всі найкращі моменти його життя", хвилини душевних потрясінь, які дали йому досвід болісних душевних переживань ("мертве докорене обличчя дружини"), відкрили світло нової істини (Аустерліц з його високим небом, П'єр на поромі і ніч у Відрадному).
Особливо важливо підкреслити тут слово “оновлення”. Справді, поїздка до Відрадного стане найважливішою віхою на шляху духовних пошуків князя Андрія. Він знову відчує бажання бути корисним, жити серед дорогих йому людей: "Мало того, що я знаю все те, що є в мені, треба, щоб і всі знали це".
Епізод ще раз дає можливість переконатися в тому, як Толстой показує здатність своїх героїв до душевного розвитку та зміни їхнього внутрішнього світу. (Цей метод Чернишевський назвав "діалектикою душі").
Таким чином, епізод "Поїздка князя Андрія до Відрадного" важливий з кількох точок зору: він малює одного з головних героїв роману-епопеї на найважливішому етапі його долі, розкриває його складний внутрішній світі дає уявлення про деякі характерних особливостях художнього світуТолстого.

1. Неправда, що людина не має душі. Вона є, і це найдобріше, найкрасивіше, велике, що має людина. Пізнати, зрозуміти душу не всім. Наука про душу, мораль, моральність (а ці...
2. Картини природи у Толстого, зазначає В. Дніпров, “найтіснішим чином пов'язуються з внутрішнім життям героїв. Краса природи ніби продовжує людський образ, підтримує та несе його. Становище пейзажу у романі Толстого...
3. На сторінках роману “Війна і мир” Толстой розвиває свою теорію народі та особистості історії. Стверджуючи визначальну роль народу, Толстой цілком заперечує роль особистості. Він переконаний, що “стихійна сила...
4. Роман "Анна Кареніна" - це, як і всі твори геніального письменника, не тільки розповідь про сім'ю. "Лев Толстой, - писав Стасов, - піднявся до такої високої ноти, який ще ніколи...
5. Роман "Війна і мир" Л. Н. Толстого - найбільший твір не тільки російської, а й світової літератури, на сторінках якого піднято складні філософські питання: війна і мир, любов і ненависть,...
6. У ній сльози та радість, слабкість та сила, любов. життя. Наташа Ростова – улюблена героїня як Л. М. Толстого. Та хіба ж можна не любити її! Вона заворожує відразу, і...
7. Напередодні 1860-х років Л. Н. Толстой задумав роман, у центрі якого буде декабрист. Автор відчув необхідність дати розгорнуту біографію декабриста на тлі загального стануросійського життя, її змін у перші...
8. Настав час узагальнюючих картин життя, освітленого новим поглядом на неї. Роман “Воскресіння” було закінчено 1899 року. Порівняно з “Війною та миром” та “Анною Кареніною” це був новий, відкрито соціальний,...
9. Унікальність роману-епопеї Лева Миколайовича Толстого "Війна і мир" полягає в тому, що цей твір одночасно є і філософським, і історичним, і психологічним. На сторінках роману перед читачем яскраво розкриваються усі...
10. Л. Н. Толстому вдалося поєднати в одному романі, мабуть, аж два: історичний роман-епопею і психологічний роман. Сторінка за сторінкою розкривають перед читачем характери героїв, передаючи найтонші деталі, нюанси їхньої схожості.
11. З епілогу роману ми нічого не можемо дізнатися про майбутнє Нехлюдова. “Справа його з Катюшею було скінчено. Він був не потрібен їй, і йому це було сумно і соромно.
12. Одним із перших партизанських загонів у тилу ворога командували Денис Давидов та Долохов. Толстой показує, що серед партизанів найбільш незамінною і необхідною людиною був Тихін Щербатий, який виявився майстром на...
13. Коли роман Толстого побачив світ, далеко ще не вся критика була у захваті від цього твору. Один із учасників битви писав, що він не міг “без ображеного патріотичного почуття дочитати...
14. Лев Миколайович Толстой одна із найвидатніших російських письменників. Його творчість є справжньою криницею мудрості. Глибина та сила його думки визнані у всьому світі. Червоною ниткою у всіх...
15. Серед героїв роману Толстого “Війна і мир” чимале місце посідають штабні офіцери російської армії. Що пов'язане із поняттям штабу? Це мозок, серце, керівний центр армії! Штабні офіцери мають бути людьми...
У центрі роману-епопеї "Війна і мир" - справжні історичні події початку XIX століття: війни та мирні переговори, військові поради та огляди. У першій частині твору Л. Н. Толстой оповідає про закордонні...
16. На початку 80-х років. відбувається рішучий перелом у поглядах Толстого життя, з її моральні основи, на суспільні відносини. “Зі мною стався переворот, – зізнавався письменник, – який давно готувався...
17. Роман Л. М. Толстого “Війна і мир” охоплює період із 1805-1820 роки, сповнені яскравих, суперечливих подій. Аналізуючи їх, автор порушує багато філософських питань, намагається сформулювати загальні закономірності ходу історії. Живий...

По темі:

«Аналіз епізоду як жанр твору»

(за романом «Війна та мир»)

Мета уроку: навчання учнів даного жанру твору;

навчити «…правильно розуміти художній текст через

мова, тобто мовні дроби, з яких складаються цілі

образні одиниці художньої мови».

Устаткування: мультимедійна презентація.

1. Вступне слововчителі.Відомо, що матеріал для твору на літературну темутреба шукати, перш за все, в самому літературному творі, уважно його читаючи і перечитуючи, відкриваючи у ньому нові й нові глибини, вникаючи особливо його форми.

Твір даного жанру - це напрочуд цікава і копітка робота з текстом. Кожен із вас зможе відчути себе певною мірою дослідником.

Згадаймо, що називається епізодом? І що означає проаналізувати епізод?

Учні. Епізод – це частина складного цілого: він вплетений у художню тканину твору та незліченними, зримими та незримими нитками пов'язаний як з попереднім змістом його, так і з наступним.

Аналіз епізоду – це осмислення його ідейно-тематичного змісту та своєрідності художньої форми, з'ясування зв'язків цієї частини твори коїться з іншими (тобто. треба зазначити, що було до аналізованого епізоду, що після нього).

- Зі сказаного вище робимо висновок: щоб написати твір даного жанру, потрібно добре знати текст всього твору. Перевірити ваше знання тексту допоможе літературна вікторина.

2. Літературна вікторина за романом «Війна та мир».

1. Згідно з романом ви «дуже красива молода людина». «Гостинні, плітки, бали, марнославство – ось зачароване коло», з якого ви хочете вирватися. Думка про різних персонажів про вас не настільки суперечлива. В очах одних ви «зразок усіх досконалостей», для інших «герой, гідний свого батька і своєї вітчизни», для третіх ви «найдорожче на світі». Ви себе впізнали? (А. Болконський).

2. Хто ця людина, дивлячись на якого « вам здавалися мізерні його інтереси, так дріб'язковий здавався він сам, з цим дрібним марнославством і радістю перемог, у порівнянні з тим високим, справедливим і добрим небом, яке ви тепер побачили і зрозуміли». (Наполеон).

3. Що ви зовсім несподівано сказали самі собі, зустрівшись із Наталкою Ростовою на балу. (Якщо вона підійде раніше до своєї кузині, а потім до іншої жінки, то вона буде моєю дружиною).

Вчитель. Епізод, який ми аналізуватимемо на уроці, називається «Ніч у Відрадному».

3. Виразне читанняданого епізоду заздалегідь підготовленими учнями.

4. Розмова з питань.

- У чому особливість епізоду, що розбирається? (І природа, і люди малюються у ньому через сприйняття їх Андрієм Балканським).

- Хлопці, якби ви були художником, і вам потрібно було проілюструвати цей епізод, що б ви намалювали? (Відповіді учнів)

- Перед художником – ілюстратором стояло складне завдання: кого зображати? Якщо князя Андрія, не видно буде Наташа і Соня; якщо їх, не видно буде князя Андрія. Подивіться, як вирішив це завдання один із найкращих ілюстраторів «Війни та миру» Дементій Олексійович Шмарінов. Він зобразив Наташу, але такою, якою була ця поетична дівчина Болконському.

Повідомлення учениці про художників – ілюстраторів роману.

хотілося, щоб роман «Війна та мир» був ілюстрований. На його прохання та за його активну участь першим над ілюстраціями до роману працював художник Башилов, причому робота йшла паралельно: Толстой писав текст роману, а Башилов одразу ж ілюстрував його. У особистих розмовах і, що особливо важливо, у листах до художника Лев Миколайович давав дуже цінні, докладні поради, розповідав про прототипи героїв роману, коментував їх фотографії. Башилов виконав ілюстрації лише до двох перших томів «Війни та миру», але видання роману із цими ілюстраціями не відбулося. Листування ж Толстого з художником збереглося і добре допомогло художнику Дементію Олексійовичу в його роботі над ілюстраціями до роману. Вперше Дементій Олексійович прочитав «Війну і мир» взимку 1917 – 1918 року (у цей час йому було лише 10 років). І протягом кількох років намагався зробити ілюстрації до роману. Ці дитячі малюнки кольоровими олівцями зберігаються досі.

Мрія про ілюстрування «Війни та миру» митець ніколи не покидала. Але відсутність впевненості у своїх професійних можливостях, відсутність достатнього життєвого досвідузмушувало Дементія Олексійовича відкладати свій задум.

У роки Великої Вітчизняної війни улюблену книгу було перечитано і перечовано заново. Після закінчення війни Дементій Олексійович вважав себе вправі взятися за цю роботу. І з 1953 – 1955 художник працює над ілюстраціями до роману «Війна і мир», за які був нагороджений Ленінською премією.

Ілюстрація Шмарінова «Наташа у Відрадному» доповнює епізод «Ніч у Відрадному». Буде добре, якщо ви про це скажете у творі.

5 . Аналіз епізоду.

Кожен з вас має зразковий плананалізу епізоду Саме він і буде покладено в основу нашого твору. Не забувайте робити позначки, до кінця уроку у вас має бути чернетка цього твору.

· - Яке місце займає епізод у розвитку сюжету та композиції? Як він пов'язаний з попереднім та наступним змістом роману? (Це один з головних епізодів у романі. Якби не було цього епізоду, не було б першого балу Наташі Ростової, її любові до Андрія Болконського, її зустрічі з важко пораненою, приреченою на смерть і завжди коханою людиною. Не було б багатьох сцен, без яких геніальна епопея просто немислима).

· - Які події в житті князя Андрія передували цьому епізоду? 1. Розчарування князя Андрія у мріях про славу (том 1, частина 3, розділ 19).

2. Смерть дружини (том 2, частина 1, розділ 9).

3. Життя князя Андрія на селі, його заняття (том 2, частина 3, глава 1).

(Останні два роки князь Андрій знаходився безвиїзно в селі. Провів перетворення на селі, читав багато найрізноманітніших книг, «стежив за зовнішніми подіями світу», займався розбором невдалих для російської армії кампаній, складанням проекту про зміну наших військових статутів та постанов, приділяв час синові).

- Але при всій цій зайнятості справами князю Андрію здавалося, що його життя якесь неповне, одностороннє, нудне і надій на зміни на краще немає.

Згадайте поїздку князя Андрія по маєтках, його першу зустріч із дубом. Зачитайте найважливіші слова цього епізоду.

«Так, він має рацію, тисячу разів має рацію цей дуб,— подумав князь Андрій,— нехай інші, молоді, знову піддаються на цей обман, а ми знаємо,— наше життя скінчено!»

- Так, Болконський «ніби знову обдумав все своє життя і дійшов того ж колишнього висновку»: нічого не починати, а доживати свого часу, «не роблячи зла, не турбуючись і нічого не бажаючи».

З такими похмурими думками у пригніченому настрої приїжджає Андрій Болконський у Відрадне.

Розкажіть про зустріч князя Андрія з натовпом дівчат. Зачитайте портрет Наташі.

(Зустрівши в натовпі дівчат Наташу (радісну, веселу, щасливу), князь Андрій думає: «Чому вона радіє?» І йому навіть боляче і прикро, що вона, мабуть, не знала і не хотіла знати про його існування).

- Перерахуйте події, що сталися у цьому епізоді? Хто бере участь у ньому і як розкриваються характери героїв?

(Гостинний граф Ростов умовив князя Андрія переночувати в Відрадному. Болконському не спалося, він відчинив вікно і побачив майже беззоряне небо. Болконський мимоволі «підслухав» розмову Наташі і Соні. Схвильованість Наташі красою місячної ночі перевернула душу. графом, князь Андрій поїхав).

- Проаналізуємо цей епізод докладніше. Які образотворче-виразні засоби, з якою метою використані в даному епізоді?

(В описі місячної ночі багато епітетів: місяць майже повний, небо світле, майже беззоряне; уособлень: місячне світло увірвалося до кімнати. Все це підкреслює красу місячної ночі.

У даному епізоді використані невизначені займенники: яка-рослинність, який-дах. На цьому наголошує, що князь Андрій усе бачить уперше. З цією ж метою вжито іменники, що позначають рід рослин, а не вид: ряд дерев, а не кленів або беріз, рослинність, а не трава або квіти).

- Який емоційний пафос епізоду?

(А. Болконський їхав у Відрадне з важкими, похмурими думками. І раптом він побачив, відчув і позаздрив вируючого життя в Відрадному. Дівчата та Наташа біжать, сміються, вони щасливі. Наталя захоплюється місячної ночі. Таким чином, радість, захоплення, щастя – це емоційний пафос епізоду).

- А як тема та проблема твору отримали тут свій розвиток?

(Цей епізод – це переломний момент у житті князя Андрія. Завдяки ночі, проведеній у Відрадному, він зрозумів: «Ні, життя не скінчено 31 рік…»)

- У чому причина такої зміни у настрої князя Андрія?

(Ці зміни пояснюються любов'ю до Наташі, хоча Князь Андрій, можливо, й цього не розуміє).

- Які події у житті князя Андрія пішли за епізодом «Ніч у Відрадному»?

(Друга зустріч князя Андрія з дубом (том 2, частина 3, розділ 3).

Перший бал Наташі Ростової (том 2, частина 3, розділ 23).

Заручини князя Андрія та Наташі (том 2, частина 3, розділ 23).

Вчитель.Епізод «Ніч у Втішному» цікавий різноманітними прийомами створення художніх образів. Співзвучність у настрої природи та людини, портретна замальовка, сприйняття людиною краси природи, внутрішній монолог, авторське ставленнядо героїв, яке «заховано» в підтексті, але легко вгадується читачем у кожному слові, - все це є прийоми створення художніх образів.

А ось як проілюстрував цей епізод художник О. Миколаїв.

А зараз ми подивимося фрагмент фільму С. Бондарчука за романом Толстого «Війна та мир». Зверніть увагу на те, яке цікаве рішеннядав цьому епізоду режисер. Чим відрізняється фрагмент фільму від ілюстрацій цього епізоду художниками?

6. Підсумок уроку.

Ваші записи на уроці – це чернетка твору. Хто вибере для створення інший епізод, використовуйте план аналізу епізоду.

«Війна і мир» - найбільший твір Льва Миколайовича Толстого, один із значних творів російської та світової літератури. Цей роман-епопея охоплює найважливіші події історії Росії у першій чверті 19 століття. Людина тут поставлена ​​перед історичними випробуваннями. Можна сміливо сказати, що у романі Толстого два сюжети – зовнішній і внутрішній. Зовнішній – це послідовність дій, подій, вчинків, а внутрішній – духовна біографія героїв. Сюжети постійно переплітаються, оскільки історія впливає долі та психологію героїв Толстого і навпаки.

Як це відбувається? Розглянемо дуже важливий, але мій погляд, епізод, що відображає духовний, моральний стан дійових осіб роману, спричинений спільним лихом. Він розташований у третьому розділі четвертої частини останнього тому «Війни та миру».

Ключовим виразому цьому уривку є словосполучення «душевна рана», яку переживають княжна Марія, Наташа Ростова та її мати. Саме на їхній важкий душевний стан звертає увагу Толстой-психолог.

Оповідання в епізоді починається з того, що, крім Наташі Ростової, ніхто не міг допомогти її матері «утриматися від шаленого розпачу». Наташа три тижні жила при матері – «поїла, годувала її і не перестаючи говорила з нею», бо тільки ласкавий і ніжний голос Наташі заспокоював графиню Ростову. Смерть рідного сина Петі під час війни зовсім погано далася взнаки на здоров'я матері: «Через місяць після звістки про смерть Петі… вона вийшла зі своєї кімнати напівмертвою і не бере участі в житті – старою».

Рана, яка вбила графиню, викликала до життя Наташу. Вона думала, що життя її закінчено після загибелі Андрія Болконського. Тільки такий тонкий психолог, як Толстой, міг написати: «…рана душевна, як і фізична, гоїться тільки зсередини силою життя, що випирає». Життя «прокинулося» в Наташі, але цей час, який вона провела з матір'ю, «надорвали її фізичні сили». Дівчина і сама потребувала допомоги.

Останніми днями князя Андрія пов'язали Наташу з княжною Мар'єю. "Нове нещастя ще більше зблизило їх", - ця думка письменника і є, мабуть, найважливішою в епізоді. Княжна Мар'я веде до себе зовсім ослаблену Наташу. Розглядаючи обличчя княжни, Ростова все більше переконувалася, що Марія та її брат Андрій дуже схожі і що на душі княжна – лише бажання робити добро. Несподівано Наташа відчуває симпатію до сестри коханого: «Як я люблю тебе. Будемо зовсім, зовсім друзями.

Цей епізод є дуже важливим для Наташі та Марії, саме з нього починається «пристрасна та ніжна дружба, яка буває лише між жінками». Вони почнуть проводити більше часу один з одним, розмовляти про свої проблеми, разом боротися з нещастями, що випали на їхню частку.

Найголовніше полягає в тому, що дружба цих жінок, щира і ніжна, допомогла «зарубцювати» душевні рани кожної з них: «Вони так само ніколи не говорили про нього з тим, щоб не порушувати словами, як їм здавалося, тієї висоти почуття, яка була в них, а ця умовчання про нього робило те, що потроху, не вірячи цьому, вони забували його». Йдеться тут про Андрія Болконського, який був важливий і для Наташі, і для Марії. Мовчки переживаючи своє горе, жінки були вдячні одна одній за це мовчання, адже розуміючий погляд і духовна близькість завжди важливіша за непотрібні слова.
Нещастя зблизило героїнь сильніше за радість. Завдяки взаєморозумінню та підтримці вони змогли пережити смерть близьких людей. Мене вразила щирість і відкритість цих жінок, з якою вони ставилися одна до одної та оточуючих. Добре, коли поряд з тобою в нещасті та радості є такі люди.

Ця невелика за обсягом глава «Війни та миру», будучи дрібною частинкою роману-епопеї, виявляється глибоко психологічною. Любов до того ж людині і загальне нещастя зближує людей. Душевна краса та близькість, відданість і вірність – ось що найбільше цінував Толстой у жіночих образах. Героїні «Війни та миру» вчать нас розмірковувати про сенс життя, допомагають нам осягнути себе і зрозуміти те, що горе треба переживати спільно.